Тетяна Завгородня

(м. Івано-Франківськ)

ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У КОЛЕКТИВІ

В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

ТА О. А. ЗАХАРЕНКО

У сучасних умовах модернізації національної освіти ми все частіше звертаємося до гуманістичних ідей, мудрих роздумів, принципових оцінок освітянських проблем народного вчителя, яким був В. О. Сухомлинський. Свідченням цього є наукові пошуки, публікації, присвячені висвітленню різних аспектів педагогічної та методичної спадщини видатного педагога сучасності. Особливу зацікавленість викликають погляди В. О. Сухомлинського на процес шкільного навчання (М. Антонець), на творчий розвиток молодших школярів через образотворче мистецтво (І. Демченко), використання в навчально-виховному процесі педагогічної діагностики (Г. Кловак), значення педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в навчально-виховній роботі (Л. Крамаренко, Ю. Новгородська, А. Подставкіна, В. Пугач), трансформація його педагогічних ідей у законодавстві про освіту (Л. Березівська, С. Ніколаєнко). Особлива увага в друкованих працях приділяється гуманізму його педагогіки (Л. Боднар, Г. Калмиков) та професійно-педагогічній підготовці вчителя (М. Антонець, В. Буряк). Необхідно також акцентувати увагу на працях, у яких розглядаються питання теорії колективу у педагогічній спадщині педагога: проблеми сімейного виховання та вплив колективу на виховання особистості в теоретичній спадщині А. С. Макаренка та В. О. Сухомлинського (М. Сметанський і В. Галузяк), цілісність концепції виховання в колективі В. О. Сухомлинського (М. Красовецький, Г. Бучковська). Підвищена увага до такої проблематики зрозуміла: відомо, що питання виховної ролі колективу завжди носило дискусійний характер, але в сучасних умовах демократизації, ринкової економіки, відкритої конкуренції, вона стала ще більш актуальною.

Співзвучні з останніми є дослідження й публікації, присвячені різним напрямам діяльності ще одного науковця-практика О. А. Захаренка: системі організації еколого-виховної роботи в Сахнівській школі (Н. Тищенко), боротьбі за міцні знання учнів через радість пізнання (В. Красновський), вихованню гуманістичних цінностей особистості школяра (О. Крутенко) та ін. Однак, аналіз джерельної бази дозволяє зафіксувати, що в науковому доробку сучасних дослідників майже не зустрічається компаративного аналізу педагогічних поглядів В. О. Сухомлинського і О. А. Захаренка стосовно виховання особистості в колективі.

Між тим, у наш час принципове значення набуває концепція В. О. Сухомлинського щодо виховання особистості в колективі і виокремлення таких головних ознак виховуючого колективу: різнобічність духовного життя і моральне здоров’я дитячої спільності; багатство і різноманітність стосунків між особистостями; турбота за людину, дух відповідальності за неї; спільна діяльність, спрямована на творення добра для всіх людей в оточуючому середовищі; гармонія колективного й особистого; взаємна відповідальність і вимогливість до особистості; організаційна єдність, здатність кожного члена колективу підкорятися та керувати [4, с. 13-14].

Варто наголосити, що науковий доробок О. Захаренка, а головне ‑ вивчення досвіду його практичної діяльності, є беззаперечним підтвердженням синхронності його ідей з позицією В. О. Сухомлинського стосовно головних ознак виховуючого колективу та шляхів його створення. Це спостерігається вже у самому підході до визначення поняття «колектив». Так, В. О. Сухомлинський у визначенні цього поняття висував на перший план гуманістичну сутність колективу. Аналогічно О. Захаренко вважав, що «Життя дитячого колективу – це розгалужений ланцюг спілкування, єднання дій, взаємний обмін думками, переживаннями. Повноцінне життя колективу немислиме без його морального благородства, без емоційної чутливості» [3, с. 66-67].

Тому, напевне, для вироблення навичок самоуправління, а водночас врахування індивідуальних особливостей, інтересів школярів О. Захаренко й надавав такого значення їх участі у цілому ланцюжку різноманітних клубів, які діяли у школі. Він активно сприяв створенню Музею села з художньо-меморіальним ансамблем «Криниця совісті» в пам’ять односельців – жертв голодомору 1932-1933рр. з іменами 1200 загиблих, шкільного Георгієвського залу, де розміщено список усіх педагогів, які працювали в Сахнівці, фотографії та прізвища випускників [1, с. 77], будівництву Палацу здоров’я та фонтану «Колос», здійсненню операції «Тиша. Повага. Доброта», відкриттю «Скрині металевих скарбів» та ін.

