УДК 339.187.62.

ЛІЗИНГ ЯК ФІНАНСОВИЙ ІНСТРУМЕНТ ІНВЕСТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

Кобзар Т.О.,

Вінницький національний аграрний університет

науковий керівник Марценюк-Розарьонова О.В.

Вінницький національний аграрний університет

Анотація

Розглянуто основні напрями державного регулювання й розвитку лізингового інвестування в Україні. Визначено основні ознаки лізингу як інвестиційного інструмента управління розвитком аграрних підприємств.

Ключові слова

Лізинг, інвестиції, лізингові операції, фінансові лізинг, лізингодавець, лізингоодержувач, фінансові інструменти, лізингове інвестування, міжнародні лізингові операції.

Вступ

В умовах переходу до ринкових відносин у країнах з розвиненою економікою інвестиційні потреби господарства не можуть повною мірою задовольнятися за рахунок традиційних каналів фінансування, якими є бюджетні кошти, власні засоби підприємств, довгостроковий банківський кредит та інші джерела. У цьому значенні лізинг стає доповненням до традиційних джерел засобів для задоволення інвестиційних потреб підприємств. Лізингові операції і їх роль при фінансуванні інвестиційної діяльності підприємств підвищується з кожним роком. Насамперед лізинг — це форма інвестування, один з каналів надходження засобів до підприємств. Тому саме лізинг можна розглядати як один з найдієвіших способів виходу з кризи. Ось чому глибоке наукове опрацьовування інвестиційних можливостей лізингових операцій в сучасних умовах розвитку економіки, розробка практичних і теоретичних основ їх розвитку і впливу на стан інвестиційного потенціалу підприємства є актуальною і практично важливою задачею.

Дослідженням фінансування інвестицій та застосуванням лізингу зокрема, займалися відомі зарубіжні вчені, такі як Х.-Й. Шпіттлер, Т. Кларк, Р. Брейлі, Л.- Дж. Гітман та ін.. З переходом країн СНД до ринкових відносин розвязанню даних питань були присвячені роботи багатьох російських ( В. Газман, Н. Адамова, М. Агафонова, Е. Кабатової, А. Митяков та ін..) і вітчизняних (Б. Луціва, А. Пересади, Н. Внукової, І. Бланка, .Г. Куліш О. Шкуратов, А. Барабаш, М. Пастернак, І. Покотило тощо) науковців.

Постановка проблеми

Дослідити основні напрями державного регулювання й розвитку лізингового інвестування в Україні; визначити ознаки лізингу як інвестиційного інструмента управління розвитком підприємств; довести та обгрунтувати, що лізинг є потужним фінансовим інструментом інвестування розвитку економіки загалом.

Результати

З метою забезпечення комплексного підходу до регулювання лізингових відносин в Україні рекомендації повинні стосуватися:

- удосконалення нормативно-правового регулювання;

- формування пільгового режиму здійснення лізингових операцій;

- розвитку інституційної, інформаційної та навчальної інфраструктури;

- фінансово-економічного та організаційного забезпечення лізингу [6].

Законодавчою базою регулювання лізингових відносин в Україні є Цивільний та Господарський кодекси (визначають загальні правові ознаки лізингових операцій); Закон України Про внесення змін до Закону України „Про лізинг” (витупає спеціальним законом про фінансовий лізинг); Закон України „Про фінасові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (присвячений, зокрема, питанням державного регулювання фінансового лізингу як фінансової послуги); Закон України „Про банки і банківську діяльність” та нормативні акти НБУ (регулюють загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій банками); Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”, Закон України „Про податок на додану вартість” та П(С)БО 14 „Оренда” (визначають правила оподаткування лізингових операцій) [1].

На сьогодні першочерговим завданням реформування лізингових відносин повинно бути усунення надмірного оподаткування міжнародних лізингових операцій. Для поширення лізингового інвестування необхідно реформувати відносини власності в Україні. У рамках комплексного підходу реформування лізингової сфери на загальнодержавному рівні пропонуються заходи з розвитку інституційної інфраструктури та інформаційного забезпечення: створити бізнес-центр, залучити новостворений бізнес-центр до лізингових операцій.

