Екологія/2. Екологічні та метеорологічні
проблеми великих міст і промислових зон
Аспірант Маркова Т.Д.
Розвиток ТНУ як напрямок забезпечення реалізації
екологічної політики
Екологічна політика – це спеціально нормативно-правовим
способом урегульована сфера управління в галузі забезпечення стану захисту
особистості, суспільства та держави від наслідків антропогенного і техногенного
впливу на навколишнє середовище, а також стихійних лих і катастроф.
За даними статистичного щорічника України 65-70% ПЕР, що використовуються на виробничо-експлуатаційні потреби припадає на паливо котельно-пічне. Це є результат за старіння та відпрацювання свого терміну, наявність низького коефіцієнту корисної дії насосів, порушення теплоізоляції на великій площі трубопроводів, часті пориви тепломереж. Саме це є причинами негативного впливу на навколишнє середовище зі сторони підприємств централізованого теплопостачання. Останнім часом в Україні у зв’язку зі зростанням цін на енергоресурси та вичерпування сировини спостерігається все більше прихильників автономного теплопостачання як житлових, так і виробничих будівель [1].
Нині теплонасосні технології виробництва тепла є найпоширенішими й ефективними енергоощадними технологіями, що дають можливість заощаджувати дефіцитне органічне паливо, знижувати забруднення довкілля, задовольняти потреби споживачів у технологічному теплі. Відмітимо, що однією з особливостей теплонасосних установок (ТНУ) є їх універсальність відносно виду використаної енергії (електричної, теплової). Це дозволяє оптимізувати паливний баланс, шляхом заміщення більш дефіцитних енергоресурсів менш дефіцитними. Теплові насоси енергоекономічні і абсолютно нешкідливі для зовнішнього середовища, оскільки це: економія до ¾ від всіх витрат в порівняні зі звичайними технологіями опалювання та кондиціювання; повна відсутність викидів СО2; розумні інвестиційні витрати; низькі експлуатаційні витрати.
Згідно Енергетичної стратегії України на період до 2030 року підвищення частки вугілля і зростання його обсягів при виробництві електричної та теплової енергії, призведе до збільшення парникових газів у 2030 році на 7,7 % (за оптимістичним сценарієм) по відношенню до 1990 року. Проте, впровадження новітніх технологій дозволить забезпечити невисокі темпи цього зростання. Річна економія палива за рахунок впровадження теплонасосних установ через 20 років досягне 2,7 млн. тонн умовного палива [2].
Масштабне
використання потенціалу нетрадиційних відновлюваних джерел енергії (НВДЕ) в
Україні має не тільки внутрішнє, а й значне міжнародне значення як вагомий
чинник протидії глобальним змінам клімату планети, покращання загального стану
енергетичної безпеки країн.
Сприяння
розвитку НВДЕ на державному рівні супроводжується Законом
України “Про альтернативні джерела енергії (20.02.03р. №555-ІV). Крім того,
технічний потенціал відновлюваних джерел енергії складає 63,0 млн. тонн
умовного палива, серед яких в трійку лідерів
є біоенергетика (31,7%), вітроенергетика (23,8), геотермальна енергетика (19,0%) [3].
Небайдужість нашої країни та прагнення взаємодопомоги в сучасних проблемах людства супроводжується підписанням Кіотського протоколу у 1999 році та його ратифікацією 4 лютого 2004-го. Україна не належить до країн – лідерів за викидами парникових газів, навпаки має деякі резерви порівняно з кіотською квотою. Проте, така заспокоєність викликає певні побоювання, адже інтенсивність викидів парникових газів в Україні за період з 1990 року не тільки не зменшилась а, навпаки, зросла, і є набагато більшою ніж у розвинутих країнах світу. Крім того, за таких умов подальше зростання економіки без прийняття відповідних екологічних та економічних заходів щодо забруднювачів може призвести не тільки до труднощів з виконанням Кіотських зобов’язань країною, а й до втрати потенційно значних інвестиційних коштів, зниження конкурентоспроможності держави на світових ринках, погіршення екологічного та соціального становища громадян країни.
У той же час виконання вимог Кіотського протоколу в майбутньому не повинно гальмувати економічний розвиток держави. Політика, що проводиться в цій галузі, повинна стати потужним стимулом просування новітніх технологій та інновацій, прискорення структурних змін в економіці держави, підвищення енергоефективності національного виробництва, і, як наслідок, покращення екологічного стану. Оскільки, окрім безумовного виконання своїх зобов’язань за Кіотським протоколом до 2012 р., додатково Україна планує знизити викиди парникових газів на 20% і 50% до 2020 р. і 2050 р. відповідно, у порівнянні з 1990 р. [4].
Загострення екологічної ситуації в Україні, змушує державу і суспільство формувати нову державну екологічну політику, запроваджувати ефективний механізм її правового забезпечення на національному рівні та ефективного механізму розвиту екологічно чистих технологій.
Література: