Студентка Корабльова І. , доцент Грабовська Т.О.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ ОСВІТИ

Полікультурна освіта, як педагогічна концепція, започаткована у США в 70-і роки минулого століття. США історично формувалися як багатонаціональна держава, ідеологією якої упродовж двох столітть було створення єдиної нації - американський народ. Американський народ, який представлений багатьма національностями, прагнув зберегти властиву кожному етносу культуру, традиції, особливості. Гвендолин Бейкер, ідеолог і теоретик полікультурної освіти, стверджував, що полікультурна освіта в США з'явилася в результаті міжнаціональних конфліктів у 60-70-ті роки ХХ століття і була "закононародженою дитиною" американської демократії. Американська школа мала стати важливою інституцією соціалізації молоді, що допомагала представникам національних меньшин засвоїти демократичні цінності, оволодіти знаннями, уміння, необхідними для життя в демократичному суспільстві [1, 2].

Упродовж окреслених вище років Американська асоціація викладачів коледжів створює спеціальну Комісію з полікультурної освіти, що свідчить про державну зацікавленість у реалізації ідей полікультурного виховання.

Отже, правомірно стверджувати, що в США було започатковано концептуальні засади полікультурної освіти.

Одним із послідовників полікультурної освіти в США вважають Джеймса Бенкса. Він детермінує американську культуру як таку, що є універсальною, котра сприяє єднанню всіх американців незалежно від їхнього походження. Така культура базується на ідеалах і цінностях, що вироблені американською нацією. Американці розмовляють єдиною мовою (American English), мають високорозвинену ефективно функціонуючу технологічну цивілізацію та ринкову економіку. Представники різних національностей, етнічних груп прагнуть зберегти свою рідну мову, мистецтво, традиції і звичаї, знання про історію своїх предків. Ідеалом Джеймса Бенкса є відкрите демократичне суспільство, яке забезпечує рівні можливості для представників різних етнічних, культурних і соціальних груп. У такому суспільстві громадяни зберігають свою культурну ідентичність, ефективно і толерантно взаємодіють з іншими культурами [1].

Ідеологи полікультурної освіти переконували, що саме така освіта призвана допомогти молодій людині ідентифікувати себе з національною культурою; навчити розуміти і сприймати інші культури; сформувати вміння і навички життєдіяльності у полікультурному суспільстві; сприяти реалізації свого інтелектуального, духовного та фізичного потенціалу.

Отже, полікультурна освіта - це процес підготовки індивідів до соціальної, політичної і економічної реальностей, в яких вони набувають свій життєвий досвід, і як результат - особистість розвиває звою здатність до сприйняття полікультурного оточення.

В історії вітчизняної педагогіки ми знаходимо приклади, які передували полікультурним ідеям Джеймса Бенкса. Так, у Павлишській середній школі, вдосконалюючи педагогічний процес, В.О.Сухомлинський наповнював його культурологічним змістом. Учні другого класу разм зі своїм педагогом здійснювали віртуальні „подорожі” біля глобуса або карти світу. „Я ставив за мету розповісти про все добре, що є в житті й праці народів світу, запалити інтерес до культури, мистецтва, минулого і сьогодення людей, які розмовляють різними мовами, показати боротьбу між добром і злом на всій планеті,” – пише В.О.Сухомлинський в книзі „Серце віддаю дітям” [3, с.142]. Педагог звертав увагу на корисність для учнів ознайомлення з першоджерелами літературних творів письменників і поетів різних народів. У списку рекомендацій В.О.Сухомлинського ми знаходимо твори Шиллера, Міцкевича, Гейне, Беранже, Коменського, Кампанеллу, Корчака, Мора, Мюнцера, Мельє, Менделя.