Видатний педагог постійно підтримував ініціативу школярів і намагався, щоб запропоновані учнями чи педагогами справи ставали загальношкільними, при чому обов’язковою умовою було сприйняття її кожним. Так, рішення колективу школи про висадку у дендропарку 216 кущів троянд, під кожним з яких зазначалося прізвище, ім’я та по батькові односельчанина, який залишився в пам’яті земляків, було прийнято всіма учнями. Але найбільш цінним у досягненні мети було застосування прийому педагогічної дії, коли, наприклад, вчителька домовилася з учнями відвідати рідних загиблих і принести від кожної хати відро землі, а взяти її необхідно було біля порога або на стежці, що веде від порога до воріт. Ту землю висипали під кущі троянд [2, с. 66].

Слід згадати також виготовлення з ініціативи учнів за рахунок грошей, зароблених ними, спеціальних медалей матерям і вдовам з таким надписом: «За мужність, витривалість, за Ваші сльози і героїчну працю…»; рішення про надання допомоги солдатським вдовам, коли вони у вирішенні тих чи інших побутових проблем звернулися до школи, а не до правління колгоспу (бо туди далеко йти). Тоді самі учні з педагогічним колективом зверталися до правління колгоспу, і всі питання були вирішені. Як зазначає О. А. Захаренко, «…Колгосп і школа – єдине ціле, де серед важливих найважливіше завдання – виховання громадян завтрашнього дня» [2, с. 67]. Напевно, саме ця взаємодія школи з державними органами вчила учнів ставити і домагатися вирішення соціально-значущих питань, не пасувати перед різними складними ситуаціями, а розв’язувати їх толерантно.

Аналіз багатьох справ, у яких активну участь приймали учні, розширювали їх знання, емоційність, позитивно впливали на формування переконань, уміння обстоювати їх, а головне ‑ вміння прогнозувати інші цікаві справи, визначати мету їх проведення, виокремлювати організаційні задачі для успішного досягнення останньої, розподіляти завдання між членами колективу, обирати доцільні методи, форми, прийоми і засоби, а головне ‑ виявляти творчість. Про таку позицію педагога свідчить його відповідь на критичний лист бувшої випускниці Лариси, в якому вона піддає сумніву стереотипний підхід до навчання її доньки. О. А. Захаренко подякував їй за відвертість, за материнську турботу щодо малоефективного стану навчання, зазначивши, що вона «нагадала про найголовніше, що має панувати в школі, ‑ про творчість» [1, с. 79]. Саме тому він у своїй школі домагався, щоб навіть традиційні дії (наприклад, надсилання листів своїм ровесникам у майбутнє) діти виконували за правилом: «Традиційно і по-новому».

Великого значення О. А. Захаренко надавав включенню педагогічного колективу до тривалих напружених видів діяльності, наприклад, підготовці та проведенню виставки «Умілі руки, природа і фантазія». Ця виставка вимагала від учнів зробити якусь річ, витратити на це певний час, і створювала великі виховні можливості. Цю точку зору підтримував і В. О. Сухомлинський, який вказував на незначну ефективність деяких одноактних, нетривалих заходів. За його переконанням, найкраще виховують заходи, які тривають місяцями, навіть роками [3, с. 78].

Необхідним органом для спрямування шкільного життя в Сахнівській школі був зведений черговий загін «Сокіл». Діяльність кожного члена зведеного загону можна розглядати як організацію колективного життя, як піднесення ролі учнівського самоврядування; а самостійне прийняття рішень, вміння організовувати свою роботу як шлях до соціалізації особистості. Як зауважує О. А. Захаренко, «Якщо більше стимулювати самостійність учнів, вони безпомилково знайдуть вузькі місця в роботі, правдиво вкажуть на них і активно добиватимуться позитивних зрушень» [3, с. 87]. Предметом повсякденної турботи чергового загону була напружена діяльність для створення в колективі стану «душевної рівноваги». До характерних ознак останньої В.О.Сухомлинський відносив «спокійну обстановку навчальної праці, товариськість взаємин, відсутність дратівливості» [3, с. 91].

