Господарський суд Чернівецької області

Про деякі проблемні питання касаційного провадження в адміністративному судочинстві

Із прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) в юридичних та фізичних осіб відкрились нові можливості щодо захисту свої прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Однак практичне застосування КАСУ виявило і певні недоліки у правовому регулюванні адміністративного судочинства, зокрема це стосується касаційного провадження.

Однією з засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункту 8 частини третьої статті 129) [1]. Дана норма кореспондується з положеннями ст. 12 Закону України “Про судоустрій України”.

Згідно ст. 210 КАСУ [2] судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково (ч.1 ст. 211 КАСУ).

Ст. 235 КАСУ передбачає, що судом, який переглядає судові рішення за винятковими обставинами, є Верховний Суд України. Перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження.

Таким чином в адміністративному судочинстві має місце подвійна касація. Така ж ситуація існує і в господарському процесі. Однак процесуальні документи в цивільних та кримінальних справах проходять лише одну касацію – Верховний Суд України.

Така ситуація ставить у нерівне становище сторони у різних процесах, що є неприйнятним для правової держави.

На наш погляд, законодавцю варто визначитись та внести зміни в Конституцію України та Закон України “Про судоустрій України”, якими визначити, якою слід бути судовій системі – чотирьох ланковою (місцевий суд, апеляційний суд, касаційний суд та Верховний Суд України) або трьох ланковою, де функцію касаційної інстанції виконує лише Верховний Суд України.

Також не є досконалою, на нашу думку, редакція ч.4 ст. 18 КАСУ, згідно якої Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи:

1) щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

2) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

Така позиція законодавця фактично унеможливлює оскарження рішення Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду України. Прихильники такої позиції аргументують це наступним.

У цих справах не передбачено можливості оскарження і перегляду судових рішень Вищого адміністративного суду України, зважаючи на те, що використання цих можливостей могло б призвести до затягування стану юридичної невизначеності, зокрема щодо легітимності новообраних найвищих органів держави [3, с.181].

У зв’язку з викладеним, виникає питання до законодавця: чому саме Вищий адміністративний суд України, а не Верховний Суд України має право остаточно вирішувати такі питання, як вибори, всеукраїнський референдум та скасування реєстрації кандидата на пост Президента України? При цьому необхідно враховувати приписи ч.1 ст. 47 Закону України “Про судоустрій України”, згідно якої Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Аргумент щодо затягування стану юридичної невизначеності не є достатньо вагомим з огляду на те, що можливе запровадження скорочених строків на касаційне на оскарження та розгляд касаційної скарги за аналогією із ст. 172 КАСУ.

Наведені проблеми потребують негайного вирішення, адже вони стосуються важливих сфер суспільного життя і є нагальними з огляду на періодичність виборів у нашій державі.

Література:

1. Конституція України. – К.: Концерн ”Видавничий Дім ”Ін юре”, 2004. – 104 с.

2. Кодекс адміністративного судочинства України. – Офіційний вісник України. – 2005. – №32 (26.08.2005). – ст. 1918.

3. Кодекс адміністративного судочинства України: науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг. ред. Р.О. Куйбіди. – К.: Книги для бізнесу, 2007. – Том 1. – 552 с.