Колесникова Т.І.

Науковий керівник: Шелест О.Л.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Проблема оподаткування доходів фізичних осіб

Заробітна плата – невід’ємне право кожного громадянина України, визначене Конституцією.

Від її розміру залежить розмір податку на доходи фізичних осіб – одного з основних джерел наповнення державного та місцевих бюджетів. З поступовим розвитком ринкової економіки в нашій країні особливо актуальною стала проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами дохідної частини державного бюджету. Вирішення цієї, вкрай важливої проблеми значною мірою залежить від ефективної діяльності податкової системи, а також її розробки, яка б відповідала реаліям сьогоднішнього дня, забезпечувала зростання податкових надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору податкових платежів. На жаль, такі негативні явища, як використання роботи незареєстрованих найманих робітників, виплата заробітної плати в “конвертах”, або в розмірі, нижче за законодавчо встановлений мінімум, не втрачають своєї актуальності, оскільки від “тіньових” розрахунків втрачає бюджет, а через непроінформованість і низький рівень свідомості дорогою ціною платять за це і самі найняті робітники.

У внутрішній структурі механізму оподаткування доходів населення мають місце певні диспропорції, усунення яких необхідно для ефективного розвитку системи оподаткування доходів громадян і подальшого продуктивного розвитку системи податкових відносин. А саме:

- основна диспропорція полягає в співвідношенні платежів до фондів соціального страхування роботодавців і працівників. Існуюча система платежів до фондів соціального страхування – головна перешкода для детінізації трудових доходів населення, тобто для розширення бази оподаткування ПДФО за рахунок наявних резервів податкового потенціалу країни.

- не менш важливий недолік ПДФО на сучасному етапі розвитку економіки України полягає у суперечливості податкового законодавства й економічних відносин, які склались у суспільстві. На сьогодні потенціальна межа нерівності доходів населення є високою, проте фактично застосовується пропорційний ПДФО, перерозподільні властивості якого є незначними. При проведенні реформи ПДФО в Україні поряд зі зниженням прогресивності ПФДО не було дотримано принципу фіскальної нейтральності реформи, податкове навантаження зменшилося саме на категорію громадян з високим рівнем доходів.

- ще однією проблемою є питання подвійного оподаткування, тобто обкладання одного податкового об’єкта тим самим (або аналогічними податками), за той самий відрізок часу. Проблема подвійного оподатковування знаходиться на своєрідному стику категорій об’єкта оподатковування й платника. З одного боку, виникає досить складна ситуація при визначенні оподатковуваної бази, так як її непросто визначити при різноманітті доходів за межами держави й у його рамках. З іншого боку, розмежування платників на резидентів і нерезидентів вимагає своєрідної системи обліку доходів й, відповідно, податкових вилучень.

- також про недосконалу законодавчу базу свідчить проблема визначення податкового кредиту. Згідно з п. 1.16 Закону України « Про податок з доходу фізичних осіб » податковий кредит – це сума ( вартість ) витрат, фактично понесених платником податку – резидентом, потягом звітного податкового року, в тому числі у зв’язку з оплатою вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення, на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподаткованого доходу.[1] Однак, одночасно з цим, згідно пункту 5.4.2. цього ж закону, загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Тож необхідність у поступовому та послідовному реформуванні існуючого механізму функціонування ПДФО очевидна.

На першому етапі слід запровадити регресивну шкалу ставок ПДФО з одночасним застосуванням єдиного соціального податку замість існуючої складної системи нарахувань на фонд оплати праці. При цьому держава має чітко задекларувати мету подібних нововведень для уникнення можливих непорозумінь і неоднозначності тлумачення ідеології реформи. З метою заохочення платників податків до детінізації своїх доходів ставка ПДФО в Україні для верств населення з високими доходами має бути меншою за існуючу нормативну ставку. У механізмі сплати ПДФО необхідно також запровадити неоподатковуваний мінімум на рівні прожиткового мінімуму для всіх категорій платників ПДФО, в також на вибір платника податку – норму оподаткування сімейного доходу. Запровадження єдиного соціального податку має відбуватися у декілька етапів шляхом поступової зміни співвідношення платежів до фондів соціального страхування працівників і роботодавців. Протягом кількох років частки платежів працівників і роботодавців мають бути приведені до рівного співвідношення. При цьому солідарна система соціального забезпечення також поступово має бути замінена на систему персоніфікованого індивідуального страхування громадян: медичного, життя, пенсій.[2]

Отже, загалом можна зробити висновок, що податок з доходу фізичних осіб стає не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стає засобом забезпечення соціальної сфери.

Список літератури:

1. Закон України « Про податок з доходу фізичних осіб » № 889-IV від 22 травня 2003 року [електронний ресурс www.zakon.rada.gov.ua]

2. Гринюк М.: Податкова культура, як і держава, одним днем не твориться // Вісник податкової служби України. – 2010. – № 21