Ось чому О. А. Захаренко, в свою чергу, до найголовніших видів шкільної праці теж відносив створення атмосфери душевної рівноваги, спокою, захищеності, вимагав додержання норм елементарної моральної культури і насамперед культури людських взаємин. Особливо його насторожували найменші прояви грубощів, неповаги. У своїй діяльності педагогічний колектив виходив з позиції, що «навички елементарної моральної культури і полягають у тому, що вони не зникають, а залишаються більшими чи меншими залежно від моральних багатств колективу, його досвіду, стану» [3, с. 92].

Необхідно зауважити, що члени чергових загонів не були учнями одного класу (як часто спостерігається в діяльності сучасних навчальних закладів), а добиралися учнівським і комсомольським активами. А це означає, що їх склад змінювався, тому учні постійно вступали у систему відносин взаємозалежності. У цілому, виконання учнями обов’язків чергових, лаборантів, консультантів, помічників учителя, екскурсоводів, участь у різних об’єднаннях, клубах тощо створювали додаткові можливості для збагачення різних видів відношень між членами первинних колективах, задоволення інтересів і можливостей кожного, що сприяло розвиткові колективу, підвищенню його виховного потенціалу.

Заслуговують на увагу взаємовідносини вчителів з учнями Сахнівської середньої школи. Вони постійно співпрацювали один з одним, були дружні, взаємоповажні, толерантні. Наприклад, класні керівники, присутні на різноманітних учнівських засіданнях, участі в голосуванні не брали. Однак, за твердженням директора школи, це не принижувало їх авторитет. А здійснити таку співпрацю педагогам допомагали креативний підхід до кожної справи, вміння знайти такий прийом, який іноді важко було передбачити. Наприклад, встановивши, що діти не вміють виразно читати, що десята частина учнів не користується послугами шкільної бібліотеки, що не відчувається вплив порад учителя на вибір творів для читання, педагогічна рада вирішила провести із запрошенням учнів конкурс серед учителів на краще читання художнього твору – не більше ніж за три хвилини. Це стало поштовхом для проведення у подальшому спільного вечору поезії для вчителів і старшокласників [2, с.68].

Цікавим з точки зору сьогодення, коли велике значення надається підвищенню якості освіти, є запровадження як у Сахніській, так і в Павлиській школах якісного оцінювання навчальних здобутків та рівня вихованості учнів, що відбувалося в ті часи у контексті зарубіжного досвіду, а саме початкових шкіл Великої Британії (письмові звіти із зазначенням особистісних досягнень кожного учня й чинників подолання неуспішності), Франції (словесні характеристики, за допомогою яких розкриваються здібності і прояви навичок кожної дитини) тощо.

Так, у Сахнівській середній школі було два табелі: один звичайний (робочий), другий – красивий, схожий на грамоту «Табель успішності та вихованості», який видавався учневі у присутності батьків і всієї школи. У другий вписувалися сім основних «предметів»: громадська активність, політична культура, старанність у навчанні, ставлення до праці на суспільне благо, до результатів праці людини, до батьків, до старших. Сьомий, а то й восьмий предмет встановлював учитель, класний керівник, тому що йому, як стверджував О. А. Захаренко, «видніше. За домовленістю з класом (виділено нами – Т.З), бажаючи надати більшого значення тій чи іншій категорії вихованості, вони й записують «свої предмети» у вільні рядки» [1, с. 76-77].

Запровадження табеля сприяло цілеспрямованій роботі педагогічного колективу з кожним учнем, активізації їх самовиховання, а також поліпшенню становища в колективі. На думку педагога, набагато значимішим було те, щоб учень мав всі відмінні оцінки у табелі успішності та вихованості, аніж високі досягнення тільки в навчанні. Перші показники, за його переконаннями, є набагато важливіші й складніші, оскільки «вони характеризують рівень інтеріоризації особистістю моральних цінностей» [5, с. 24].

Отже, як стверджує О. Крутенко, «Захаренко відтворив ланцюжок етапів розвитку колективу: неформальне спілкування – виникнення ідеї (мрії) – підтримка педагогами дитячої ініціативи – планування діяльності – залучення батьків – спільна діяльність – втілення ідеї у життя – виникнення нової ідеї» [5, с. 23]. На нашу думку, цей ланцюжок нагадує послідовність включення школярів у колективні творчі справи (І. П. Іванов).

