Щербань Ю.В.

Науковий керівник: Голобородько А.Ю.

Донецький державний університет економіки і торгівлі

ім. М.Туган-Барановського, Україна

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ –

СТРАТЕГІЇ І ПРОБЛЕМИ

Вступ. Дві основні проблеми вимушене розв’язувати кожне підприємство в ході адаптації до зміни зовнішнього середовища: вибір найкращої організаційної структури і вибір найкращої функціональної структури, тобто розподіл виробничих управлінських функцій за підрозділами.

Реструктуризація – діяльність, основою якої є цілі та стратегії організації, що діє на користь власників останньої. У ринкових умовах загальними цілями є задоволення потреб ринку, зростання капіталізації, збільшення прибутку, підвищення ефективності та якості виробництва, оптимізація оподаткування в цілому для реалізації стратегії конкурентоспроможного стійкого розвитку, а конкретними – усунення дисбалансу структури і зростання стійкості та конкурентоспроможності складної економічної системи.

Аналіз досліджень. Дослідження концепцій реструктуризації економічної системи знайшли відображення у працях багатьох сучасних зарубіжних економістів, серед яких можна назвати таких: Г. Амрін, М. Блауг, Г. Десс, М. Кассон, М. Портер та інші [1, с.88]. Також питання теорії і практики реструктуризації економічних систем різних ієрархічних рівнів присвяченні праці таких учених, як: А. Агєєв, В. Немчимов, А. Олійник, А. Петелін, Ю. Яковець та інші [3, с.23].

Втім, ці питання висвітлюються із недостатньою масштабністю, що не сприяє їх вирішенню. Підприємства на практиці живуть сьогоднішнім днем. А реальне життя показує, що без своєчасної реструктуризації підприємства не може бути ефективна сама підприємницька діяльність. Аналіз останніх публікацій та досліджень, присвячених цій темі дозволяє зробити висновок, що за сучасних умов однією з основних передумов досягнення мети є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.

Постановка завдання:

· дослідити концепцію реструктуризації виробничих підприємств;

· описати основні методи проведення реструктуризації;

· вказати основні джерела акумуляції ресурсів для проведення реструктуризації.

Виклад основного матеріалу. Характерно, що аналізуючи навіть тільки реструктуризацію підприємств, можна натрапити на широкий спектр визначень цього процесу, від загального, «реструктуризація – спосіб усунення протиріч між вимогами ринку і застарілою логікою поведінки підприємств», до досить обмеженого, «реструктуризація – це розділення великих підприємств на малі та створення дочірніх підприємств».

У рамках реструктуризації необхідно вирішити три основні управлінські завдання [1, с.88]:

- велика модернізація, оновлення або скорочення надлишків існуючої виробничо-технологічної бази організації;

- суттєва зміна системи управління і використання людських ресурсів;

- якісна зміна відносин зі споживачами або створення нової цільової клієнтської групи.

При їх вирішенні організації стикаються з рядом труднощів об’єктивного і суб’єктивного характеру, зокрема такими:

· відсутність соціально затребуваних бізнес-ідей;

· необхідність здійснення великого обсягу попередньої дослідної й аналітичної роботи;

· необхідність ретельної ревізії всього різноманіття ресурсів;

· подолання розривів у господарських зв’язках;

· необхідність урахування різних, часом суперечливих інтересів усіх учасників реструктуризації;

· неочевидність результатів у сучасних економічних умовах внаслідок мультиплікативного прояву проблем економічної системи.

Зрозумівши природу цих труднощів, можна говорити про те, що зміна системи управління і якісного складу персоналу підприємства є найбільш перспективним напрямом в ході розроінтеграці реструктуризації при виконанні умови забезпечення стійкості виробничої системи.

Весь досвід з розукрупнення великих підприємств, накопичений в справі реструктуризації в розвинутих країнах, зокрема, в США, є дуже повчальним для України і потребує детального вивчення, аналізу та застосування з урахуванням економічних, соціальних і національних вітчизняних особливостей.

