Економічні науки / …

Бабалюк Надія Степанівна

Науковий керівник: Кравчук І.П.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Державний механізм регулювання зайнятості населення                                                                             в Україні

Проблема стану ринку праці й зайнятості населення винятково актуальні для української економіки, що знаходиться перед необхідністю зберегти, примножити й раціонально використовувати наявний трудовий потенціал. Без цього неможливий подальший розвиток України та її повноцінна інтеграція в систему міжнародних економічних відносин, де вирішальною передумовою конкурентоспроможності країни є висококваліфікована, мобільна робоча сила, зацікавлена в результатах виробництва й забезпечена стійкою зайнятістю.                                Ринкова система господарювання не є ідеальною моделлю суспільного розвитку, їй притаманні певні обмеження, ризики та загрози, які спричиняють такі соціальні негаразди, як безробіття, соціальну нерівність, нестабільність ринкової кон’юктури. Процеси, що відбуваються у сфері зайнятості населення, опосередковуються ринковими відносинами, а це означає, що вони перебувають під впливом невизначеності та ризиковості, а відтак потребують активного регулювання з боку держави. Необхідність формування державного механізму регулювання зайнятості населення пов’язана і з тим, що потреба населення у трудовій діяльності та одержанні певного доходу є абсолютною. Це актуалізує завдання створення нових робочих місць, їх модернізації та трансформації усієї системи зайнятості згідно вимого нового етапу соціально-економічного розвитку.                             Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Її завданням  є стимулювання попиту на робочу силу і зближення структури пропозиції праці зі структурою попиту на працю. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю. Практично це означає розробку і реалізацію комплексу заходів щодо відповідності робочих місць та робочої сили.                                                         Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:           -  забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;                                                                                                    - сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;                                                                                                              -   добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;                                                                                   -  гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;                                                                                            -  дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;                                                                                                                      -  підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;                                                                                  -  забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;                                                     -    певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів[5, с.98].                                       Державний механізм регулювання зайнятості населення здійснюється через закони, нормативні документи, концепції, регіональні та локальні цільові соціально-економічні програми; інформаційне та методичне забезпечення підготовки та прийняття управлінських рішень на рівні регіональних органів управління; застосування прогресивних методів стратегічного управління.  Його можна представити як трьохрівневу систему, що охоплює кожний з рівнів управління – макро-, мезо-, та мікроекономічний з відповідними напрямами регулювання та завданнями.           На макроекономічному рівні це: регулювання якісних характеристик населення, що визначають його життєвий потенціал, насамперед стан здоров’я; розробка та реалізація державних соціально-економічних програм (інноваційних, інвестиційних, соціальних), надання субвенцій, кредитування та пільгове оподаткування         суб’єктів господарювання на підтримку виробництва та робочих місць; регулювання сукупних доходів населення, оплати послуг праці, соціальних виплат;          розвиток освіти та її відповідність світовим вимогам; працевлаштування мігрантів, біженців та переселенців.         На мезоекономічному  рівні це: регіональний моніторинг зайнятості населення;    стимулювання розвитку якісних характеристик зайнятості населення; цільове створення робочих місць, забезпечення їх модернізації; створення регіональних механізмів працевлаштування (насамперед тих, що стосуються соціально вразливих верств населення), організація професійного консультування, професійного навчання безробітних; організація громадських тимчасових та сезонних робіт.                                                   На мікроекономічному рівні це: управління персоналом на підприємствах, включаючи його мотивацію та організацію праці; підтримка домогосподарств як джерела самозайнятості населення[2,с.169-170].                   В Україні державним органом, що забезпечує реалізацію політики зайнятості населення є Державна служба зайнятості, яка була створена 1990 року. Законодавча, нормативно-правова база передбачає вдосконалення (шляхом внесення змін і доповнень) Конституції України,  Кодексу законів про працю, законів України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про систему оподаткування», «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про вищу освіту», «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» та інші відповідні нормативно-правові документи.                                                                                         Заходи державного регулювання безробіття у період кризи  були визначені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу фінансової кризи на сферу зайнятості населення» №799 від 25 грудня 2008 року та запроваджені в дію з 13 січня 2009 року. Насамперед, були внесені зміни до законодавства про зайнятість та соціальне страхування на випадок безробіття щодо статусу зайнятості членів особистих селянських господарств, посилення мотивації до пошуку підходящої роботи, запобігання утриманським настроям серед незайнятого населення шляхом застосування санкцій при отриманні матеріальних виплат по безробіттю громадянами, незацікавленими у пошуку роботи, а також запроваджені профілактичні заходи для працівників та виплати допомоги по частковому безробіттю[1, с.12].                                                                                                Досвід реалізації політики зайнятості населення у країнах Східної та Центральної Європи свідчить про їх спрямованість передусім на розміри та тривалість виплати матеріальної допомоги по безробіттю, запровадження програм професійного перенавчання для безробітних, а також гнучких форм зайнятості та надання матеріальної підтримки зайнятим у режимі неповного робочого дня працівникам. Рівень безробіття в Україні залишається нижчим, ніж у Франції, Ірландії, Португалії, Словаччині, Угорщині, країнах Балтії та США[3,с.9].                                                                                                                На обліку у Державному центрі зайнятості на кінець I кварталу 2010 року було зареєстровано 518 874 безробітних, що на 378 942 (42,2 %) менше ніж за аналогічний період минулого року. Значною частиною у загальній кількості безробітних є молоді люди до 35 років – 40,2 % у поточному році; 40,7 % - у 2009. Працевлаштовано на підприємства, в установи і організації за звітний період 137495 осіб, з них 24 % - у торгівлі, ремонті автомобілів, побутових приладів та предметів особистого вжитку, по 20 % - у переробній промисловості  та сільському господарстві. За даними Державного центру зайнятості у січні-березні цього року створено 174900 робочих місць, кожне десяте робоче місце створено у переробній промисловості, кожне дванадцяте у галузі операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та наданні послуг підприємцям. Найближчим часом передбачено вивільнення 70539 працівників, це торкнеться у першу чергу працівників державного управління (18,5 %) та фінансового сектору (10,4 %)[6].

