Педагогические науки/2.Проблемы подготовки специалистов.

К.п.н. Біліченко А.М.

Магістрант Яцечко В.А.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

(м. Київ)

Невідомий С.С. Гогоцький(1813-1889 рр.): штрихи до портрету

Одним із відомих філософів і педагогів ХІХ ст., які у своїй науково-викладацькій діяльності у вищих навчальних закладах України намагалися взаємообумовити і синтезувати філософські, педагогічні та психологічні напрями наукових знань, вважається С.С. Гогоцький (1813 – 1889 рр.) – доктор філософії та стародавньої філології, ординарний професор педагогіки, заслужений позаштатний ординарний професор філософії Університету Св. Володимира, бакалавр Київської духовної академії (далі – КДА), дійсний статський радник.

Учений походив зі старовинного високоосвіченого роду подільського духовенства. Його батько народився в 1782 р. в с. Боркові Літинського повіту Подільської губернії в сім’ї священика польського походження, навчався спочатку в м. Барі, у польському базиліанському училищі (з 1798 р.) – Кам’янець-Подільської губернії), де вивчав латинську граматику, арифметику, історію та географію [11, арк. 181-187], пізніше – у Вінницькій духовній семінарії. Згодом майбутній протоієрей став студентом Подільської духовної семінарії, що була заснована першим кам’янець-подільським єпископом Іоаникієм у 1797 р. на базі шаргородського монастиря [11, арк. 52]. У 1803 р. С.Г. Гогоцький був направлений на навчання до Києво-Могилянської академії «…для приготування себе до вчительської посади [11, арк. 6-7]». В академії він слухав лекції з філософії та богослов’я, вивчав історію, географію, математику, здобував знання з німецької, французької та єврейської мов, а протягом останніх двох років свого перебування у зазначеному вищому навчальному закладі працював тут учителем єврейської мови [12, арк. 283]. У 1808 р., після закінчення повного чотирирічного академічного курсу, молодий викладач (за рішенням Його Преосвященства Іоаникія, Архієпископа Подільського та Брацлавського) був направлений на вчительську роботу до Подільської семінарії, де читав курси граматики, вищої арифметики та німецької мови. 25 березня 1813 р. він був уведений у сан соборного священика Кам’янець-Подільського кафедрального собору Іоанна Предтечі, 1 вересня того ж року став учителем історії та географії, а з 5 січня 1814 р. почав викладати риторику, історію та географію.

24 жовтня 1814 р. С.Г. Гогоцький був призначений Присутнім у Подільській духовній консисторії, а вже в 1817 р. (за відмінні успіхи та старанність у виконанні службових обов’язків) нагороджений почесним знаком «Скуфея», став професором словесних наук і вчителем єврейської мови, економом семінарії і членом правління навчального закладу. Наступного року С.Г. Гогоцький був посвячений у протоієреї Брацлавського Свято-Успенського собору з правом бути Першоприсутнім [12, арк. 6-7], у 1820 р. був нагороджений бронзовим хрестом на Володимирській стрічці (в пам’ять про події 1812 р.) [12, арк. 45]. У 1827 р. протоієрей і соборний ключар С.Г. Гогоцький тимчасово виконував обов’язки ректора семінарії у зв’язку з хворобою та лікуванням у Москві Архімандрита Сергія [13, арк. 9].

У м. Кам’янці-Подільському професор С.Г. Гогоцький створив сім’ю. Подружжя Гогоцьких мало четверо синів (Сильвестра, Федота, Миколу, Віктора) та єдину доньку Катерину. С.С. Гогоцький народився 25 січня 1813 р. У сім’ї постійно вивчалася Біблія, виховання здійснювалося на православних традиціях, велика увага приділялася розвитку природних здібностей дітей, що закономірно вплинуло на становлення особистості майбутнього вченого, заклало основи його релігійно-наукового світогляду. Вдома, під керівництвом батька, С.С. Гогоцький здобув ґрунтовну початкову освіту [5, с. 171], навчився грати на скрипці, малювати, виголошувати вітальні промови та вірші [6, с. 656]».