Корисним для України є досвід організації лізингових відносин в різних країнах світу. У Франції, Бельгії, Іспанії та Японії існує спеціальне лізингове законодавство, в якому зазначаються види та форми лізингу. В США, Великобританії, Німеччині та Італії спеціальне лізингове законодавство відсутнє. Однак це не завадило лізингу набути високих темпів розвитку. Так, в США обсяг лізингових послуг на 01.01.2008 р. склад 218,6 млрд. дол., або майже 31% валових інвестицій. Країни Європи займають друге місце за об’ємом лізингових операцій. Станом на 01.01.2008 р. у лізинг було передано обладнання та нерухомість на суму майже 141 млрд. євро. Через лізинг в Європі фінансується в середньому 25-30% всіх інвестицій. В країнах з перехідною економікою та країнах, які розвиваються, через механізм лізингу здійснюється 10-15% інвестицій в основний капітал. Виходячи з цього, потреби України в лізингу 2008 року становили 18848,6 – 28272,92 млн грн.. Фактично ж обсяг лізингу в середньому менший за необхідний в 2 рази. Портфель лізингових угод на кінець 2008 року складав 15197 договорів на загальну суму 20,23 млрд грн. [7].

Однією з головних причин стрімкого та успішного розвитку лізингового ринку в провідних країнах світу є сприятлива державна політика у сфері податкового законодавства (можливість застосування прискореної амортизації та надання податкової інвестиційної пільги). Українське законодавство характеризується наявністю протиріч у визначенні основних положень організації лізингових відносин та високим податковим тиском на лізинговий бізнес.

Для стимулювання розвитку міжнародного імпортного лізингу запропонувати такі заходи з фінансово-економічного забезпечення лізингу:

- забезпечити довгострокове кредитування лізингових проектів за рахунок товарних кредитів і іноземних інвестицій;

- створити галузеві лізингові фонди для стимулювання, у першу чергу, імпортних лізингових операцій, як еколого - інноваційного інструменту технічного переоснащення виробництва;

- залучити іноземних партнерів для участі в управлінні галузевих лізингових фондів.

Відмінними ознаками лізингу як інвестиційного інструмента управління розвитком аграрних підприємств є:

- забезпечення економічних вигод як прямим, так і непрямим учасникам лізингових відносин;

- швидкий вплив на виробничі процеси і його визначальний вплив на одержання позитивних результатів;

- цілеспрямоване використання фінансових ресурсів для рішення конкретної задачі — нарощування виробничого потенціалу агропромислового виробництва;

- забезпечення не тільки кількісних параметрів потенціалу, але і якісне його поліпшення, що додає виробничій структурі більш стійке функціонування;

- активізація інвестиційних процесів як домінуючого фактора в справі стабілізації виробництва і підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств [8].

Для аграрних підприємств - лізингоодержувачів у сформованих умовах лізинг – це практично єдиний шлях розвитку за рахунок відновлення основних фондів. Важливо те, що він доступний малим і середнім підприємствам, для яких одержання кредитів, як правило, є проблемою.

В сучасних умовах за лізинговою схемою в аграрному секторі України працюють комерційні та державні лізинові компанії. Серед яких постачання до 15% техніки здійснює Національна акціонерна компанія "Украгролізинг". З періоду започаткування фінансового лізингу (1998—2005 _;роки) на придбання сільськогосподарської техніки та обладнання для АПК на умовах фінансового лізингу використано 1179,5 млн. грн. бюджетних коштів. За рахунок цих коштів аграрному сектору передано на умовах державного лізингу 17176 одиниць техніки, в тому числі 5374 тракторів, 910 зернозбиральних комбайнів з жатками, 8979 ґрунтообробної та посівної техніки і 1913 одиниць іншої техніки [7].

Вигідний лізинг і компаніям - лізингодавцям, для яких це основний бізнес. Вони зацікавлені в ефективному його функціонуванні, переслідуючи при цьому не тільки таку мету, як одержання прибутку, але і цілеспрямоване використання бюджетних засобів. Лізинг вигідний також для підприємств сільгоспмашинобудування, тому що він дозволяє оживити виробництво в складних умовах, коли їхні виробничі потужності завантажені неповністю. Не в меншій мірі в розширенні лізингових операцій зацікавлені банки, тому що вони одержують можливість вигідно і надійно вкладати кошти, а також страхові компанії, що одержують можливість збільшувати обсяг страхових послуг і прибуток.

