Економічні науки. Маркетинг і менеджмент

Вівчарюк Марія Іванівна

Буковинська державна фінансова академія, Україна

м. Чернівці

Науковий керівник: Попадюк Олена Василівна

Необхідність державного регулювання цін

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти й інші економічні параметри в державі.

Державне регулювання цін – це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів [4].

Метою державного регулювання цін є забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призводило до руйнівних наслідків для економіки; здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення, стримування інфляційного підвищення цін, запобіганню споживанню соціально шкідливих товарів для населення [4].

Проблемами державного регулювання ціноутворення займаються такі учені: М. Артус [1], О. В. Покатєва [2], А. В. Волошенко [3].

Державне регулювання ринкового ціноутворення може здійснюватись за допомогою прямих і непрямих методів (опосередкованих) методів.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої — управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Пряме державне регулювання виявляється у застосуванні фіксованих цін на окремі види товарів та послуг, встановленні граничних розмірів цін, застосуванні їх максимального та мінімального рівнів, встановленні дотацій виробникам окремих видів товарів, нормуванні окремих співвідношень у межах цінової структури. Пряме регулювання у галузях суспільного користування, котрі є пріоритетними для держави. Адміністративні методи регулювання економіки застосовуються під час дефіциту товарів та зростання інфляційних процесів[4] .

Непрямі методи регулювання економіки застосовуються у формі диференціації рівня податкових ставок, пільгового оподаткування та кредитування, зміни ставок мита, введення граничних нормативів рентабельності.

В сучасних умовах розвитку ринкових відносин в Україні переважає державне регулювання цін на ринку економічних факторів (робоча сила, природні ресурси тощо), а також регульованих цін та цін на продукцію підприємств природних монополій , якими є водопостачання і каналізація, міський пасажирський транспорт, електропостачання тощо[4].

Варто відмітити, що необхідність державного регулювання цін полягає у захисті населення від неоправданого зростання цін на товари та послуги широкого вжитку, а особливо соціально-незахищеного населення.

Державне регулювання цін повинно:

1) забезпечити доступність основних послуг для населення, виробниками яких є монополісти (електропостачання, пасажирський транспорт, послуги зв’язку та комунального господарства.) незалежно від рівня їхніх грошових доходів;

2) стримати інфляцію за допомогою політики доходів;

3) захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції;

4) стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку.

Також за допомогою заходів державного регулювання цін можна здійснювати вплив на споживання суспільно-небезпечних товарів, до прикладу, тютюнових та алкогольних виробів, застосовуючи акцизні збори, що суттєво підвищують рівень цін на такі товари.

Характеризуючи сучасні ринкові відносини в економіці України, та враховуючи, що «ринковий світ» приростає тільки не 2-3% на рік, можна стверджувати: розвиток економіки України потребує підвищення відповідальності владних структур за дієве поєднання ринкового саморегулювання та державного регулювання цін.[1].

Державний контроль за цінами в Україні здійснює Державна інспекція за цінами, яка згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 р. № 1432 та від 13 грудня 2000 р. № 1819 функціонує у складі Мінекономіки на правах урядового органу державного управління.

Отже, державне регулювання цін є невід’ємною складовою економіки держави. Лише дотримуючись розумного балансу між ринковим саморегулюванням і ефективним державним регулюванням на законодавчому рівні можна забезпечити стабільний розвиток економіки держави.

Список використаної літератури:

1.Державне регулювання ціноутворення в умовах ринкових відносин \ М. Артус \\ світ фінансів. – 2009. - №4. С.128-134.

2.Державна регуляторна політика щодо механізму ціноутворення на товари і послуги для населення \ О.В. Покатєва \\ держава і регіони. – 2009. - №3. – С. 142-150.

3.Визначальні принципи ціноутворюючої політики України \ А.В. Влошенко \\ Актуальні проблеми економв=іки. – 2009. - №12. – С. 45-50.

4.Л.О.Шкварчук. Ціноутворення :Підручник. – К: Кондор. – 2006.-460с.