У 1821 р. С.С. Гогоцький вступив на навчання до Кам’янця-Подільського духовного училища, причому відразу до другого класу, що красномовно свідчить про ґрунтовну теоретичну підготовку учня. Під час навчання С.С. Гогоцький зарекомендував себе одним із кращих учнів, а в 1827 р. продовжив навчання в Подільській духовній семінарії, де також виявив блискучі здібності [6, с. 656], вивчаючи богословські та філософські науки, загальну громадянську історію, єврейську, грецьку, німецьку та французьку мови [14, арк. 23-38].

Здобуваючи протягом 1832 – 1837 рр. вищу освіту в духовній академії м. Києва, С.С. Гогоцький вивчав богослов’я, філософію, церковну та загальну словесність, церковну історію, математику, отримував знання з єврейської, німецької, польської мов та латини. Студент слухав лекції професорів В.П. Авсенєва, В.М. Карпова, О.М. Новицького, І.М. Скворцова та інших викладачів, які у своїй роботі намагалися суміщати та синтезувати практику «німецького раціоналізму з релігійно-православним досвідом, відданим цілісній істині християнства… [7, с. 221]». Відразу після закінчення КДА (1837 р.), С.С. Гогоцький розпочав тут педагогічну кар’єру послідовно вчителем польської (з 1837 по 1839 рр.) та німецької (до 1844 р.) мов і викладачем філософських дисциплін, а вже 15 грудня 1837 р. С.С. Гогоцький отримав науковий ступінь магістра богослов’я [14, арк. 78].

З 1 лютого 1844 р. С.С. Гогоцькимй припинив викладання німецької мови [14, арк. 78]. Зважаючи на те, що у 1848 р. в КДА були вакантними декілька посад екстраординарних професорів, то правління вищого навчального закладу відповідно до § 38 Проекту Статуту духовних академій мало право подати можливі кандидатури на розгляд і затвердження єпархіальним архієреєм. Таким чином, 31 березня 1848 р. на зборах членів Конференції було вирішено присвоїти бакалавру С.С. Гогоцькому звання екстраординарного професора філософії на основі його багаторічного позитивного викладацького досвіду [28, арк. 563]. Через два роки (у зв’язку з призначенням архімандрита академії Феофана настоятелем Російської Посольської церкви в Римі) звільнилося місце ординарного професора філософії КДА, тому 16 серпня 1850 р С.С. Гогоцький був затверджений на вищевказаній посаді.

Кар’єра С.С. Гогоцького позитивно складалася в стінах рідного навчального закладу, проте з 1845 р. (не полишаючи до 1851 р. викладання в КДА) вчений починає працювати в Університеті Св. Володимира кандидатом 1-го відділення філософського факультету, успішно склавши додаткові іспити зі слов’янських наріч, політекономії, статистики [15, арк. 1-2]. Після захисту в 1847 р. магістерської дисертації «Критичний погляд на філософію Канта» С.С. Гогоцький, як засвідчують архівні матеріали, на високому науково-педагогічному рівні читав лекційні курси «Історія нової філософії» та «Моральна філософія». Згодом, виявивши бажання зайняти посаду доцента в Університеті Св. Володимира, С.С. Гогоцький подав відповідне клопотання до Ради вищого навчального закладу. Керівництво університету, попередньо розглянувши дисертаційне дослідження «Критичний погляд на філософію Канта», дозволило вченому публічно захищати наукову роботу 19 вересня 1847 р. [16, арк. 1-2]. За результатами голосування (за – 15 голосів, проти – 7) кандидатура С.С. Гогоцького на заміщення посади доцента була подана на розгляд у Міністерство народної освіти (далі – МНО) [16, арк. 1], а 12 лютого 1848 р. офіційно затверджена вищим керівництвом [16, арк. 78].

4 жовтня 1850 р. (о 12-й год. дня в Залі урочистих зібрань Університету Св. Володимира) С.С. Гогоцький захистив дисертацію «Філософія Гегеля, її переваги та недоліки» на здобуття наукового ступеня доктора філософії та стародавньої філології [19, арк. 1], однак через тогочасні події буржуазно-демократичної революції в Європі філософія як наука та навчальна дисципліна була заборонена в Університеті Св. Володимира, тому С.С. Гогоцькогому довелося шукати іншу роботу. Він звернувся із клопотанням до попечителя Київського навчального округу (далі – КНО) про надання йому нового призначення відповідно до кола його наукових інтересів [20, арк. 1-2]. Можливим варіантом виявилася посада цензора в Київському цензурному комітеті.

