Студент Кучинський Б. , доцент Грабовська Т.О.  

Національний університет біоресурсів і природокористування України

 

СКЛАДОВІ ГЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Становлення української держави, утвердження цивілізованих норм життя, інтеграція у Європейське співтовариство передбачає гармонізацію суспільних відносин. Розвиток нашого суспільства вимагає радикальних змін у забезпеченні рівних можливостей представників обох статей у різних сферах суспільного життя та законодавчого закріплення і правового втілення гендерних правозахисних механізмів, розробки стратегії гендерної політики та її реалізації в Україні, активної участі у цьому процесі молоді.

Значне місце у трансформації існуючої системи гендерних відносин, формуванні егалітарної свідомості молодого покоління належить системі освіти. Саме освіта як одна з найважливіших соціальних інституцій виконує функції передачі та поширення знань, вмінь, цінностей, ідеалів і норм від одного покоління до іншого, спроможна закласти теоретичні та практичні засади для гендерного виховання студеньської молоді.

Гендер – один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними та культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану за ознакою статі соціальну структуру. Гендер надає соціально рольовий статус особистості, який визначає можливості в освіті, професійній діяльності, суспільному виробництві.

Психолого-педагогічна наука лише упродовж двох останніх десятиліть вивчає проблеми статі. Наукові доробки успішно імплементуються у навчально-виховний процес ВНЗ. Педагоги усвідомлюють, що відсутність повноцінного гендерного виховання і статевої просвіти не лише приводить до відхилень у формуванні особистості, але й до невротичних і поведінкових порушень, нещасливих шлюбних стосунків у майбутньому. Гендерна тематика за останні роки у психолого-педагогічній науці набуває все більшої актуальності. Жорсткі стандарти традиційної культури щодо статевого виховання, які проводяться суспільством через навчальні заклади, є анахронізмом і стають об’єктивною перешкодою для ефективної соціалізації молодого покоління. Сьогодні все більше педагогів, соціологів, соціальних працівників сприймає парадигму гендерного підходу в педагогічній науці. Для них привабливим є те, що гендерний підхід орієнтований на формування й утвердження рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації особистості в усіх сферах життєдіяльності.

Важливий внесок у розробку гендерного підходу в педагогічній освіті внесли: О.А.Вороніна (проблеми розробки теорії і методології гендерних досліджень, визначення місця та ролі гендерного виховання в системі професійної підготовки студентів); Л.В.Штильова (розробка методичних програм для вчителів з питань впровадження гендерної освіти і виховання в се­редній школі); І.С.Кльоцина (шляхи гендерної соціалізації особистості з урахуванням вікових особливостей, розробка практикуму з гендерної проблематики для студентів з метою подолання гендерних стерео­типів). Гендерний підхід у процесі професійної підготовки майбутніх учителів врахова­ний у дослідженнях С.Д. Матюшкової, Н.В.Смірнової, Л.П. Шолохової, М.Т. Поливянної, О.В. Шнирової.

У виокремлених дослідженнях ми знаходимо  різні підходи щодо детермінації поняття «гендерна педагогіка.  Найбільш   поши­реними є такі:

•      гендерна педагогіка - це педагогічна система, яка враховує волевиявлення двох соціальних статей (жінок і чоловіків) у громадянському суспільстві як рівних у можливостях і правах з урахуванням їх гендерних інтересів і потреб (Л.О. Смоляр);

•      гендерна педагогіка – міждисциплінарна складова педагогічної науки, яка вивчає педагогічні явища і факти у взаємозв’язку із статевими особливостями індивідів (в контексті певної культури та соціального оточення) та розглядає гендерні чинники в процесі формування та розвитку освіти (Т.В.Говорун);

•      гендерна педагогіка – це сукупність підходів, спрямованих на те, щоб допомогти дітям та молодим людям різної статі відчути себе комфортно в школі, вищому навчальному закладі, успішно підготуватись до статево ролевої поведінки в сім’ї (В.П.Кравець).

   Пріоритетними напрямами дослідження гендерної педагогіки є:

- педагогічні аспекти гендерної соціаліза­ції дівчат та юнаків як суб'єктів виховання та визначення впливу батьків, однолітків, педагогів, засобів масової інформації на фор­мування гендерної ідентичності індивідів обох статей;

- виявлення закономірностей педагогічного впливу викладачів на гендерну ідентичність студентів для створення відповідного середовища щодо самореалізації індивідуальних можливостей студентів.

У процесі дослідження гендерного виховання студентської молоді природнім є питання про формування гендерної компетентності. Гендерну компетентність окреслюють  як процес спрямованих і спонтанних впливів на особистість студента, що допомагає засвоїти знання про гендер, норми, правила поведінки та установки відповідно до культурних уявлень про роль, становище й призначення представників різних статей у суспільстві, сприяє становленню повноцінних членів суспільного життя і залучає їх до усталеної системи гендерних ролей. Крім того, такий процес передбачає формування якостей, рис і властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі та рівноправні соціальні взаємини статей.

Гендерна компетентність конструюється на основі аналізу моделей гендерних взаємовідносин, котрі розвиваються і трансформуються в сус­пільстві. Гендерне виховання виходить з того, що людина -  не абст­рактна нейтральна цілісність, а жінка і чоловік, у їхній рівноправності, самовираженні і самоствердженні є найважливішими із соціальних орієнтирів в усіх сферах життя демократичного суспільства.

Отже, процес виховання гендерної компетентності студентів - це цілеспрямований, організований і керований процес формування соціокультурних механізмів конструюван­ня чоловічих і жіночих ролей, поведінки, діяльності та психологічних характеристик особистості, запропонованих суспільством своїм громадянам залежно від  їхньої біологічної статі.

Формування гендерної компетентності особистості здійснюється під впливом роди­ни, закладів освіти, викладачів-наставників, засобів масової інформації, релігії, мистецтва, мови, етнокультури, національних традицій, право­вої, соціальної і державної політики інше. Застосування гендерного підходу у вихованні майбутніх випускників ВНЗ пропонує новий спосіб пізнання дійсності, у якому відсутня нерівність та ієрархія «чоловічого» і «жіночого».

Основними складовими гендерної компетентності є: національна (знання історичного розвитку статевих відносн, усвідомлення ролі жінок і чоловіків у формуванні національної свідомості молодої генерації); моральна (гендерні особливості взаємин статей, гендерні особливості формування культури інтимних почуттів); сімейна (роль батька і матері в гендерній соціалізації дитини, формування рис фемінності та маскулінності особистості); фізична (формування фізичної культури молоді, особливості спортивних інтересів студентів); інтелектуальна (урахування викладачем у навчально-виховній діяльності психофізіологічних особливостей студентів обох статей, виховання впевненості у вирішенні інтелектуальних завдань); трудова (місце чоловіків і жінок на ринку праці, гендерні особливості вибору майбутньої професії, гендерна профорієнтація); правова (правове забезпечення гендерної рівності чоловіків і жінок, національні механізми встановлення гендерної демократії в Україні).

 

Література:

1.Полікультурна освіта в Україні: Зб. статей. – К., 1998. – 54 с.

2.Вульфсон Б.Л.Западноевропейское  образовательное пространство ХХ1 века: Прогностические модели // Педагогика. – 1994.- № 2. – с. 56-62