К. пед. н. Коростіянець Т.П.

Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, Україна                                                            Становлення концепції педагогічної підтримки як педагогічної інтерпретації філософії свободи

Більшість прихильників індивідуалізації освіти звертаються до необхідності організувати педагогічну діяльність так, щоб навчити учнів переносити відповідальність за самостійне вирішення особистих і навчальних проблем на самих себе: через взаємодію прийти до самостійності. Сутність педагогічної роботи вони визначають як «турботу», «допомогу»,  «підтримку», «супровід».

Не підлягає сумніву той факт, що ідея педагогічної допомоги імпліцитно присутня в педагогічних трактатах, починаючи з античних авторів і мислителів Сходу. Свій фундаментальний розвиток вона отримала в роботах І. Г. Песталоцци (ідея надання допомоги дитині в позбавленні його від страхів), К. Д. Ушинського, Ф. Фребеля, М. Монтессорі («допоможи мені це зробити самому»), П. Лесгафта, П. Каптерева, Я. Корчака, С. Френе і ін.

У  кінці XX століття ідея педагогічної допомоги активно розроблялася А. В. Мудріком і знайшла втілення в його концепції соціального виховання. Аналізуючи потребу тих, хто навчається в індивідуальній допомозі, він розглядає педагогічну роботу як професійну діяльність, спрямовану на поліпшення або відновлення здатності школярів до соціального функціонування [3]. У його дослідженнях аналізується допомога учневі «в знаходженні сприятливої позиції» і особливо підкреслюється її індивідуальний характер. На його думку, індивідуальна допомога як свідома спроба допомогти людині повинна надаватися тому, хто вчиться в процесі індивідуальних консультацій і опікування, стимулювання саморозвитку. Педагог повинен допомагати учневі оволодіти знаннями, установками і навичками, необхідні йому для задоволення власних потреб і аналогічних потреб інших людей, для усвідомлення індивідуальних цінностей, розвитку процесів «само», розуміння себе, інших і соціальним проблем, відчуття причетності до групи і соціуму [4].

Концепція ж педагогічної підтримки отримала обгрунтування і розвиток в дослідженнях О. С. Газмана. Вчений розуміє під цим феноменом задоволення базових потреб дітей, їх захист від несприятливих природних чинників і негативного впливу соціального середовища, задоволення первинних інтересів.  О.С. Газман відзначає, що сутність її полягає в тому, щоб допомогти тим, хто навчається подолати ту або іншу перешкоду, трудність, орієнтуючись на реальні і потенційні можливості і здібності, які присутні у них, розвиваючи потребу в успішності самостійних дій. Ключове слово тут — «допомога» молодій людині [1]. Водночас, вчений наголошував на необхідності сумісної діяльності вчителя і учня.

О.С. Газман,  вперше науково висвітлив проблему педагогічної підтримки, вельми гостро і безумовно задав зміст позиційному діалогу за питанням:  де , в яких формах, на якому утриманні реалізується в освітній практиці уявлення, пов'язані з високим призначенням освіти як умови, при якій можливе вільне самостановленя людини?

Вчений в своїх  роботах з педагогічної підтримки сформулював цілий ряд положень, які ще вимагають свого осмислення і розвитку, але є очевидним те, що за ідеєю педагогічної підтримки стоять ті сенси, які сходять до розуміння людини як цілісності. Здійснений аналіз існуючого наукового фонду стосовно цієї проблематики  виявив “ядро”, крізь яке можна постійно схоплювати і утримувати “актуальний стан” цілісності дитини, - це поле його проблем. Проблема як би стягує в один вузол і суперечності, і бажання, і можливості дитини, і ті умови, які він має в своєму розпорядженні. Проблема може виступати моделлю унікальної життєвої ситуації дитини. Актуально вона є гальмом в просуванні дитини, а потенційно може стати стимулом розвитку. Педагогічна підтримка і займається перекладом актуального в потенційне. Проблема може бути використана як “полігон” для розвитку суб'єктних здібностей: рефлексії, як механізму “виходу” за ситуацію; аналізу як можливості визначати причинно-наслідкові зв'язки (ядро проблеми); і проектування, як умови цілеспрямованої і активної діяльності з перетворення ситуації, що склалася, і виходу в позицію, що управляє, відносно самого себе в проблемі.

О.С. Газман розробив ряд генеральних схем, в яких він вказав місце педагогічної підтримки серед освітніх процесів, - навчання і виховання - і смислових полюсів, які вони “обслуговують”. Так, виховання і навчання, за Газманом, - це полюс соціалізації, а педагогічна підтримка - це полюс індивідуалізації. На думку деяких вчених, таке “розташування” мимоволі протиставляє педагогічну підтримку вихованню і навчанню. Ця точка зору є не зовсім конструктивною, оскільки надіндивідуалізація (або необмежена індивідуалізація) не більш прийнятна ніж необмежена соціалізація. Сам О.С. Газман зазначає наступне: “На звинувачення в “крайньому радикалізмі” поки відповімо лише одне: коли якийсь предмет (в даному випадку “виховання”) має різкий авторитарний уклін у  правий бік, для його випрямляння до природного стану необхідним є радикальне одностороннє зусилля – в лівий бік”. [2, c. 24]

Не спростовуючи позиції  О.С. Газмана стосовно засад  педагогічної підтримки, пропонуємо дещо інший ракурс, щодо розгляду поглянути  місця педагогічної підтримки в освітній системі. Нам імпонує думка  вчених  про те, що місце педагогічної підтримки знаходиться поза процесами соціалізації і індивідуалізації, воно знаходиться „між ними”. Це місце  “провідника”,  що забезпечує і педагогу і дитині рух один до одного, долаючи і перетворюючи ті умови їх життєдіяльності, які перешкоджають педагогу виконувати свої професійні (в принципі, загальнокультурні) завдання, - навчати і виховувати, а дитині вчитися і удосконалюватися.

Підсумовуючи наведені наукові уявлення сутність педагогічної підтримки  вбачаємо в педагогічній діяльності, яка спрямована на (сумісне з молодою людиною) створення умов для розуміння тим, хто  навчається індивідуальних і соціальних сенсів життєдіяльності, процесу розробки і прогнозування результатів індивідуальної стратегії поведінки і учіння, її реалізації, подолання тим, хто навчається особистісно значущих проблем.

Але, наголосимо, що в багатьох дослідженнях процес підтримки пов'язаний з турботою, захистом, допомогою і ін. Зі свого боку, погоджуючись з їх взаємозв'язком, ми поставили під сумнів однозначність такого підходу, вважаючи, що всі ці процеси педагогічної діяльності мають на увазі різний ступінь активності суб'єктів освітнього процесу і їх включеність в процес розв`язування проблеми.

Література

1. Газман О.С. Неклассическое воспитание. От авторитарной педагогике к педагогике свободы /  О.С. Газман - М.: МИРОС, 2002. - 296 с.

2. Газман О.С. Педагогика свободы: путь в гуманистическую цивилиза­цию XXI века / О.С. Газан // Новые ценности образования: забота - поддержка - консуль­тирование. Вып. 6. - М.: Инноватор, 1996. С. 10-38.

3. Мудрик А.В. Индивидуальная помощь в социальном воспитании / А.В. Мудрик // Но­вые ценности образования: забота - поддержка - консультирование. - М: Ин­новатор, 1996. С. 51.

4. Мудрик А.В. Социальное воспитание как единство образования, органи­зации социального опыта и индивидуальной помощи / А.В. Мудрик // Новые ценности об­разования: десять концепций и эссе. - М: Инноватор, 1995. С. 54.