Останнім часом в Україні з’являються випадки проведення реорганізації новим власником підприємств з метою підвищення прибутковості та ринкової вартості бізнесу.

На думку Семенченко Н.В. [2, с.26] логічною є така послідовність процедур:

1. Аналіз стратегічного соціально-економічного потенціалу підприємства – сукупності характеристик його внутрішніх і зовнішніх ресурсів.

2. На базі аналізу стратегічного потенціалу підприємства та умов його функціонування на ринку – визначення стратегічних зон господарювання.

3. Розробка стратегії підприємства – сукупності рішень, що визначають довгострокові напрями концентрації його зусиль і ресурсів.

4. Визначення оптимальних розмірів і внутрішньої структури підприємства, складу його інтеграційного середовища.

Проведення процесу перетворень за цією схемою пов’язане з серйозними обмеженнями внутрішнього і зовнішнього характеру. Досвід показує, що для розробки стратегії підприємства необхідно:

- виконати поглиблений аналіз фінансового стану фірми, асортименту її товарів і послуг, організаційно-управлінської структури, персоналу;

- зафіксувати існуючу ситуацію в діяльності відповідних служб та визначити цільові установки їх діяльності на майбутнє;

- уточнити пріоритети у формуванні перспективного асортименту;

- виявити ті інвестиційні проекти, реалізація яких відповідає поставленим цілям.

Можна стверджувати, що об’єктивна характеристики доцільності стратегії розукрупнення підприємства визначатиметься таким рядом чинників:

1. Економічна ефективність.

2. Чутливість до ринкових сигналів.

3. Керованість компанією.

4. Цілеспрямована діяльність підприємства та єдність його колективу.

5. Економічна недобросовісність у межах компанії.

6. Соціальний статус.

7. Мотивація персоналу.

8. Науково-технічний прогрес і технічний рівень виробництва.

9. Інформаційна забезпеченість процесу розукрупнення.

Перетворення підприємства в групу самостійних фірм супроводжується виникненням інформаційних бар’єрів між ними, що негативно позначиться на інформаційному потенціалі всього підприємства. Це треба мати на увазі та успішно цьому протистояти.

Висновки. Розглянувши найбільш актуальні питання реструктуризації підприємств, висвітливши основні управлінські завдання до проведення реструктуризації та залучення фінансових джерел для реорганізаціїпідприємств ми прийшли до певних висновків:

1. Реструктуризація є найбільш комплексною і глибокою формою перетворення і включає комбінацію перетворень у формі реорганізації.

2. Реструктурувати можна організаційно-функціональну структуру, систему управління, кредиторську заборгованість, бізнес-процеси і все підприємство в цілому. І в кожному перерахованому виді реструктуризації будуть свої специфічні риси, методики і прийоми, концепції і технології.

3. На сьогоднішній день управління реструктуризацією підприємства неможливо без сучасних інформаційних технологій. Роботи з проектування і впровадження єдиної корпоративної інформаційної системи необхідно проводити в комплексі з іншими роботами по реструктуризації.

4. Впродовж останніх років в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансово-неспроможних підприємств (банкрутство підприємств). У зв'язку з цим в Україні спостерігаються реальні спроби створити правову та методологічну базу для проведення реструктуризації підприємств.

Література:

1. Козловський, С.В. Концепції реструктуризації при управлінні та забезпечені стійкості виробничих систем/ С.В. Козловський // Держава та регіони. – 2009. - № 2. – с.87-91.

2. Семенченко, Н.В. Стратегія реструктуризації українських підприємств/
Н.В. Семнченко// Економіка та держава. – 2009. - № 12. – с. 25-29.

3. Семенченко, Н.В. Проблеми реструктуризації великих підприємств/ Н.В. Семенченко// Інвестиції: досвід та практика. – 2009. - № 20. – с. 23-26.