Рис.1.Чисельність незайнятих громадян та кількість вакансій з 2009-2010 рр.                  (За даними Держкомстату України)

Таким чином, державний механізм регулювання зайнятості населення в умовах формування соціально орієнтованої економіки має визначатись як система заходів щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили на макро-, мезо-, та мікроекономічному рівнях. Він має бути вдосконалений і ґрунтуватись на сучасній концепції гідної праці, новітніх теоретико-методологічних положеннях і охоплювати законодавчі,    нормативно-правові акти,соціально-економічні стандарти, інвестиційні важелі. Також має забезпечити формування цивілізованого ринку праці, що сприятиме збалансуванню попиту і пропозиції шляхом створення необхідної кількості робочих місць з  гідними умовами та оплатою праці, з одного боку, та робочої сили за обсягами, професійним складом та освітньо-кваліфікаційним рівнем відповідно до попиту регіональних ринків праці, потреб суспільного виробництва – з іншого.

Список використаних джерел

1. Бендасюк О.О. Державне регулювання зайнятості населення/ Бендасюк О.О. //Держава та регіони. – 2009.  - №5 – с.11-17.                                                      2. Джегур Г.В. Державний механізм регулювання зайнятості населення та принципи його формування/ Джегур Г.В. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008 - №9(88). – с.167-172                                                                               3. Зінкевич Н.І. Збереження трудового потенціалу України в умовах фінансової кризи та роль Державної служби зайнятості/Зінкевич Н.І. //Економіка та держава. – 2010. -  №3 – с.8-10.                                                               4. Кір’ян Т. Створення конкурентоспроможного ринку праці в умовах інтеграції України у світову економічну систему/Т. Кір’ян //Україна: аспекти праці. – 2008. - №5 – с.3-11.                                                                                            5.   Маценко Л.Ф., Кравчук І.П. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій для студентів всіх форм навчання. – Чернівці: 2007. – 120с.                                          6. Офіційний сайт Держкомстату України - http://www.ukrstat.gov.ua