ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ТА МОТИВАЦІЇ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНОГО ПЕРСОНАЛУ

Кайдалова О.Л.

УІПА,

науковий керівник:

к.е.н., доц. Дуднева Ю.Е.

Сучасні системи мотивації мають спиратися на стимули, що будуть сприяти підвищенню ефективності суспільного виробництва як основи конкурентоспроможного розвитку економіки України та рішенню соціальних завдань. Особливу роль при цьому відіграють підходи до мотивації інженерно-технічних працівників. Практична значущість цих питань обумовлена вкладом цих категорій працівників у створення кінцевих результатів діяльності підприємств.

Інженерна праця сьогодні – це складна, інтелектуально обґрунтована діяльність, яка потребує фундаментальної наукової та загально технічної освіти. Інженери – це своєрідні провідники НТП на виробництві. Науково-технічна революція стимулює формування нових інженерних спеціальностей. Зараз в інженерній діяльності відбуваються складні та суперечливі процеси інтеграції та диференціації. Види інженерної діяльності визначаються її місцем та роллю в конкретній системі кооперованої трудової діяльності, а різноманіття інженерної діяльності у межах однієї професії, спеціальності, кваліфікації диктується проявом закону зміни праці.

Виділимо особливості інженерної праці, які впливають на формування підходів до її мотивації.

По-перше, це технічна спрямованість інженерної праці. З цієї спрямованості витікає необхідність високого інструментального оснащення, наявність якого само є мотиваційним фактором. Сучасні дослідження довели, що між технічним оснащенням робочого місця інженера та ефективністю його діяльності є безпосередній зв’язок. Крім того, якісне оснащення робочого місця такого фахівця підвищує і ступінь його внутрішнього задоволення від процесу роботи. На всіх етапах інженерна праця пов’язана з технічною інформацією. Відповідно, інформаційне забезпечення разом з інструментальним впливає на творчу активність технічного фахівця, обумовлює результативність його праці та виступає як інструмент мотивації. За оцінками російських вчених високий рівень технічної оснащеності та інформаційного забезпечення можуть підвисити ефективність інженерної праці на 15-20%, по оцінкам американських дослідників – майже на 50%.

По-друге, особливістю інженерної праці є опосередкований характер включення її результатів у результати праці сукупного працівника. Таким чином, виникає потреба оцінки результативності інженерної праці для забезпечення зв’язку між витратами праці та її винагородою. На практиці при вирішенні цих питань виникають труднощі. Результати праці більшості інженерно-технічних фахівців можуть бути оцінені лише приблизно, а кількісна оцінка носить суб’єктивний характер. Складність творчих процесів, можлива відсутність результатів інтелектуальної праці протягом певного часу, кількісна невизначеність цих результатів ускладнює створення механізму оцінки інженерно-технічної праці.

По-третє, ще одна з особливостей інженерної праці обумовлена специфікою його соціально-економічного змісту, а саме тим, що інженерна праця формує економію живої та уречевленої праці. Логічним є виділення частки отриманої економії на стимулювання інженерно-технічних фахівців, але тут знову виникає проблема оцінки вкладу цих категорій працівників у сукупний результат.

Таким чином, можна визначити, що особливості мотивації інженерних фахівців випливають з особливості інженерної праці як особливого виду інтелектуальної діяльності.

Відповідно до існуючих у практиці закордонної та вітчизняної психології мотиваційних підходів, для того щоб зацікавити персонал у розв’язанні тієї чи іншої задачі, необхідно знайти ту мотивацію, яка спонукала б до дій. Але необхідно не лише забезпечити матеріальну зацікавленість працівника, а й зацікавити його в підвищенні ефективності праці.

При застосуванні матеріального стимулювання проявляються такі психологічні тенденції:

- чим вище цінність та регулярність винагороди, тим вище ефект праці;

- ефективність праці робітників тим вище, чим швидше вони отримують винагороду;

- якщо трудові показники з часом припиняють винагороджувати, то ефективність праці поступово знижується.

Та не слід забувати й про іншу сторону стимулювання – нематеріальну.

Можна виділити такі основні види нематеріально стимулювання, що є актуальними для інженерно-технічних фахівців: можливість самореалізації та творчості (зміст роботи, що дозволяє виходити за її межі); кар’єрне зростання (як вертикальне, так й горизонтальне); фіксація досягнень (особиста увага та заохочення з боку керівництва); умови праці (технічна оснащеність робочого місця, мікроклімат в колективі, взаємодопомога і т. ін.) тощо. Звісно, для багатьох найбільш привабливим є кар’єрне зростання, але ієрархія рівнів управління в організації передбачає скорочення чисельності керівників від рівня до рівня, а деякі працівники й самі не зацікавлені у посаді керівника. Взаємовигідне рішення можна знайти й тут – формування горизонтального напрямку кар’єри для перспективних спеціалістів або надання, так званого, особового експертного статусу в рамках виконання актуальних проектів та технічно складних завдань.

Таким чином, виходячи з визначення інженерної діяльності можна зробити висновки, що розглянута категорія працівників є однією з найважливіших на підприємстві, і від результатів їх праці залежить не тільки їх особистий добробут та задоволення, а й добробут підприємства, його конкурентоспроможність та позиції на ринку. Та для того, щоб інженерні працівники задовольняли потреби підприємства, воно, у свою чергу, має задовольняти їх потреби, враховуючи особливості їх діяльності.