У квітні 1851 р. С.С. Гогоцький отримав пропозицію ректора Університету Св. Володимира очолити новостворену кафедру педагогіки. У рішенні історико-філологічного факультету зазначалося: «…ординарний професор Київської Духовної Академії Гогоцький, за родом своїх наукових занять і через відмінні знання предметів, необхідних для успішного викладу цієї науки, вважається повністю здібним для заміщення зазначеної кафедри [21, арк. 4-5]». Таким чином, із 1851 р. С.С. Гогоцький почав викладання дисциплін педагогічного спрямування, збирав матеріали для створення науково-педагогічних праць, які масово побачили світ у другій половині ХІХ ст.

В Університеті Св. Володимира С.С. Гогоцький пропрацював загалом більше сорока років (з 1845 по 1886 рр.). У 1860 р. після відновлення філософії як університетської навчальної дисципліни він був переведений на кафедру історії філософії та почав читати лекції з історії філософії, логіки, психології, а також вів навчальний курс «Педагогіка» (викладання останньої не оплачувалося додатково) [22, арк. 7, 15-16].

Вагомий уплив на подальше становлення особистості С.С. Гогоцького мало його тримісячне відрядження (1861 р.) до Бельгії, Німеччини та Польщі та Бельгії. Науково-методична мета поїздки передбачала ознайомлення педагога з новими філософськими течіями і напрямами у країнах Європи, вивчення науково-філософської літератури за останні 10 – 15 років, особисте спілкування ученого з провідними європейськими педагогами, огляд деяких навчальних закладів різних рівнів. До перспектив закордонного відрядження входило також ознайомлення С.С. Гогоцького з ремісничими та педагогічними училищами Європи, позаяк зібрана інформація в подальшому сприяла б заснуванню ремісничих навчальних закладів середньої ланки у м. Києві.

Як засвідчено в друкованих виданнях ХІХ ст., протягом трьох місяців цього відрядження С.С. Гогоцький «…більше часу провів у Берліні, Дрездені, Кракові та Лемберзі. У Берліні він звернув увагу на сучасний стан філософії та педагогії, спілкуючись із відомими вченими, переважно з професором філософії Ж.Мішле та з відомим педагогом А.Дістервегом, відвідав також жіноче Єлисаветинське училище та слухав філологічні лекції у Фрідріховській гімназії. У Дрездені п. Гогоцький оглянув тамтешню гімназію, спостерігав за методами викладання в окружному училищі, відвідав один із жіночих пансіонів, педагогічну семінарію та навчально-виховний заклад для глухонімих дітей. У Кракові п. Гогоцький звернув увагу на функціонування тамтешнього університету. Нарешті, у Лемберзі він контактував з галицько-російськими вченими та літераторами, ознайомився з улаштуванням університету, російської духовної семінарії та з порядком приготування галицьких уніатів до духовного звання [8, с. 44]».

Нами встановлено, що друга половина ХІХ ст. – найбільш активний і результативний етап у творчості С.С. Гогоцького. Ученим створено філософсько-педагогічні, психолого-педагогічні праці, промови та публікації суспільно-педагогічного спрямування: «Про історичний розвиток виховання у найвагоміших народів стародавнього світу» (1854 р.), «Вступ до педагогіки» (1855 р.), «Про розвиток пізнавальних здібностей у педагогічному відношенні» (1856 р.), перший і другий томи «Філософського лексикону» (1857, 1861 рр.), «Голос із Південно-Західної Русі» (1859 р.), «Нотатки київського жителя» (1859 р.), «Сучасність» (1863 р.), «Вступ до історії філософії» (1871 р.); «Про відмінність виховної освіти стародавнього і нового світу» (1872 р.), «Про вищу освіту щодо жінок» (1878 р.), «Короткий огляд педагогіки» (1879 р.) тощо.

