Євтушенко Н.І.

Криворізький державний педагогічний університет, Україна

Пізнавально-розвивальний дидактичний простір як провідна дидактична умова ефективності процесу формування пізнавальної самостійності майбутніх учителів

Створення пізнавально-розвивального дидактичного простору відбувається на основі усвідомлення того факту, що формат підготовки сучасного вчителя повинен змінитися відповідно до нового статусу фахового педагога у школі періоду активного реформування. Вітчизняні аналітики зазначають, що «у підготовці вчителів вирішальне значення має не стільки обсяг знань, скільки їх глибина і системність, не максимум знань, а їх мобільність, гнучкість і достатність для викладання певного шкільного предмета …» [2, с. 170-171]. Як відомо, навчально-пізнавальна діяльність студента вищого педагогічного навчального закладу (ВПНЗ) здійснюється у різних формах: сприйняття й усвідомлення навчального матеріалу під час лекцій, участь у семінарах та практичних заняттях, виконання пізнавально-творчих завдань навчального на навчально-дослідницького характеру, виконання лабораторних робіт, завдань педагогічної практики, участь у дослідницькій роботі кафедр, виконання рефератів, творчих робіт, курсових, кваліфікаційних, дипломних досліджень тощо. Ми погоджуємося з думкою С.Архангельського [1] який наголошує на важливості логічного взаємозв’язку всіх видів і форм навчання студента й усвідомлення його цільової спрямованості. Тільки в такому випадку можливо створити пізнавально-розвивальний дидактичний простір. Через зміст навчання, через викладання і керівництво самостійною роботою викладач найбільш ефективно впливає на формування пізнавальної самостійності студента.

Практика викладання гуманітарних дисциплін в умовах ВПНЗ урізноманітнює спектр провідних форм викладання. І в сучасних умовах лекція залишається інструментом формування молодого спеціаліста через навчальний процес ВПНЗ. Та поряд з традиційними видами лекцій (вступна, оглядова, проблемна, лекція-інформація) нині активно використовуються бінарні лекції (різновид читання лекції у формі діалогу двох викладачів як представників двох наукових шкіл, або як вченого та практика), лекції-конференції (заздалегідь висувається проблема, готуються доповіді чи повідомлення), лекція-консультація, лекція-візуалізація тощо. Безумовно, новітні різновиди лекцій мають великий потенціал щодо розвитку пізнавальної самостійності студентів – майбутніх учителів.

Усебічна підготовка педагога-фахівця передбачає використання набутої теоретичної інформації у практичній діяльності, вироблення відповідних умінь та навичок під час семінарів та практичних занять, які, як підкреслюють дидакти вищої школи, повинні за своїм призначенням виробити у студентів прагнення впровадити теоретичні знання у практику, вільно використовувати наукову інформацію, наближуватись до дослідницької діяльності та відбивати особливості фахової підготовки майбутнього вчителя. Ступінь самостійності студентів у межах кожної із вказаних форм організації навчання різна і залежить від організації навчального процесу, методики проведення занять, підготовки викладача, інтелектуального й загальнокультурного рівня розвитку студента тощо. У спектрі формування пізнавальної самостійності майбутніх учителів викладач має стати посередником між студентом і навчальним матеріалом, а не єдиним джерелом знань. Виходячи з цієї нової ролі, викладач повинен:

- ставити завдання, які дозволяють студентам засвоїти навчальний матеріал відповідно до рівня їх підготовки та можливостей пізнавальної діяльності;

- надати можливість студентам демонструвати свої досягнення щодо самостійного здобуття знань.

Важливою є самостійна діяльність студентів під час семінару або практичного заняття у великих і малих групах. Роль викладача у такому разі змінюється з традиційної на посередницьку, консультативну. Головним стає колективне знання групи, допомога у з’ясуванні окремих питань, обговорення підготовлених самостійно повідомлень, доповідей, рефератів. Розмір «робочої групи» залежить від кількості студентів в академічній групі, доступності джерел і змісту навчальної інформації. Внаслідок самостійної групової діяльності майбутні вчителі:

- привчаються брати на себе відповідальність за спільну та індивідуальну самопідготовку;

- аргументовано використовувати самостійно набуті знання;

- співпрацювати, обмінюватися інформацією;

- виконувати різні ролі та брати на себе відповідальність (роль лідера, автора, репортера, спостерігача).

Завдання викладача за наявності самостійної групової діяльності:

- правильно сформулювати самостійні завдання та забезпечити взаємодію між групами;

- підготувати стимульний матеріал;

- виконувати, у разі потреби, роль партнера, консультанта, координатора.

Отже, використовуючи поняття «пізнавально-розвивальний дидактичний простір», ми маємо на увазі логічний взаємозв’язок усіх форм навчання в умовах ВПНЗ та досягнення у такий спосіб цільової професійної спрямованості, на ґрунті якої й відбувається формування пізнавальної самостійності майбутнього вчителя.

Література:

1. Архангельский С.И. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы: учебно-методическое пособие / Сергей Иванович Архангельский. – М. : Высшая школа, 1980. – 368 с.

2. Науково-освітній потенціал нації: погляд у ХХІ століття. Модернізація освіти [ред. В. М. Литвин]. В 3 кн. – К. : Навчальна книга, 2003. – Кн. 3. – 943 с.