Малинський А. П.

Науковий керівник Стародубцев Є. В.

Донецький національний технічний університет, Україна

Удосконалення обліку вексельних операцій

 

Відродження ринко­вої економіки, фінансового ринку і багать­ох його традиційних механізмів призвело до відновлення вексельного обігу в Україні. В процесі становлення ринкових відносин і підвищення динамічності економіки, век­сель знову знаходиться в центрі уваги. Це пов'язано з функціональними можливостя­ми векселя, які дозволяють застосовувати його в багатьох господарських операціях: інвестиціях з метою одержання доходу; кредитуванні; наданні в якості застави; дисконтуванні; придбанні продукції та послуг з відстрочкою платежу; погашенні кредит­ної заборгованості; зарахуванні платежів до бюджету тощо.

Вексель розглядається урядом України як один з основних засобів проведення взаєморозрахунків між підприємствами і вихо­ду з платіжної кризи. До факторів, що стри­мують залучення векселів у господарський оборот, поряд з відсутністю досвіду їх зас­тосування, недосконалістю вексельного законодавства, відносять недостатню розроб­ку теоретичних питань бухгалтерського обліку векселів і операцій з ними, відсутність методик, що регулюватимуть відображен­ня в бухгалтерському обліку операцій з век­селями. Вирішен­ня проблем практики використання векселів потребує не тільки осмислення ролі цього цінного паперу, але й правильного відобра­ження операцій з векселями в бухгалтерсь­кому обліку.

Питанням теорії та методології обліку та контролю вексельних операцій присвя­тили дослідження такі вітчизняні вчені: М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, М.В. Кужельний, В.Г. Линник, Є.В. Мних, М.Ф. Огійчук,. Соп­ко, М.Г. Чумаченко, В.Г. Швець та інші; за­рубіжні дослідники: А.С. Бакаєв, , М.Ф. Ван Бреда, Є.А. Мізіковський, В.Н. Післєгіна, М.Л. Пятов, Ж. Рішар, Є.Є. Сіверс, Я.В. Соколов, Л.З. Шнейдман, Е.С. Хендріксен.

Однак ряд проблем, пов'язаних з об­ліком, аналізом і контролем вексельних опе­рацій, залишається недостатньо розробле­ним і вимагає вирішення з врахуванням особливостей вітчизняної економіки і пра­ва. Так, додаткових досліджень потребує розробка класифікації векселів з урахуван­ням потреб бухгалтерського обліку, розробка облікової оцінки векселів, аналізу, удоско­налення системи внутрішньогосподарсько­го контролю вексельних операцій.

Метою роботи є вивчення акту­альних проблем обліку, аналізу та аудиту вексельних операцій та визначення напрямів вдосконалення цієї ділянки обліку.

При визначенні поняття векселя та відоб­раженні його в обліку виникають усклад­нення, які значною мірою обумовлені тим, що вексель є подвійним явищем за своєю природою. Встановлено, що подвійність век­селя можна розуміти з наступних позицій.

1. Подвійність в конструкції паперів (існують два види векселя: переказний і простий).

2. Вексель — це цінний папір, класична ж конструкція цінного паперу включає в себе два основних елементи: речовий і зо­бов'язальний (формальний і змістовний).

За своєю юридичною природою век­сель: по-перше — документ встановленої форми, цінний папір (інструмент здійснен­ня фінансових вкладень, один з видів май­на на балансі підприємства); по-друге — своєю сутністю становить зобов'язання, яке пов'язує векселедавця з вексельним креди­тором (одна з форм договору позики; спосіб оформлення дебіторсько-кредиторської за­боргованості).

Згідно розповсюдженого в Україні підходу, для цілей бухгалтерського обліку важливо знати, в якості якого об'єкту вис­тупає вексель: у вигляді цінного паперу (фінансової інвестиції) чи боргового зобов­'язання (для векселедержателя — дебіторсь­ка заборгованість, для векселедавця — кре­диторська заборгованість). Подвійна приро­да векселя є причиною диференційного відображення господарських операцій з век­селем на рахунках бухгалтерського обліку.

Враховуючи специфічні ознаки вексе­ля як об'єкту бухгалтерського обліку, для подальшого удосконалення методики бух­галтерського обліку вексельних операцій запропоновано наступне визначення век­селя: вексель — це цінний папір в докумен­тарній формі, що представляє собою безу­мовне, абстрактне та складене за суворо встановленою формою одностороннє зобо­в'язання векселедавця (простий вексель) чи його пропозицію третій особі (переказний вексель) сплатити векселедержателю після настання строку визначену суму грошей в обумовлений термін.

В законодавстві України відсутні положення про єдиний державний реєстр векселів. Такий реєстр дозволив би вирішити проблеми, пов'язані з неплатежами за векселем, їх опротестуванням та іншими  остереженнями, пов'язаних з вексельним обігом. В обліку підприємств ведеться реєстр отриманих і переказових  векселів, де міститься інформація про види кожного векселя, його векселедавця, дату видачі векселя, місце і дату платежу, номінальну  суму  векселя, розмір відсотків на номінальну суму векселя, суму платежу за векселем, валюту платежу, платника за векселем, найменування особи, якою повинен бути здійснений платіж, номер і дату договору, згідно з яким видано вексель та інше. Однак  підприємство не може  взяти інформацію з опротестування векселів векселедавцями, неплатежів за векселем, яка захищала б учасників ринку векселів від недобросовісних суб'єктів діяльності. Тому виникає гостра необхідність відображення такої інформації в державному реєстрі.

