Економічні науки / 5.Управління трудовими ресурсами

Турчак В.В., Фаренюк О.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблема зайнятості сільської молоді в Україні

Сьогодні проблема зайнятості населення, яка супроводжують формування вітчизняного ринку праці, стосується і молодіжного сегменту. Саме провідна роль держави на ринку праці покликана сприяти оптимальному використанню трудового потенціалу країни, ефективно регулювати рух незайнятої частини робочої сили. У зв'язку з неповним використанням трудового потенціалу молоді суспільство і держава зазнають істотних соціально-економічних втрат, оскільки незайнятість та безробіття молодих людей породжує соціальну напругу, погіршує криміногенну ситуацію, спонукає молодь до безповоротних трудових міграцій, втрати навичок трудової поведінки.

Проблема молодіжної зайнятості та безробіття привертає увагу сучасних дослідників, серед яких можна виділити праці таких вітчизняних науковців, як М. Долішній, О. Дяків, Т. Заяць, С. Злупко, А. Колот, О. Кир'янова, Е. Лібанова, І. Петрова, Г. Юрчик та інших. Проте на сучасному етапі суспільство і держава об'єктивно не можуть гарантувати повної зайнятості всього працездатного населення, у тому числі і такого соціального прошарку, як молодь. Особливо в умовах її низької конкурентоспроможності, відсутності досвіду роботи, дисбалансу попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, недоліків власне процесу підготовки молодих фахівців до професійної діяльності. Тому означена проблема потребує подальшої розробки, особливо у світлі трансформації економічної системи України, яка супроводжується зміною уявлень про роль людини у виробництві, реформуванням освітнього простору, демографічними зрушеннями.

Становище молоді на ринку праці формується під впливом низки чинників, які, у свою чергу, можна поділити на ті, що сприяють конкурентоспроможності, і ті, що мають дестимулюючий вплив на можливість працевлаштування молоді. До перших відносяться переваги молодого віку, висока фізична активність та витривалість, здатність оперативно адаптуватися до змін, гнучкий склад мислення, здатність до нововведень. Друга група чинників пов'язана з недостатнім рівнем трудового досвіду, невмінням застосовувати отримані знання в господарській практиці, недостатньою професійною компетентністю, перебуванням у стані самовизначення, становлення. Саме ця група факторів вказує на те, що молодь є соціально вразливим прошарком населення, якому складно на рівних умовах конкурувати на ринку праці [1, с.8-15].

Як правило, молодіжне безробіття виникає на двох етапах життя молодої людини: після закінчення середнього загальноосвітнього навчального закладу (якщо не вдалося вступити до вищого навчального закладу, технікуму або влаштуватися на малокваліфіковану роботу) і після отримання вищої чи середньої спеціальної освіти (якщо немає гарантій роботи за спеціальністю). Це особливо небезпечна форма безробіття, тому що відсутність перспектив на майбутнє в молодому віці призводить до антисуспільних настроїв у представників цієї соціальної групи. Крім того, необхідно також враховувати наявність у межах молодіжного сегменту різних категорій молоді, які формують попит на робочі місця, а саме: молодь, що вперше вийшла на ринок праці і потребує першого робочого місця після отримання певного рівня освіти; та, яка навчалася за рахунок коштів державного бюджету; яка здобувала освіту за кошти фізичних та юридичних осіб; та, що не має жодної професійної підготовки; молодь, що звільнилася після проходження військової служби; молодь, яка потребує повторного працевлаштування [2, 55-61].

Суттєвим резервом покриття дефіциту кваліфікованих кадрів робітничих професій на українському ринку праці за певних умов може стати сільська молодь.

Роботодавці, які зацікавлені у залученні сільських кадрів на промислові підприємства, можуть заохотити незайняте сільське населення, особливо молодь, шляхом перенесення окремих видів промислового виробництва у сільську місцевість, що дасть змогу залучати до роботи не тільки молодь, а й інше незайняте сільське населення; забезпечення місцем проживання працівників дефіцитних професій; підвищення рівня заробітної плати дефіцитних працівників робітничих професій і забезпечення високого її рівня, адже низький рівень оплати на цих роботах залишається однією з головних причин небажання молоді виконувати їх; організації підприємством доставки працівників на роботу та з роботи; стимулювання працівника до підвищення його професійно-кваліфікаційного рівня, орієнтування його на систему безперервної освіти і набуття більшої кількості професій протягом усього трудового життя шляхом матеріального заохочення; створення належних умов праці та відпочинку на виробництві; надання інших благ соціального пакета для формування у робітника лояльного відношення до організації та відданості їй [3, с.3-9]. Реалізація зазначених заходів сприятиме ефективному використанню трудового потенціалу молоді, формуванню такої професійно-кваліфікаційної структури фахівців, яка б відповідала потребам ринкової економіки і запобігала поширенню безробіття серед молоді [2, с. 55-61].

Отже, молодь, в тому числі і сільська, є найменш захищеною соціальною категорією на ринку праці. Проте вона може стати суттєвим резервом покриття попиту на робітничі професії, що в свою чергу, дозволить вирішити дві проблеми – скорочення безробіття, налагодження стабільного функціонування підприємств.

Література:

1. Постіндустріальна модель зайнятості сільського населення України // Україна: аспекти праці –2009. - №5. – С. 8-15.

2. Молодіжна зайнятість і безробіття у світлі трансформаційних змін // Зайнятість і ринок праці. – 2008. – С. 55-61.

3. Безробітна сільська молодь – резерв покриття дефіциту кваліфікованих кадрів на ринку праці // Україна: аспекти праці – 2009. - №4. – С. 3-9.