Кобзар І.В

Науковий керівник: Кучумова І.Ю.

Харківський торгово-економічний інститут КНТЕУ

ОЦІНКА РІВНЯ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Економічний розвиток країни визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. Але можна констатувати, що сьогодні в практиці управління соціально-економічним розвитком України рівень і якість життя населення як стратегічна мета носить більш декларативний характер.

Рівень життя, як складна комплексна соціально-економічна категорія, виражає ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини та слугує важливим соціально-економічним критерієм при виборі напряму і пріоритетів економічної та соціальної політики держави, а також для планування соціально-економічного розвитку країни та її регіонів.

Якість життя, як ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини, охоплює характеристики рівня життя як економічної категорії, умови праці і відпочинку, житлові умови, соціальну забезпеченість і гарантії, охорону правопорядку і дотримання прав особистості, природно-кліматичні умови, показники збереження навколишнього середовища, наявність вільного часу і можливості його доцільно використовувати, нарешті, відчуття спокою, комфортності і стабільності.

Для оцінки рівня та якості життя населення країни використовують такі основні показники: індекс людського розвитку, індекс рівня освіти, тривалість життя, мінімальна заробітна плата та рівень бідності населення.

В Україні, за останніми даними, індекс людського розвитку, становить 0,796, що вище, ніж у середньому у світі, проте нижче, ніж у країнах Центральної і Східної Європи, де цей показник дорівнює 0,821. Індекс рівня освіти становить 0,960 і якісно домінує над тим самим показником у таких розвинених країнах, як Швейцарія, Велика Британія та Японія.

Україна значно відстає від розвинених країн за середньою тривалістю життя. Зараз країна займає передостаннє місце серед країн Центральної та Східної Європи за цим показником, спостерігається негативна тенденція щодо скорочення тривалості життя населення.

Рівень смертності чоловіків в Україні, відповідає показникам тих країн, де ВВП на душу населення є в 5 разів меншим, ніж в Україні. Крім цього, життя близько 13% українців проходить в умовах незадовільного стану здоров’я (аналогічний показник у Чехії й Словаччині - 9%, у Польщі - 8%). У жителів України 94% смертей зумовлені трьома основними факторами ризику, якими є куріння, вживання алкоголю, порушення правил безпеки.

На 1 серпня 2010 р. в Україні проживало 45850,9 тис. осіб. Упродовж першого півріччя 2010 р. кількість населення зменшилася на 112,0 тис. осіб. Зменшення чисельності населення країни відбулося виключно за рахунок природного скорочення - 121,7 тис. осіб. Хоча водночас зафіксовано міграційний приріст населення - 9,7 тис. осіб.

Також важливим для оцінки рівня життя населення є такий показник, як бідність, який на сьогодні зростає саме серед населення, що працює. За показником ВВП на душу населення, Україна – на третьому місці серед найбідніших країн Європи та випереджає лише Молдову й Албанію.

Розмір мінімальної заробітної плати досяг розміру прожиткового мінімуму, та на 1 жовтня 2010 р. становить – 907 гривень. Отже, було зрівняно мінімальну зарплату з тим рівнем, котрий влада вважає мінімальним, для того аби прожити певний період часу. Звісно це досить суперечливо, адже враховуючи темпи з якими зростають ціни в реальному а не бюрократичному житті не є однаковими.

Таким чином, реальна проблема полягає в наявності протиріччя між потребою населення України в поліпшенні якості життя і відсутністю не тільки науково-обгрунтованих механізмів оптимізації цього процесу, але і нерозробленістю підходів до його аналізу, технології досягнення цієї мети.

Зважаючи на недосконалий рівень та якість життя населення України, на державному рівні необхідно зробити та впровадити такі заходи:

1. Встановити розмір прожиткового мінімуму, який реально задовольнятиме потреби людини. Поступово наблизити основні соціальні стандарти та гарантії до прожиткового мінімуму.

2. Реформувати систему соціального забезпечення населення, таким чином щоб вона посилювала мотивацію праці. Також докорінно переглянути систему пільг та пільговий контингент.

3. Створити працездатним верствам населення умови для самостійного розв’язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише у разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю, а також створення умов для розвитку самозайнятості населення та підприємницької ініціативи, поширення вторинної зайнятості працездатного населення.

4. Забезпечити своєчасну виплату заробітної плати та не допускати виникнення заборгованості з її виплати.

5. Легалізувати всі трудові доходи громадян шляхом зменшення оподаткування фонду оплати праці та заміни системи оподаткування доходів громадян на таку, що стимулюватиме їх зростання.

6. Запровадити систему медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення.

7. Спрямувати кошти від детінізації економіки на забезпечення пільгового іпотечного кредитування, оскільки одним із критеріїв рівня добробуту є задоволення потреб населення у житлі, при одночасному подоланні корупції на всіх етапах реалізації програм будівництва соціального житла.

Література:

1. Кизим М. О., Узунов Ф. В. Інтегральна оцінка рівня та якості життя населення регіонів України // Проблеми науки. – 2004. – № 4. – С. 35 -  41.

2. Проніна І. І. Аналіз рівня життя населення України // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України: Зб. наук. пр. - Тернопіль: Економічна думка. – 2003. – Вип. 2. – С. 303-307.