Велике значення має лізинг для місцевих органів влади і держави в цілому. Для перших — це реальний шлях збільшення надходжень у бюджет, створення робочих місць. Інтерес держави полягає втому, що лізинг виступає важливим фактором подолання кризових явищ в аграрному секторі, створює умови для зростання виробництва продукції і сприяє забезпеченню продовольчої безпеки країни.

При всіх позитивних сторонах лізингу як Інвестиційного інструмента відношення до нього не однозначне. Так, на думку Ібатулліна [9], варто відмовитися від системи державного лізингу в АПК у його дійсному вигляді і перейти до субсидування процентної ставки по банківських кредитах АПК, думаючи, що в умовах технічного переозброєння сільськогосподарського виробництва дана форма короткострокового кредитування є більш ефективною. Але просте зіставлення вигод і недоліків дає підставу для висновку, що і лізинг є ефективною формою інвестицій. Економічна суть лізингу полягає в наданні реальної, необхідної економічно обгрунтованої послуги тимчасовому користувачеві майном, переданого на умовах лізингу, в отриманні прибутку, достатнього для поетапної виплати всіх понесених Інвестором (лізинговою компанією) витрат.

Однак, на сьогодні, лізинг в Україні залишається переважно середньостроковим фінансовим інструментом. Частка лізингових операцій з терміном дії договору від 2 до 5 років перестала бути домінуючою, питома вага договорів від 5 до 10 років збільшилась до 53% у 2008 році. Проте лізинг ще не можна цілком вважати довгостроковим фінансовим інструментом залучення інвестиційних ресурсів, оскільки частка договорів більше 10 років є ще надто малою. Більш того, відсутня тенденція її зростання [7].

Висновки

В роботі визначено ознаки лізингу як інвестиційного інструмента управління розвитком підприємств, до основних з них відносяться: забезпечення економічних вигод; швидкий вплив на виробничі процеси і його визначальний вплив на одержання позитивних результатів; нарощування виробничого потенціалу агропромислового виробництва; активізація інвестиційних процесів як домінуючого фактора в справі стабілізації виробництва і підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств.

Таким чином, дослідження лізингу і його місця на ринку інвестиційних послуг дозволяє зробити висновок, що він є важливою ланкою відтворювального процесу. Він обумовлює підвищення інвестиційної активності у всіх сферах економіки, у тому числі в системі агропромислового комплексу, є ефективним інструментом технічного переозброєння виробництва.

Підсумовуючи вищесказане, можна з упевненістю стверджувати, що застосування лізингу як альтернативного методу фінансування інвестиційної діяльності підприємств має набагато більше переваг, аніж недоліків. Лізинг основного капіталу стимулює оновлення основних фондів підприємств в умовах високих темпів науково-технічного прогресу та жорсткої конкуренції на світових ринках. Провідна роль у подоланні проблем вітчизняного ринку лізингових послуг належить державі. Створення сприятливих умов для його розвитку можливе через удосконалення законодавчої бази, особливо у сфері бухгалтерського та податкового обліку, а також усунення розбіжностей між ними. Державна підтримка та вивчення етапів організації лізингової діяльності суб’єктами господарювання дозволить використовувати лізинг як ефективний механізм залучення довгострокових інвестиційних ресурсів в реальний сектор економіки.

Література

1.Конституція України. Прийнята ВР України від 28.06.1996р.

2.Цивільний кодекс України зі змінами та доповненнями від 16.01.2003р. № 435-ІV.

3.Господарський кодекс України від 16.01.2003р. № 436-ІV.

4.Закон України „Про лізинг” від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР (до внесення змін Законом від 11.12.2003 р.)

5.Закон України „Про фінансовий лізинг” у редакції Закону від 11.12.2003 р. № 1381-IV.

6..Бєлоусова О.С. Основні напрями державного регулювання й розвитку лізингового інвестування в Україні //Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2008р. - №4 – С.18-23.

7.Куліш Г.П.,Кравченко К.В. Лізинг основного капіталу та перспективи його розвитку в національній економіці // Інвестиції: практика та досвід. – 2009р. - №3 – С.16-20.

8.Подік А.В. Використання лізингу як фінансового інструменту інвестування розвитку економіки // Інвестиції: практика та досвід . – 2008р. - №9 – С.5-8.

9.Шкуратов О.І. Лізинг як інвестиційний інструмент управління розвитком аграрних підприємств // Інвестиції: практика та досвід .– 2009р. - №1 – С.16-20.