Охримович Мар’яна Михайлівна

Львівський державний університет внутрішніх справ

ТЕОРІЯ ЗВ’ЯЗКУ МОВИ І МИСЛЕННЯ ОЛЕКСАНДРА ПОТЕБНІ

Метою дослідження є аналіз теорії зв’язку мови і мислення видатного мовознавця, громадського і культурного діяча О. Потебні, оскільки співвідношення мови і мислення є однією з центральних проблем не тільки теоретичного мовознавства, а й філософії, логіки, психології.

Об’єктом вивчення є поняття мова і мислення, як основні категорії, які притаманні людині.

Предметом вивчення послугували наукові праці О. Потебні.

За допомогою слова «вперше людина творить свою думку» [1, c. 219]. Відповідно до цього мова є засобом не тільки вираження вже готової думки, а її створення. Мова є необхідним доповнювальним вдосконаленням мислення. «Духу без мови не буває, бо він створюється за допомогою мови, і мова в цьому є перша за часом подія» [1, c. 219].

Ідею ототожнення мови і мислення знаходимо у працях Вільгельма фон Гумбольдта, Макса Мюллера, А. Шлейхера. Вони розглядали мову як форму мислення, бо форма і зміст завжди стосуються одного й того самого явища. На думку Мюллера, мова і мислення — «лише дві назви однієї й тієї ж речі» [1, c. 219].

Ці погляди вищезгаданих науковців поділяв і відомий український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог та громадський діяч Олександр Опанасович Потебня.

Основоположною для О. Потебні була ідея про мову як діяльність духу. Дослідник відстоював погляди, що думка виявляє себе через мову, а кожний мовленнєвий акт творчий і несе відбиток неповторності - на початкових стадіях становлення думка ще тільки нагромаджує матеріал, необхідний для кристалізації її в поняття, і тому «ще не доросла до слова» [2, c.41]. Лише коли ця кристалізація стає можливою, з'являється слово, завдяки якому думка знаходить своє вираження у понятті. На вищих рівнях абстрагування слово перестає відповідати потребам думки, обмежує її. Звертаючись до слова-мовлення, О. Потебня виділяє в ньому зовнішню форму (артикульований звук), зміст (лексичне значення, думку) і внутрішню форму (зображення). Якщо зображення (внутрішня форма) узгоджується з «ближчим» значенням слова, що виникає у свідомості комунікатора і комуніканта, оскільки вони належать до тієї самої спільноти, то «віддалене» особистісне значення слова, будучи семантично розпорошеним, не є однаковим для мовця і слухача.

Мова – це засіб самовираження людини, відображення її внутрішнього світу, без мислення мова буде позбавлена будь-якого змісту і значення. Вбачаючи в мові єдино властиві кожній людині та кожній мовній спільноті спосіб і можливість сприймати світ і осмислити його, О. Потебня гостро протестував проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації українців зокрема, як проти в’язниці духовного і душевного розтління. Адже зникнення хоч би однієї мови привело б до втрати загальнолюдською культурою цілої групи пов'язаних саме з нею мисленнєвих процесів, а людство зазнало б «зниження рівня думки» [3].

Отже, наукові дослідження О. Потебні щодо взаємозв’язку мови і мислення дають можливість зробити висновки, що ці поняття – особливі та дуже складні явища, кожне з яких має свою неповторну форму і свій особливий зміст, вони не є тотожними, відносно незалежні одне від одного, але втрата хоча б одного з них зупинить людину в особистісному розвитку та самовираженні.
ЛІТЕРАТУРА:

1. Семчинський С В. Загальне мовознавство / С. Семчинський. — К., 1996, - 420 с.

2. Потебня А. А. Мысль и язык / А. Потебня. Эстетика и поэтика. — М., 1976, - 220 с.

3. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Леонтьев. — М., 1975.