Процес оплати за векселем значно прискорила б законодавчо встановлена система штрафів і неустойок за неоплачені в термін векселі. При цьому векселедержатель отримував би на законних підставах неустойку за кожний прострочений за векселем день, разом з цим не виникало б необхідності векселедержателя якомога швидше стягнути заборгованість з векселедавця.

При тому, що вексельний обіг в Україні регулюється такими нормативними актами як Женевська конвенція, Уніфікований  закон про векселі, Закон про цінні папери, Положення № 258 про операції банків з цінними паперами, Закон про векселі та іншими актами, в жодному з цих документів не вказано ліміт суми виданих векселів. Цілком доцільно запровадити конкретні грошові обмеження на видачу векселів для різних суб'єктів діяльності відповідно до їх власного  капіталу. Це нововведення дозволило б захистити вітчизняні підприємства від ризику неплатежів за векселями, а також від збитків.

Бухгалтерський облік розрахунків за допомогою векселів ведеться з використан­ням таких рахунків:

·     162 «Довгострокові векселі одержані»;

·     34 «Короткострокові векселі одер­жані»;

·     51 «Довгострокові векселі видані»;

·     62 «Короткострокові векселі видані».

Аналітичний облік за операціями виданими та отриманими векселями за журнальної форми рахівництва ведуть в журналі 3 та у відомості аналітичного обліку, за книжково-журнальної форми – в книзі № К – 17.

У цих реєстрах аналітичний облік ведеться за дебетом та кредитом відповідних рахунків у сумовому виразі, що не забезпечує належного контролю за своєчасністю розрахунків за вексельними зобов’язаннями. Тому доцільно вести журнал оперативного обліку виданих та отриманих короткострокових та довгострокових векселів з такими відомостями: дата видачі (отримання)  векселя та його погашення, від кого отримано (кому видано) вексель, сума векселя, сума плати за комерційний кредит,  відмітки про оплату і про опротестування векселя.

Одним із найбільш поширених та дискусійних питань залишається порядок оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток операцій з індосаменту векселів, емітентами та векселедавцями яких виступають різні особи. За таких умов насамперед необхідно визначити та ідентифікувати, у якій ролі виступає вексель: засіб розрахунку, чи товар – цінний папір. Якщо вексель виступає у якості цінного паперу, то суб’єкти господарювання при нарахуванні податку на додану вартість керуються підпунктом 3.2 Закону України “Про податок на додану вартість”, яким передбачено, що не є об'єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності. Тобто,  якщо розрахунок за вексель як цінний папір відбувається у негрошовій формі, то виникає об’єкт оподаткування податком на додану вартість.

Вартість векселя як боргового (розрахункового) документа залишається незмінною протягом усього його існування, але його вартість як цінного паперу на ринку змінюється. Відзначимо, що в національних стандартах спеціально не обумовлено, за якою вартістю (номінальної або історичної собівартості) відображається вексель при зарахуванні його на баланс. Тому бухгалтеру надається деяка самостійність при вирішенні цього питання.

Отже,  у  роботі було проана­лізовано значення та актуальність вивчен­ня особливостей обліку, аналізу і аудиту вексельних операцій на підприємствах.

Сьогодні вексель виступає складним розрахунково-кредитним інструментом, що здатний виконувати функції як засобу пла­тежу і кредитних грошей, так і функції цінного паперу, і сам, як цінний папір, може виступати об'єктом різних угод (застави, міни, купівлі-продажу тощо). Це потребує розробки конкретних облікових методик для різноманітних трансакцій.

Встановлено, що на порядок відображен­ня векселів у бухгалтерському обліку впли­ває подвійність векселя, що визначається як: 1) подвійність у видах векселів — існу­ють переказний і простий векселі; 2) подвійність класичної конструкції цінного паперу (векселя), що включає в себе два ос­новних елементи: речовий і зобов'язальний (формальний і змістовний).

Наша держава не розглядає в достатньому обсязі всіх питань щодо векселів,  сьогодні в законодавстві є невизначені моменти. Слід підкреслити, що підхід до векселя на даний час повинен бути дуже виваженим, бо  глибоке розуміння юридичної природи цього документа змушує переглянути концепцію чинного законодавства та внесення до нього змін.

Література

1.                 Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит”  вищих навчальних закладів / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир, 2003. – 726 с.

2.                 Демківський А.В. Вексельна справа: навч. посіб. / Демківський А. В. – К.: Либідь, 2003. – 336 с.

3.                 Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР.

4.                 Закон України «Про| обіг|звертанні| векселів в Україні» вiд 05.04.2001  № 2374-III.

5.                 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87.

6.                 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.05.99 р. №237.

7.                 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобовязання», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.01.00 р. №20.

8.                 Чернова І. Вексель: податковий та бух­галтерський облік // Дебет-Кредит.-2005.- №21