Кривоконь О. С., Глазко Н. Д., Яременко В.В.

Вінницький національний аграрний університет

Сутність кредитоспроможності та необхідність її оцінювання

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника, від якої залежить успішність кредитного процесу. Оцінка кредитоспроможності відіграє важливу роль, як для банківської установи, так і для власне позичальника. Метою здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника для банківської установи є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту. Для позичальника – отримання кредиту на найбільш вигідних умовах. Результатом систематично невірно здійснюваної оцінки кредитоспроможності позичальників може служити погіршення якості кредитного портфеля банку, яке, до того ж, тягне за собою ще й необхідність зайвого резервування. У кращому випадку це призведе до погіршення фінансового стана банку, у гіршому – до повного краху. Рішенням проблеми є розробка і використання обґрунтованої методики, що дозволятиме банку найбільш реально оцінювати кредитоспроможність позичальників [1].

В сучасній літературі існують різні погляди на визначення поняття кредитоспроможності. Так, зокрема, Л.А. Лахтіонова використовує наступне визначення  «Кредитоспроможність – це такий фінансовий стан підприємства, який дає змогу отримати кредит і своєчасно його повернути» [2]. Н.В. Тарасенко розкриває поняття кредитоспроможність як «наявність передумов для одержання кредиту і здатність повністю та в установлений термін розрахуватися з банком за своїми зобов'язаннями» [3].

У Словнику-довіднику фінансового менеджера даються наступні визначення: «Кредитоспроможність – система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни». «Кредитоспроможність – спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому

належним чином обслуговувати свій борг» [4].

На нашу думку, найбільш точне визначення кредитоспроможності подано в роботі В.В. Галасюк: «Кредитоспроможність – це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності» [5].

На практиці багато комерційних банків формально проводять оцінку кредитоспроможності клієнтів, яка зводиться, як правило, до розрахунку відповідних коефіцієнтів на основі даних бухгалтерської звітності.

Результат оцінки кредитоспроможності позичальника, зазвичай, зводиться до єдиного узагальненого показника – рейтингу, вираженого в балах. Для нього визначаються межі інтервалу коливання, при яких доцільне кредитування. За результатами оцінки фінансового стану позичальники класифікуються за класами:

ü Клас А. Позичальники надійні (неризикові) – понад 200 балів.

ü Клас Б. Позичальники з мінімальним ризиком – 160 – 200 балів.

ü Клас В. Позичальники із середнім ризиком – 135 – 160 балів.

ü Клас Г. Позичальники з високим ризиком – 110 – 135 балів.

ü Клас Д. Позичальники з повним ризиком – менше 110 балів [6].

Проте, на нашу думку, цього не достатньо для визначення рівня кредитоспроможності клієнта і ступеня кредитного ризику для банку, оскільки інформація в балансах і звітах дуже часто не відображає дійсного стану справ конкретного підприємства, інфляція перекручує дані бухгалтерських звітів, що також негативно впливає на ступінь об’єктивності аналізу.

У міжнародній банківській практиці прийнято, що кожний великий банк розробляє власну рейтингову систему оцінки кредитоспроможності позичальника, діють рейтингові агенції, такі як Standard & Poor, Moody's, Fitch, Duff and Phelps [7].

В Україні необхідно заохочувати створення рейтингових агентств, тому що їхня діяльність буде сприяти зниженню кредитних ризиків банків і підвищувати надійність банківської системи України в цілому. На жаль, у даний час в Україні відсутня якісна статистична база даних по позичальниках, дотепер не діють кредитні бюро. Українські банки змушені спиратися на власні методики оцінки кредитного ризику, брати на себе всю вагу кредитного ризику.

Створення за участю НБУ та кредиторів спеціальної картотеки непорядних позичальників сприятиме захисту комерційних банків від кредитного ризику. Для повноцінного функціонування такої картотеки необхідно, щоб комерційні банки надавали Національному банку звіти про таких клієнтів. Безумовно, банки повинні мати право вільного доступу до цієї бази даних. Слід також урегулювати питання стосовно відповідальності за надану інформацію, а також за її приховування.

Список використаної літератури:

1. Дем’яненко М.Я. Кредитування сільськогосподарських підприємств: теорія і практика // Облік і фінанси АПК. – 2010. – № 7. – С. 9.

2. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. – 452 с.

3. Тарасенко Н. В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. — К.: Алерта 2003. — 486с.

4. Словник – довідник менеджера по управлінню конкурентоспроможністю – Укладач А. Д. Дудник.

5. Галасюк В. В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. – 2009. – № 2. – С. 39.

6. Кравченко В.П. Удосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника // Банківська справа. – 2009. – № 1. – с. 27.

7. Реструктуризація кредитів в умовах кризи: світовий досвід і можливості застосування в Україні // Вісник НБУ. – 2009. – № 5. – с. 13.