Конференція «Перспективні розробки науки і техніки»

Економіка/ 5 Управління трудовими ресурсами

Д.е.н. Комарова О.А.

Кіровоградський юридичний інститут

Харківського національного університету внутрішніх справ

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУСПІЛЬСТВА

В умовах становлення інформаційного суспільства актуалізуються проблеми відтворення освітнього потенціалу суспільства як першооснови економічного розвитку держави. Довгий час науковці ототожнювали освітній потенціал з фондом освіти і, таким чином, розглядали лише кількісні аспекти його розвитку на нагромадження. Проте в умовах інтелектуалізації праці підвищується значущість якісних характеристик людських ресурсів, що обумовлено перетворенням людини в головну продуктивну силу, а знань та інформації – в фактор виробництва поряд з землею, працею та капіталом. В зв’язку з цим постає потреба в розгляді освітнього потенціалу суспільства в органічній єдності його кількісних та якісних характеристик.

Узагальненою кількісною характеристикою освітнього потенціалу є фонд освіти, як кількість людино-років освіти або витрат на навчання зайнятого та не зайнятого населення. Розгляд освітнього потенціалу через проекції взаємопов’язаних з ним економічних категорій, таких як інтелектуальний капітал, соціальний капітал, людський капітал, людський фактор та людський потенціал, дозволив визначити його якісні характеристики. Зокрема, проекція інтелектуального капіталу виокремлює такі компоненти освітнього потенціалу, як початкові судження, уявлення, поняття, позиції, теорії, вчення; проекція соціального капіталу відображає наявність у індивіда соціального інтелекта; проекція людського фактору виявляє особистісно-гуманітарні якості людини; проекція людського капіталу визначає доцільність капіталовкладень в освіту; проекція людського потенціалу відображає духовний потенціал індивіду. В сукупності кількісні та якісні характеристики освітнього потенціалу індивіду визначають його потенційні можливості до ефективної праці та життєдіяльності.

Таким чином, освітній потенціал є набагато ширшим поняттям порівняно з фондом освіти. Освітній потенціал – це не просто сукупність суспільних витрат на загальноосвітню та професійну підготовку робочої сили, а єдність її кількісних (число років навчання або загальна вартість навчання у всіх ланках освітньої системи) та якісних характеристик, які визначають потенційні можливості індивіда до ефективної праці та життєдіяльності. Отже, індивідуальний освітній потенціал – сукупність знань, умінь, навичок окремої людини, здобутих нею в процесі пізнавальної та освітньої діяльності, практичного досвіду, які визначають її гуманітарні характеристики, ціннісно-мотиваційний та творчий потенціал, соціальний інтелект та спричиняють прямий вплив на продуктивність її праці, що знаходить свій прояв у розмірі доходів.

Необхідно відзначити, що освітній потенціал як основа формування інтелектуального та людського капіталів, людського фактору та людського потенціалу в сучасному суспільстві має неоднозначний характер і не зводиться до свого персоніфікованого прояву. Тільки сукупний освітній потенціал (колективу підприємства, галузі, регіону, держави) є продуктивною силою, здатною забезпечити кількісні та якісні зрушення в соціально-економічному, духовному та політичному розвитку. Тому освітній потенціал, у кінцевому підсумку, є інтегральною характеристикою сукупності здібностей до складної та якісної праці, яка визначає можливості спільності індивідуальних освітніх потенціалів примножати національне багатство.

Формування та розвиток кількісних та якісних характеристик освітнього потенціалу, як окремих індивідів, так і населення в цілому, відбувається, головним чином, через навчання в системі освіти. Тому потенціал системи освіти в сукупності матеріально-технічних, кадрових та фінансових ресурсів виступає основою відтворення освітнього потенціалу індивідів та населення.

В умовах становлення інформаційного суспільства відбувається трансформація принципів формування та розвитку освітнього потенціалу суспільства: якщо в індустріальну епоху панував знаннєвий підхід, який передбачав надання учню під час навчання максимального обсягу знань, умінь та навичок, то в епоху інформатизації посилюється орієнтація освіти на безперервний розвиток професійної компетентності. В зв’язку з цим нині головними принципами формування та розвитку освітнього потенціалу є: єдність навчання, виховання та самовиховання; доступність освіти; безперервність освіти; гуманізація освіти; гуманітаризація освіти; диференціація навчання; індивідуалізація навчання; демократизація освіти; інтеграція в освітній сфері; полікультурність; фундаменталізація та міждисциплінарна співпраці в освіті. Водночас нині формування освітнього потенціалу суспільства характеризується досить суперечливими закономірностями. З одного боку, відбувається перехід від традиційної до безперервної освіти, що зумовлено необхідністю постійного оновлення знань в умовах постіндустріального розвитку; посилюється гуманізація та гуманітаризація освіти внаслідок актуалізації глобальних, насамперед, екологічних проблем людства; поширюється дистанційна форма навчання в результаті розвитку інформаційних засобів та технологій навчання. З іншого боку, зберігається обмеженість державного фінансування освіти в країнах з перехідною економікою внаслідок недієздатності фінансової системи; розвивається недержавний сектор економіки в результаті інтеграції освітньої сфери в систему ринкових відносин; внаслідок поглиблення соціальної диференціації суспільства трансформуються ціннісні орієнтації молоді, що виявляється в переважанні фактору матеріальної мотивації при виборі професії; зберігаються великі втрати освітнього потенціалу населення внаслідок невідповідності обсягів і структури підготовки кадрів потребам ринку праці

Подолання зазначених суперечностей є надто актуальним завданням державної освітньої політики та політики зайнятості, оскільки враховуючи, що освітній потенціал індивіду реалізується в праці, його розширене відтворення являє триєдиний процес: по-перше, – формування, нагромадження та розвиток якісних та кількісних характеристик освітнього потенціалу індивіду в процесі пізнавальної та освітньої діяльності; по-друге, – розподіл і перерозподіл освітнього потенціалу через ринок праці; по-третє, – ефективне використання освітнього потенціалу в галузях національного господарства та забезпечення на цій основі зміцнення економічного потенціалу держави.

Відтворення освітнього потенціалу суспільства має схожість з відтворенням фізичного капіталу: обидва вимагають значних грошових вкладень в збиток поточному споживанню, проте віддача від таких вкладень має довготривалий ефект та виявляється в економічному розвитку держави.

В умовах інформаційного суспільства та становлення економіки знань підвищується значущість освітнього потенціалу суспільства в зміцненні економічного потенціалу держави. Це зумовлено перетворенням освіти в один з основних елементів інноваційної системи поряд з такими елементами як інноваційна інфраструктура, виробництво продукції та послуг, генерація знань. При цьому освітній потенціал населення, в сукупності своїх якісних та кількісних характеристик, виступає першоосновою формування та розвитку інших елементів інноваційної системи, і насамперед – генерації знань. В зв’язку з цим зростає потреба в працівниках нової формації – здатних до безперервного оновлення знань та підвищення кваліфікації, опанування нових спеціальностей, адаптивних до технологічних нововведень, мотивованих на професійний розвиток. Саме освітній потенціал визначає динамічність та ефективність процесів інтелектуалізації та інформатизації суспільства, і в кінцевому підсумку – зростання якості життя кожного його члена та національного багатства.

Таким чином, освітній потенціал суспільства – це джерело науково-технічного, інноваційного та економічного розвитку, жорсткий інструмент оцінки дієздатності економіки. Тому на сучасному етапі спостерігається переміщення всіх теоретичних і практичних проблем розвитку освітнього потенціалу, насамперед, в область відтворення його якісних складових.