Педагогіка / 1. Дистанційне навчання
ас. Шостак У.В.
Вінницький
торговельно-економічний університет КНТЕУ
Види педагогічних технологій
Серед сучасних педагогічних технологій дослідники
виокремлюють такі: технологія модульного навчання, технологія розвиваючого
навчання, особистісно орієнтована технологія, інформаційні технології,
технологія дистанційного навчання, ігрова технологія, диференційована
технологія навчання та ін. Розглянемо
окремі з них, зокрема , технологію дистанційного навчання.
Отже, офіційно термін "дистанційне навчання"
визнали 1982 р., коли Міжнародна рада з кореспондентської освіти змінила свою
назву на Міжнародну раду з дистанційного навчання.
В
Україні поняття дистанційного навчання (ДН) належить до тих дидактичних понять,
місце яких серед дидактичних категорій не є суворо визначеним. Цьому сприяла
відсутність донедавна єдиної концепції ДН. Нині існують різні погляди на ДН -
від його абсолютизації як нової універсальної форми навчання, спроможної
змінити традиційну, до технології комплектування засобів і методів передачі
навчальної інформації.
Деякі
дослідники стверджують, що термін "дистанційне навчання" означає таку
організацію навчального процесу, під час якого викладач розробляє навчальну
програму, яка в основному базується на самостійному учінні студента. Таке
середовище навчання характеризується тим, що студент, переважно, а деколи і
зовсім відокремлений від викладача в просторі або часі, водночас студенти і
викладачі мають змогу вести діалог між собою і за допомогою засобів телекомунікації.
Таке
визначення підкреслює аспект самостійності студента в процесі дистанційного
навчання, а також його фізичну тимчасову віддаленість від викладача.
Дослідники
підкреслюють, що не варто ставити знак рівності між ДН і заочним навчанням,
оскільки ДН передбачає не лише розширення спектру носіїв інформації і засобів
доступу до них, а й наявність постійного спілкування між викладачем і студентом
через телекомунікаційні канали. Тому ДН вони розглядають як елемент навчального
процесу інформаційно-освітньої системи віддаленого доступу, основаної на
сучасних інформаційних технологіях.
Американські
фахівці з проблеми дистанційного навчання вважають, що ДН, у найширшому
розумінні, це "інструкції до навчання, які передаються на відстані одному
або багатьом індивідам, що перебувають в одному або декількох місцях".
Згідно з цим визначенням, історія дистанційного навчання починається з 30-х
років XX ст., коли було створено курси кореспондентського навчання. Але з
появою інтернету роль ДН різко змінилася й ототожнюється на цьому історичному
етапі з новими комп'ютерними технологіями.
Українські
фахівці під час створення Українського центру дистанційної освіти погодилися
під дистанційною формою навчання розуміти таку форму, яка використовує
глобальні комп'ютерні комунікації (як Інтернето і базується на індивідуальній
роботі студентів з чітко підібраним навчальним матеріалом та активному
спілкуванні з викладачами та іншими студентами.
Особливостями
дистанційної форми навчання порівняно з традиційною звично вважають:
·
Гнучкість. Студенти, які навчаються за
дистанційною формою навчання, як правило, не відвідують регулярних занять у
вигляді лекцій та семінарів, а працюють у зручний для себе час у зручному місці
та в зручному темпі, що дає значну перевагу для тих, хто не може або не хоче
змінити свій зручний ритм життя. Кожний може вчитися стільки, скільки йому
особисто необхідно для засвоєння предмета й отримання необхідних заліків з
вибраних курсів, що забезпечує принципово новий доступ до освіти за умов
збереження її якостей.
·
Модульність (або модульний виклад навчального
матеріалу). В основу програми ДН закладено модульний принцип. Кожна окрема
дисципліна або низка дисциплін, що їх освоїли студенти, створюють цілісне
уявлення про відповідну предметну сферу. Це дає змогу з переліку незалежних
навчальних курсів формувати навчальний план, який відповідає індивідуальним або
груповим потребам.
·
Економічність: ефективне
використання навчальних площ та технічних засобів, концентроване і уніфіковане
представлення інформації, використання і розвиток комп'ютерного моделювання
повинні призвести до зниження витрат на підготовку фахівців.
·
Паралельність. Можна поєднувати основну
професійну діяльність з навчанням.
·
Соціальна рівність: рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання,
стану здоров'я і соціального статусу.
·
Інтернаціональність: можливість одержати освіту у навчальних закладах
іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни та надавати освітні послуги
іноземним громадянам і співвітчизникам, що проживають за кордоном.
·
Нова роль викладача: дистанційна освіта розширює і оновлює роль викладача,
робить його наставником-консультантом, який повинен координувати пізнавальний
процес, постійно удосконалювати ті курси, які він викладає, підвищувати творчу
активність і кваліфікацію відповідно до нововведень та інновацій.
·
Позитивний вплив на студента (учня, слухача): підвищення творчого та
інтелектуального потенціалу людини, що одержує дистанційну освіту, за рахунок
самоорганізації, прагнення до знань, використання сучасних інформаційних та
телекомунікаційних технологій, вміння самостійно приймати відповідальні
рішення.
·
Якість: якість дистанційної освіти не поступається якості очної форми
навчання, оскільки для підготовки дидактичних засобів залучається найкращий
професорсько-викладацький склад і використовуються найсучасніші
навчально-методичні матеріали; передбачається введення спеціалізованого
контролю якості дистанційної освіти на відповідність її освітнім стандартам.
Література:
1.
Андрущенко В. Основні
тенденції розвитку вищої освіти в Україні на рубежі століть (Спроба
прогностичного аналізу) //Вища освіта України. — 2000. - № 1. - С. 11 - 17.
Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Ли-бідь, 1997.
2.
Грішнова О. А. Людський
капітал (формування в системі освіти і професійної підготовки). - К.: Знання,
КОО, 2001.
3.
Джуринский А. Н.
Развитие образования в современном мире. - M.: Владос, 1999.
4.
Кипень В., Коржів Г.
Викладачі вузів: соціологічний портрет -Донецьк, 2001.
5.
Кремень В. Г. Філософія
освіти XXI століття // Освіта України. - 2002. - 28 грудня. - № 102 - 103.
Литвин В. М. Українська культура й освіта в контексті суспільних трансформацій
// Урядовий кур'єр - 2002. - 24 вересня. - № 175.
6.
Педагогічна майстерність
/ За ред. І. А. Зязюна. — К.: Вища шк., 1997.
7.
Сурмін Ю. Кінець епохи
"старанних відмінників" // Синергія. - 2001. -№2-3 (З- 4).
8.
Ушинський К. Д. Людина
як предмет виховання // Вибрані педагогічні твори: У 2 т. - К.: Рад. шк., 1983.
- Т. 1. Ушинський К. Д. Твори: В 6 m. - К.: Рад. шк., 1952. - Т. 1. Фініков Т.
Сучасна вища освіта: світові тенденції України. -К.: Таксон, 2002.