У цілому в авторській школі О. Захаренка знайшли розвиток теоретичні проблеми ролі колективу для розвитку особистості взагалі та формування її моральних якостей зокрема. Цьому сприяли: 1) «педагогіка конкретної мети», яка ставилася перед шкільним (виділено нами – Т. З.) колективом, і спрямовувала його діяльність, об’єднувала зусилля всіх у її досягненні (учнів, педагогів, батьків, громадськість тощо), але водночас була конкретизована з урахуванням психічних, фізіологічних та культурних особливостей розвитку кожної дитини; 2) реалізація різних проектів, що складалися з людей різних за віком, соціальним становищем, потребами, уподобаннями, завдяки толерантній співпраці, розмаїттям міжособистісних взаємодій; 3) виховний процес базувався на принципах діяльнісного підходу, тобто він відбувався через конкретну діяльність і самодіяльність школярів на основі їх інтересів, побажань; 4) емоційна чутливість шкільного життя, увага до кожного випадку, який міг бути засобом виховання, уміння цінувати людину та пам’ятати її, сприятливий ґрунт, на якому виростали «тонкощі взаємин, почувань, прагнень, високі патріотичні почуття»; 5) середовище «сповнене досвідом віддачі духовних сил людям, суспільству», в якому «в учнів утверджувалось переконання, що щастя буття полягає в служінні іншим людям, у готовності в будь-яку хвилину прийти на допомогу їм» [3, с. 67]; 6) моральне багатство колективу, накопичення його досвіду, від яких залежать навички елементарної моральної культури кожного.

А досягти такого шкільного життя, де утверджуються дитяча радість, досягається високий рівень вихованості учнів, любов до школи, емоційна чутливість та моральне благородство у взаєминах, панування в школі поваги і самоповаги, невпинне примноження духовних багатств, повне їх виявлення в практичній діяльності, стверджував О. Захаренко, можливо тільки завдяки копіткої щоденної роботи колективу [3, с. 75].

Отже, за переконанням О. Захаренка, розвиток колективу та розвиток особистості ‑ процеси взаємозумовлені й взаємозалежні. Взаємовідносини в колективі мають складатися під час спільної діяльності її членів і бути опосередковані цілями, змістом і цінностями задля створення умов для розвитку кожного учасника, кожної особистості. Аналогічно у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського привалює ідея щодо значення колективу в морально-духовному розвитку особистості.

Як бачимо, серед основних ознак виховуючого колективу В. Сухомлинського і О. А. Захаренка ми знаходимо й наступність щодо традиційних ознак, і новий, гуманістичний підхід до їх визначення.

Література:

1. Захаренко О.А. З щоденника директора школи/ О.А.Захаренко // Радянська школа. – 1987. ‑ № 4. – С.76-80.

2. Захаренко О.А. З щоденника директора школи / О.А.Захаренко // Радянська школа. – 1987. ‑ № 5. – С. 66-68.

3. Захаренко О.А. Школа над Россю / О.А.Захаренко, С.М.Мазурик ‑ К.: Рад.школа, 1979. – 154 с. ‑ С. 66-67.

4. Красовицький М., О. Сухомлинський про виховання особистості в колективі: цілісна концепція / М. О. Красовицький, Г. В. Бучківська // Рідна школа. – 1999. ‑ №2. ‑ С. 13-17.

5. Крутенко О. Виховання гуманістичних цінностей особистості школяра в педагогічній спадщині Олександра Захаренка / О. Крутенко // Радянська школа. – 2009. ‑ № 4. ‑ С. 22-25.

Резюме

У статті розглядаються погляди В.О.Сухомлинського та О. Захаренка щодо розвитку колективу та особистості в ньому, теоретичних проблем формування її моральних якостей зокрема, різноманітні підходи й ознаки виховуючого колективу, активізації самовиховання, а також поліпшенню становища в колективі.

Ключові слова: В.О.Сухомлинський, О.А.Захаренко, виховуючий колектив, розвиток, особистість, діяльність, педагог.

Summari

The views of V.O. Syhomlinskogo and O. Zaharenko in relation to development of collective and personality in it, theoretical problems of forming of her moral internalss in particular, various approaches and signs of educative collective, activation of self-education, and also to the improvement of position in a collective are examined in the article.

Key words: V.O. Syhomlinskij, O.A. Zaharenko, educative collective, development, personality, activity, teacher.

Доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки імені Богдана Ступарика Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 21-А, кв. 15

Телефон: (803422)23540 – домашній, 80506879278 – мобільний