Оскільки 1870-1880-ті рр. позначилися контрреформою освіти, то результати творчої діяльності С.С. Гогоцького у цей період сприймалися суперечливо і викликали полеміку, що спричинило звинувачення вченого у проімперських позиціях і навіть – українофобстві (публікації «Пояснення» (1864 р.), «Про ремісничі школи» (1865 р.), «Ще декілька слів про українофілів» (1875 р.), «Додаток до статті «Ще декілька слів про українофілів» (1875 р.), «Українофільство з його вигадкою про двотекстові підручники» (1881 р.). Не заперечуючи факту наявності публікацій (вони детально вивчені нами), зазначимо, що витоки суб’єктивізму і концептуальних розходжень в оцінці поглядів С.С. Гогоцького його сучасниками, які призвели до суттєвих викривлень і обмежень у сприйманні світоглядних позицій педагога, потребують детального перегляду з метою установлення об’єктивної істини. Не дивлячись на проімперські позиції, підтримання одномовності на теренах Російської імперії (у іншому випадку вчений не зміг би пропрацювати в Університеті Св. Володимира – імператорському університеті – більше 40 років і залишити гідну вивчення потужну філософсько-педагогічну спадщину), він усе ж обґрунтовував можливість використання української мови у шкільних установах. Цей факт засвідчується нами на основі детального вивчення публіцистичної спадщини С.С. Гогоцького, яка дає змогу спростувати обвинувачення вченого в абсолютному українофобстві, особливо насаджуваному у виданнях радянського періоду.

Протягом багатьох років С.С. Гогоцький був членом університетської Ради, брав участь у інспектуванні середніх навчальних закладів [10, с. 3], неодноразово порушував питання стосовно відокремлення педагогіки від філософії, наголошуючи на неможливості злиття педагогіки з філософією, а натомість пропонуючи відокремити першу як самостійну навчальну дисципліну і призначити оплату викладачеві педагогіки, як це було зроблено в Московському університеті, входив до складу одного з університетських комітетів із проведення вступних іспитів (із російської мови), керівником якого був ординарний професор А.А. Котляревський, а також очолював інший – зі стародавніх мов, брав участь у діяльності спеціального видавничого комітету «Университетских Известий», який складався з членів Ради Університету Св. Володимира: М.Ю. Ващенко-Захарченко, М.К. Ренненкампф та ін. Протягом 1878 – 1886 рр. С.С. Гогоцький – засновник, голова педагогічної ради (до 1881 р.) та викладач педагогіки і психології на Київських вищих жіночих курсах, на безоплатних засадах читає лекції з педагогіки в Київській духовній семінарії «з метою сприяння педагогічній освіті пастирів церкви [5, с. 173]», бере участь у справі заснування співробітниками медичного факультету Університету Св. Володимира М.С. Афанасьєва іменної стипендії [1, с. 2], опонує на захистах дисертацій своїх колег: 7 квітня 1880 р. – магістерської роботи «Метод і напрями філософії Платона», що була підготована приват-доцентом А.А. Козловим [2, с. 2], того ж року – дисертації «Психологія відчуттів у її історії та головних основах», написаної кандидатом Санкт-Петербурзького університету М.Я. Гротом на здобуття наукового ступеня магістра філософії [3, с. 1], 15 грудня 1882 р. – вищезазначеного М.Я. Грота, який подав на захист в історико-філологічний факультет докторську дисертацію під назвою «До питання про реформу логіки» [4, с. 1].

Багаторічна блискуча науково-викладацька діяльність С.С. Гогоцького завершилася наприкінці 1885 – 1886 навч. р. у зв’язку з погіршенням стану здоров’я педагога. 20 липня 1887 р. на честь успішної 50-річної науково-педагогічної діяльності С.С.Гогоцького та за рішенням Академічного Правління він був обраний почесним членом КДА. С.С. Гогоцький помер 29 червня 1889 р. у с. Некрашах поблизу м. Києва та похований на території Києво-Видубицького Свято-Михайлівського монастиря [5, с. 45].

Таким чином, світоглядні позиції і науково-педагогічні переконання С.С. Гогоцького формувалися у складний історичний період важливих трансформацій у суспільстві та вищій освіті (1837 – 1851 рр.), їхнє становлення і розвиток тривали в другій половині ХІХ ст. Нами визначено такі основні чинники впливу на формування наукового світобачення педагога: 1) родинне виховання на православних традиціях, 2) приклад діда і батька-священиків, 3) система і зміст навчання у закладах освіти, які закінчив С.С. Гогоцький: Кам’янець-Подільських духовного училища (1827 р.), семінарії (1832 р.), КДА (1837 р.), 4) авторитет колег С.С. Гогоцького по КДА (де з 1837 по 1851 рр. працював учений) і Університету Св. Володимира (викладав із 1845 по 1886 рр.): П.С. Авсенєва, І.О. Борисова, Й.Г. Міхневича, О.М. Новицького, І.М. Скворцова, 5) суспільно-політичні умови, в яких проходила науково-викладацька діяльність ученого, 6) уплив європейських просвітницьких ідей (Г. Гегель, А. Дістервег, Ж. Мішле та ін.).