Українські та російські освітяни робили спроби визначити педагогічну сутність полікультурної освітти. Так, на думку російського дослідника А.Н.Джуринського, полікультурна освіта передбачає міжнаціональну і міжетнічну взаємодію, виховання почуттів солідарності, взаєморозуміння; нетерпимості до дискримінації, націоналізму, расизму. На думку вченого, полікультурна освіта орієнтована на зассвоєння культурних цінностей та їх адаптацію, на взаємодію різних культур. Полікультурна освіта покликана підтримувати повноцінну життєдіяльність великих і малих націй в умовах інтеграції [4, с.334]. Так, Т.В.Клінченко вважає, що полікультурність – це принцип функціонування та співіснування у певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот, які усвідомили власну ідентичність і забазпечує їх рівноправність, толерантність та органічність у зв’язку з ширшою крос-культурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визнання спільної загальнодержавної системи норм та цінностей, які становлять основу громадянської свідомості кожного члена соціуму. Український дослідник проблем полікультурної освіти М.Ю.Красовицький вважав, що усвідомлення різноманітності, багатокультурності світу та його цілісності, взаємозв’язку, взаємозалежності, взаємодії культур є філософією концепції полікультурного виховання” [5].

Подолання міжнаціональних конфліктів потребує сильної законодавчої бази. Знання про неї допоможе дослідникам мати уявлення про стандарти та зразки, на які необхідно орієнтуватися в процесі формування культури міжнаціональних відносин.

Тлумачення полікультурності як державної політики знайшло своє відображення в „Законі про полікультурність в Канаді” („The Canadian Multiculturalism Act”). Поліетнічна Канада, де поряд з емігрантами з Європи, Азії живуть корінні народи – індійці, ескімоси, алеути, в 1988 році прийняла спеціальний закон, в якому проголошено про необхідність визнавати і поширювати ідеї, що полікультурність відображає культурне і расове різномаїття канадського суспільства; зберігати, збагачувати свою культурну спадщину; діяльність громадських, культурних, господарчих та політичних інституцій Канади здійснювати на принципах полікультурності; культивувати в суспільстві бережне ставлення до мов національних меншин.

Доречно згадати, що за останні сорок років у більшості європейських країн сформувалися полікультурні спільноти (multicultural community). У багатьох Європейських школах навчаються учні різних національностей, культур і рас. Рада Європи вважає, що полікультурна освіта має бути базисом для вирішення багатьох проблем у сучасному громадянському суспільстві. Така освіта повинна ґрунтуватися на неупередженості, взаєморозумінні, взаємодії, толерантності представників разних етносів, націй, національностей.

З метою практичної реалізації окреслених ідей було створено Науково-дослідний інститут у Тимішоарі (Румунія). Разом з університетами і науковими центрами європейських країн інститут здійснює організацію навчальних семінарів і міжнародних колоквіумів з питань полікультурної освіти.

Унікальним явищем з точки зору розвитку полікультурності в сучасному світі є „Маніфест-2000: За культуру світу і відмову від насильства”, положення якого є керівництвом до життєдіяльності в полікультурній спільноті.

Визначальним є факт, що 1999 рік було проголошено Міжнародним роком культури світу та розроблені відповідні програми. Показовим є те, що у Програмі дій ключовим моментом у розвитку ідей полікультурності виокремлено освіту.

Отже, у кінці минулого століття поширення набули ідеї полікультурності світу започатковані у США. Історія людства довела, що захист національних меншин від культурної, політичної, расової, релігійної дискримінації має важливе значення для стабільності, демократичного розвитку, безпеки та миру. Полікультурне демократичне суспільство базується на принципах егалітарності, рівності, полікультурності. поважає етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність кожної людини, створює умови для вираження, збереження і розвитку самобутності.

Література:

1. Бенкс Д. Проблемы поликультурного образования в американской педагогике // Педагогика. – 1993. - № 1. – С. 104-109.

2. Baker G.C. Planning and Organizing for Multicultural Instruction. Addison-Wesley Publishing Company. USA. –1994.

3. Сухомлинський В.А. Избран. Педсоч.; В 3 т. – К., 1979.

4. Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики: учебное пособие для вузов. – М.: ИНФРА- М, 1998. – 272 с.

5. Полікультурна освіта в Україні: Зб. статей. – К., 1998. – 54 с.

6. Адамс Девид, Майєр Фредерико. Культура мира: программа действий // Перспективы. – 2001. - № 1. – С. 5-19.