Философия/4. Философия культуры

Погрібна В.Я., Чернявська Т.О.

Донецький національний університет экономіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

.Культура як феномен.

На сучасному етапі становлення культури дуже важливе значення має її людинотворча сутність. Велика кількість вчених займалася цією проблемою. Це такі, як В. Шинкарук, М. Гайдеґґер, Х. Гадамер, які розробили культурні форми становлення та розвитку людського духу. Але й досі немає єдиного погляду на людинотворчу сутність культури. Тому ця тема є актуальною у сучасному погляді на цю науку.

В процесі розвитку суспільства культура творилась людиною та творила людину, бо в ній і через неї формувався суто людський спосіб буття у світі. Мова, міф, мистецтво і релігія – складові символічного світу, що у своїй сукупності створювали певне середовище – призму, через яку людина сприймала фізичну реальність. Тому розвиток людської думки та досвіду визначає сприйняття навколишнього світу.

Аналізуючи культуру, як систему формотворень людського духу, можна виокремити такі основні культурні форми, в яких і через які здійснюється становлення та розвиток людського духу: мова, гра, міф, казка, праця, людські прихильності, наукові (зокрема історичні) знання.

Мова визначається як «орган культури», безпосереднє бутя культури, що його творить кожна нація, становлячись нацією як такою. Людинотворчий, бутійний статус мови глибоко висвітлено в працях М. Гайдеггера та у філософській герменевтиці Х. Гадамера. «Дар мови, - пише Гайдеґґер, - вирізняє людину, лише й роблячи її людиною. Цією рисою окреслено її єство. Людина не була б людиною, коли б їй було відмовлено в тому, щоб говорити – безперервно, всеосяжно про все, багатоманітних різновидах і в більшій частині у невимовленому – «це є те». Оскільки все це і подібне забезпечує мова, сутність людини міститься у мові» (Див. [4, с. 67]).

Оволодіваючи мовою та розмовляючи між собою і з собою, люди відкривають для себе світ людського буття. У мові і через мову світ постає перед людиною, «відкривається» їй у своїх людських значеннях. Мова – той вихідний вимір, у середині якого людська істота загалом вперше і є здатною відгукнутися на буття та його поклик і через цю здатність належати до буття. Цією вихідною чутливістю, істинним чином досягнутою, є думка.

Як один з найперших феноменів культури в історичному та в індивідуальному становленні людини і людства розглядається гра. Гра виникає на основі духовних потенцій людини, реалізує їх, розвиває, підносить до найвищих сягань людського духу; їй властиві порядок, напруження, динаміка, урочистість, захопленість. Таким чином гра є саме формотворення людського духу, причому одним з первісних «започатковуючих».

Також первинними соціокультурними формами становлення і розвитку людського духу в історичному плані є міфи, в індивідуальному – казки. У міфах домінує чуттєво-ціннісне сприйняття світу, переживання його як драми розгортання подій, сповнених людських смислів і людських призначень. Казки ж – не просто дитячі забавки, а історично вироблені культурні форми становлення й розвитку людської свідомості. Уявне, створене фантазією та виражене символічною казковою мовою, переживається і засвоюється як дійсне. Таким чином, боротьба персоніфікованих сил добра й зла, правди й кривди, любові й відрази та ін. формують основи людської моралі.

Важливою передумовою духовного розвитку людини є праця. В. Шинкарук підкреслює визначальність суспільної праці в суто людській життєдіяльності, тому що вона формує насамперед волю, здатність стримувати, переборювати свої безпосередні бажання й тваринні інстинкти, підпорядковувати свою діяльність суспільним цілям. Сучасні технічні засоби, механізуючи і полегшуючи домашнюю працю, мінімалізують традиційні форми раннього залучення дітей до праці. Щоб стати творцем, людина за будь-яких соціальних умов має пройти школу праці, оволодіти майстерністю. Формування людської волі неможливе без самопримусу, без дисципліни праці.

Праця – це розумна діяльність, у якій і через яку виявляється сутність людського в людині. Поняття «діяльність» охоплює найістотніше в людині – її свободу як «здатність робити власний вільний вибір серед різних і альтернативних можливостей, створювати свій людський світ, оновлювати і збагачувати його предметами і цінностями, безпосередньо не даними в природі – культурою». [2, с. 20]

Визначальними факторами становлення людської особистості є також формування людських прихильностей (любові до рідних, відданості їм та ін.) і громадських почуттів, яке здійснюється, на думку В. Шинкарука через:

- виникнення почуття й свідомості свого людського та громадянського обов’зку, вироблення здатності підпорядковувати свою діяльність інтересам та цілям суспільства, усвідомлення громадських інтересів як вищих, ніж особистості;

- формування особистої індивідуальності, особистих уподобань, схильностей і характеру, вироблення почуття особистої гідності, усвідомлення своєї самоцінності як людини серед людей.

У цих двох параметрах – громадському й особистому формуються людські почуття, як, зрештою, і сама людська особистість. Величність і краса людини не лише в її розумі, а й у її людських почуттях, і вони не дані їй «від народження», а є продуктом виховання, здобутком засвоєння людської культури.

Винятково важливу роль у формуванні й розвитку людських почуттів відіграють художня література, мистецтво. У своєму предметному бутті – у творах, що споглядаються і сприймаються, культура є формами руху людського почуття, його глибини та сили, емоційного змісту. Через мистецтво людина переживає уявне як дійсне, минуле і майбутнє як сучасне, входить у світ інших людей.

Наукові, зокрема історичні знання формують національну свідомість, усвідомлення людиною своєї причетності до певного народу, нації, людства загалом. Культура історично та логічно виникає як система засобів виживання людини та як сфера становлення людської сутності. Вона стає сферою самореалізації, саморозвитку, самосвідомості людства, перетворюється у сферу виявлення творчих можливостей людини.

Таким чином, завдяки формам культури, людина пізнає не тільки навколишній світ але і свої якості. Чим більше поле культури засвоїв індивід, чим глибше та якісніше він це зробив, тим більшою мірою сформовані у його свідомості цінності відповідають сутності людини і потребам прогрессивного розвитку суспільства.

Література:

1. Козловець М.А. Сучасна культурна глобалізація й національна ідентичність // Вісн. Черкас. ун-ту. – Вип. 109. Серія філософія. – Черкаси, 2007. – С. 5-13.

2. Табачковський В.Г. Життєвий світ людини і пізнання: персоналістична інтерпретація // Філософська думка. – 2006. - №2. – С. 14-34.

3. Хайдеггер М. Время и бытие. – М. : Высш. шк. - 1993. – С. 35-45

4. Шинкарук В.І. Духовная культура – человек – искусство // В.І. Шинкарук Вибрані твори: у 3-х т. – К. : Український Центр духовної культури, 2004. (Філософська спадщина України). – Т. ІІІ. – Ч.І. – С. 297-310