Августин Р. Р., Саприка О. Б., Галазюк Н. М.

Львівська комерційна академія

ПРИБУТОК ЯК ОСНОВНИЙ ІНДИКАТОР ДІЯЛЬНОСТІ

ПРИРОДНОГО МОНОПОЛІСТА

В умовах вітчизняної економіки підприємства – природні монополії знаходяться в основному у державному секторі та функціонують у середовищі зі статусом ринкової економіки. Тому проблема результативності їх фінансово-економічної діяльності на сучасному етапі набуває особливої актуальності. Її вирішенню присвячені численні праці як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Разом з тим, багато питань оцінки основних показників результативності функціонування природних монополій та управління ними до сьогоднішнього дня залишаються нерозв’язаними. Серед науковців немає однозначного підходу щодо визначення показників, які характеризують результати фінансово-економічної діяльності природного монополіста. Разом з тим, думки більшості з них сходяться на тому, що найважливішим з них є прибуток, оскільки в ньому знаходять своє відображення всі сторони діяльності монополіста.

Головним недоліком прибутку, як найважливішого індикатора фінансово-економічного стану природного монополіста є те, що його неможливо достовірно обчислити, оскільки значення цього показника знаходиться під впливом дії багатьох факторів. Крім того, на наш погляд, слід звернути увагу на той факт, що в теорії балансу вчені надають різне значення звіту про прибутки та збитки, неоднозначно трактують і саме його завдання, зміст та форму. Усе це зводить нанівець всі спроби виробити загальноприйняті принципи розрахунку прибутку.

У процесі управління прибутком використовують різні його види, кожен з них має свою методику визначення:

· загальний – це весь прибуток від усіх видів фінансово-економічної діяльності підприємства до його оподаткування і розподілу;

· прибуток після оподаткування (чистий прибуток) – це прибуток, що реально надходить в розпорядження природної;

· валовий прибуток – визначається як різниця між виручкою та виробничими витратами;

· операційний прибуток – являє собою різницю між валовим прибутком та невиробничими витратами;

· маржинальний прибуток – обчислюється як різниця між обсягом виручки від продажу продукції та змінними витратами.

Ми вважаємо, що найважливішим індикатором фінансово-економічного стану природного монополіста є показник чистого прибутку, оскільки він відображає ступінь його ділової активності та фінансово-економічної стабільності. Зростання чистого прибутку є важливим джерелом фінансування розширення виробництва, виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників, благодійної діяльності.

Намагання визначити в процесі управлінського обліку ефективність використання наявних ресурсів підприємства привело до широкого застосування показника „економічного прибутку”, який визначається як різниця між рентабельністю вкладеного капіталу і середньозваженою вартістю капіталу, помноженого на величину вкладеного капіталу. Від показника бухгалтерського прибутку економічний прибуток відрізняється тим, що при його визначенні враховується вартість всіх довгострокових зобов’язань. Іншими словами, бухгалтерський прибуток відрізняється від економічного на розмір альтернативних витрат. Показник економічного прибутку дає змогу порівняти рентабельність вкладеного капіталу з мінімальною необхідною дохідністю і виразити отриману різницю у грошових одиницях. Традиційно існує думка, що вже саме існування монополії є джерелом економічного прибутку. Проте це не так, адже монополіст може отримувати економічний прибуток лише тоді, коли попит буде тісно пов’язаний з витратами.

Таким чином, прибуток є основним показником ефективності функціонування природного монополіста. Разом з тим, цей показник не позбавлений певних недоліків, основний з яких полягає у складності його розрахунку. На нашу думку, оцінка прибутковості і доходності природних монополістичних структур повинна розглядатися через концепції збереження фізичного та фінансового капіталу.

Аналізуючи вищевикладені підходи до визначення прибутку, можна відзначити, що традиційна концептуальна основа його розрахунку не є цілком прийнятною. З цієї причини слід сформувати відокремлену галузеву модель облікової системи зі зміщенням акцентів на облік капіталу, доходів і витрат, які адекватно відображають теоретичні засади монополізму, враховують світогосподарську теорію і практику регулювання доходності подібних суб’єктів діяльності.

Література

1. Ковалев В. В. Финансовый анализ: методы и процедуры / Ковалев В. В. – М.: Финансы и статистика, 2001. – С.560

2. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3 / Редкол. С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2002. – 952 с.

3. Гіл Чарлз В.Л. Міжнародний бізнес: конкуренція на глобальному ринку / Гіл Чарлз В.Л. /Пер. з англ. – К.: Основи, 2001. – С.856.

4. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. – 3-тє вид., переробл. і доповн. / Сопко В.В. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 578.

5. Бетге Йорг. Балансоведение / Бетге Йорг. / Пер. c нем. – М.: Изд-во «Бухгалтерский учет», 2000. – С. 454.