Література

1. Киевлянин. – 1879. – № 150. – С. 2.

2. Киевлянин. – 1880. – № 78. – С. 2.

3. Киевлянин. – 1881. – № 78. – С. 1.

4. Киевлянин. – 1882. – № 275. – С. 1.

5. Мозгова Н.Г. Київська духовна академія. 1819 – 1920: філософський спадок / Н.Г. Мозгова. – К.: Книга, 2004. – 320 с.

6. Поспехов Д. Пятидесятилетие ученой деятельности бывшего профессора Киевской духовной академии С.С. Гогоцкого / Д. Поспехов // Труды КДА. – К. – 1887. – № 12. – С. 660.

7. Ткачук М. З історії академічної філософії в Україні. Університет святого Володимира / М.Л. Ткачук // Філософська думка. – 1999. – № 1-2. – С. 213-242.

8. Университетские Известия. – 1862. – № 9. – С. 44.

9. Университетские Известия. – 1875. – № 9. – С. 2.

10. Университетские Известия. – 1876. –№ 8. – С. 3.

11. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (ЦДІА України), ф. 711, оп. 3, спр. 4780. – Акты и документы, относящиеся к истории Киевской духовной академии, подготовленные проф. Титовым, за 1796-1869 гг.

12. ЦДІА України, ф. 711, оп. 2, спр. 289. – Послужные списки профессорско-преподавательского состава, перечневые ведомости успеваемости и поведения воспитанников семинарии и духовных училищ, 1836-1840 гг.

13. ЦДІА України, ф. 711, оп. 2, спр. 1230, 18 лл. – Дело о назначении протоиерея Гогоцкого С. Ректором Подольской семинарии в связи с болезнью архимандрита Сергия, 11 июня 1827 г.

14. ЦДІА України, ф. 707, оп. 19, спр. 433, 78 лл. – Дело о награждении чиновников Киевского учебного округа знаками отличия беспорочной службы, 1853-1855 гг.

15. ЦДІА України, ф. 707, оп. 11, спр. 226. – Об утверждении в степени Магистра кандидата І отделения философского факультета Гогоцкого, 28 февраля 1847 г. – 28 апреля 1847 г.

16. ЦДІА України, ф. 707, оп. 13, спр. 103. – О допущении Магистра Гогоцкого к чтению лекций в Университете Св. Владимира в качестве Доцента. – 28 февраля 1847 г. – 28 апреля 1848 г.

17. ЦДІА України, ф. 707, оп. 15, спр. 279. – О вознаграждении Доцента Гогоцкого за чтение лекций в Университете Св. Владимира, 15 июня 1849 г. – 15 сентября 1849 г.

18. ЦДІА України, ф. 707, оп. 16, спр. 494. – О вознаграждении Доцента Университета Св. Владимира Гогоцкого за чтение лекций Истории Новой Философии, 8 августа 1850 г. – 20 сентября 1850 г.

19. ЦДІА України, ф. 707, оп. 16, спр. 512, 14 лл. – Дело о времени назначенном для защищения в Зале Торжественного Собрания Университета Св. Владимира, Доцентом Гогоцким написанной Диссертации для получения степени Доктора Философии и древней филологии. – 3 октября 1850 г. – 17 января 1851 г.

20. ЦДІА України, ф. 707, оп. 16, спр. 480, 8 лл. – Дело об определении Доцента Университета Св. Владимира Гогоцкого Цензором Киевского Цензурного Комитета. – 17 сентября 1850 г. – 25 января 1851 г.

21. ЦДІА України, ф. 707, оп. 20, спр. 41, 300 лл. – Дело с ведомостями о переменах, происшедших по службе чиновников Кивского учебного округа и лиц, не имеющих чина. – 28 января 1854 г. – 26 января 1855 г.

22. ЦДІА України, ф. 707, оп. 25, спр. 208, 38 лл. – Формулярный список о службе Ординарного Профессора Университета Св. Владимира, Статского Советника Гогоцкого. – 19 июня 1860 г.