Фоносемантична домінанта як засіб актуалізації картини світу поетичного тексту
Зміна наукової парадигми знань та її звернення до когнітивних досліджень дозволило значно збагатити уявлення про мову, і визначити по-іншому її сутність. Когнітивна парадигма досліджень є одним із багатьох можливих засобів осмислення мовного феномену та вивчення мовного матеріалу. Як зазначає О.Д. Кошелев, в цьому відбитті й полягає головна мовна
функція, де дійсність є сукупністю образів – перцептивних уявлень мовця про навколишній світ,
свої почуття, очікування, які отримали первинне (домовне) осмислення [3: 41]. При цьому основними поняттями, що знаходяться в центрі когнітивних досліджень, є картина світу, концепт.
Поняття
мовної картини світу починається з ідей В.Гумбольдта та його послідовників. На
його думку, мова – це світ, що знаходиться між світом зовнішніх явищ та
внутрішнім світом людини [1:70].
Концептуальна картина світу представляє той ментальний рівень, де сконцентрована сукупність усіх концептів, даних розуму людини, їх впорядкована
єдність [4: 94]. Мовна картина світу –
відбите в свідомості людини, вторинне існування об’єктів світу, закріплене у
своєрідній формі [2: 22]. Цією формою виступає лінгвістичний матеріал, яким володіє та чи інша мова. На думку О.М. Чарикової, мовна картина світу – це образ світу, який утворюється лінгвістичними засобами, а саме: номінативними, граматичними, функціональними, образними, дискурсивними [5]. У свою чергу,
концептуальна картина світу складається з багатьох концептів, одиниць
ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості та тієї інформаційної
структури, які відбивають знання й досвід людини, усю пізнавальну діяльність
людини.
Лінгвокогнітивне
дослідження передбачає опис ядра та когнітивних прошарків концепту, які
реалізуються в мові або мовленні. До засобів вербалізації концепту традиційно
відносять одиниці тих мовних рівнів, які, крім плану вираження, мають ще й план
змісту, тобто, усі, крім звуків мовлення, одиниць низького, фонологічного
рівня. Сучасні досягнення в галузі фоносемантики дозволяють стверджувати, що
звук без сумніву володіє планом змісту, і здатний репрезентувати деякі
концептуальні ознаки. Однак до сих пір роль звукового символізму в актуалізації мовної картини світу не встановлена.
Зважаючи
на певну кількість публікацій, більшість сучасних дослідників звукового
символізму займаються подальшою розробкою тем та ідей, які були запропоновані
видатними «класиками» фоносемантики такими як В.В. Левицький, С.В. Воронін, А.Б. Михальов.
Це перш за все, питання визначення фонетичного значення звуків мовлення: В.І.
Кушнерик, І.Ю. Павловська, О.А. Шаміна, фоносемантичний аналіз тексту: О.Д.
Кулешова, Л.П. Прокоф’єва, О.М. Фадєєва та ін.
Для проведення дослідження було запозичено термін «фоносемантична домінанта». Під фоносемантичною домінантою ми розуміємо звук мовлення, який має об’єктивні ознаки статистичної промінантності, який може бути маркований багатократним фонетичним повтором, що домінуюче впливає на сприйняття суб’єкту. Фоносемантична домінанта
є репрезентантом звукового символізму на текстовому рівні.
Звукозображальні засоби актуалізуються та набувають найбільшу сугестивність
у звуковому мовленні, взаємодіючи з інтонацією. Виявлено три основні функції звукозображальних засобів. По-перше,
звуки можуть акомпанувати
смисловому змісту вірша, відтворюючи додаткову емоційну забарвленість, по-друге, значення
може бути повністю
висловлено за допомогою лексики та синтаксису, при цьому фонетичне значення нейтралізується, по-третє, у певних видах поезії звуки мають особливу емоційно-сугестивну функцію, і можуть передавати
додаткові емоційно-стилістичні відтінки значення, або вживатися відповідно певного авторського задуму (звукоподражання, звукові повтори).
Звукова структура тексту здатна впливати на підсвідомість і, разом із ритмом й інтонацією, є первинним фактором сприйняття іншомовного тексту. Звукозображальні
засоби взаємодіють з інтонацією, а також з іншими, як звуковими, так і не звуковими мовними засобами. Сугестивність звукозображальних засобів значно збільшується в мовленні. Інтонація є найсильнішим актуалізатором звукової зображальності, дослідження інтонаційно-ритмічної структури тексту є необхідним для встановлення ступеня його сугестивності. Віршований текст являє собою галузь найбільшої інформативності
звукових засобів. Найбільшу концентрацію звукозображальних прийомів можна спостерігати там, де лексико-граматичні засоби розташовані на другому плані. Під час перекладу віршованого тексту треба враховувати фоносемантичну адекватність. Ось чому слід брати до уваги не тільки змістовий план, але й план звучання. При перекладі необхідно відбивати не тільки смисл,
але й фоносемантичну домінанту оригіналу.
Література:
1.
Гумбольдт В. О. О
различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие
человечества // Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. – М.: Прогресс,
1984. – С. 156-180.
2.
Колшанский Г.В.
Объективная картина мира в познании и в языке. – М.: Наука, 1990. – 108 с.
3.
Кошелев А.Д. Описание
когнитивных структур, составляющих семантику глагола ехать / Кошелев А.Д. // Логический
анализ языка: Языки динамического мира.
– Дубна, 1999. – С.41-52.
4.
Кубрякова Е.С. Концепт // Е.С. Кубрякова, В.З. Демьянков, Ю.Г. Панкрац,
Л.Г. Лузина. Краткий словарь когнитивных терминов. – М.: Филол. ф-т МГУ им. М.В. Ломоносова, 1996. – С. 90-93.
5.
Чарыкова О.Н. Роль
глагола в репрезентации индивидуально-авторской
модели мира в художественном тексте. – Воронеж: Истоки,
2000. – 193 с.