Философия/5. Философия религии.

Бевза Н.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Релігійність як риса української національної ментальності

Релігія завжди посідала значне місце в житті українського народу і на будь-яких етапах його розвитку була неодмінним складником знищуваної національної свідомості.

Релігійність - риса психології особистості та соціальної спільноти безпосередньо пов’язана з їх характером. Згадаймо, що характер складається з двох головних блоків: систем відношень до світу й до себе, в яких нерозривно переплітаються моральні оцінки з позиції “добро - зло”, естетичні - з точки зору “прекрасне - огидне”, емоційні - “подобається - не подобається”, та волі, яка спонукає на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до поставленої мети. Оскільки будь-яка віра є безумовним і рішучим прийняттям на рівні глибинних емоційних, моральних та естетичних відношень і керівництва до дії якихось ідей, цінностей, то очевидно, що вона розміщується в обох блоках характеру й справляє на них істотний вплив.

Християнська релігія є в самій своїй основі духовною. Людина - біо-соціо-духовна істота. Хоча біологічні інстинкти та соціальні вимоги перебувають в ній у постійному протиборстві; вони разом сковують дух людини, її власне Я, совість - процес внутрішнього визначення добра і зла. В усій цій триєдиній скутості - коріння одвічного трагізму людського існування. Духовне в людині - це те, що дає їй змогу протистояти й біологічному, й соціальному. Християнська любов - найвищий злет духовності, оскільки в ній людина цілком підноситься над трагізмом власного існування, підпорядковуючи дух сили найвищій цінності - життю в усіх його проявах для блага людини.

Порив до духовної віри наростає в Україні. Людина безпорадно зупинилася перед “досягненнями” свого зухвалого розуму, що покладався тільки на власну могутність і здатність створити за допомоги ідеології та науки всезагальне блаженство. Люди з новою силою відчули трагізм своєї несвободи - перед ними ж створеними згубними силами, які калічать людські душі й тіла, природу, що стимулює світовідчуття безпорадності й абсурдності людського існування. Дедалі більше здатних мислити й переживати людей доходять висновку, що основа порятунку України в тому, на чому міцно стоїть культура Заходу: в одухотворенні людської душі загальнолюдськими цінностями, стрижнем яких є любов в її християнському тлумаченні.

Українська історія сповнена трагедій, головною причиною яких є межове геополітичне становище української землі - “на грані двох світів”. Таке становище породжує граничні ситуації - життя перебуває перед постійною загрозою, є проблематичним. Тому люди шукають підтримки й надії у Бога.

Неспроможні протистояти всім страшним лихам, що їх принесли завойовники, люди знаходили душевну підтримку, розраду, втіху й надію в християнських ідеях про те, що страждання є благом для людини, бо сприяють очищенню й врятуванню душі для вічного блаженство в потойбічному житті. Тобто християнство під час монголо-татарської навали стало для жителів Київської Русі єдиним засобом духовної підтримки, психотерапії, компенсуючи душевною втіхою земні страждання. Подальші історичні катастрофи, що призвели до остаточної втрати самостійності й позбавили нашу націю можливості нормального розвитку, з одного боку, з іншого - ще більше зміцнили цей психологічний потяг до християнства.

Висока емоційність, поєднана з очікуванням “правди” в стані власної безпорадності, неспроможності активно діяти, виборюючи її, стимулює фантазію, посилену діяльність уяви. Згідно з відомою психологічною закономірністю, емоційна енергія загальмованих зовнішніх дій мусить розрядитися у внутрішніх афектах фантазії. Це зумовило становлення такої риси української національної психології, як інтровертизм. Інтровертивними називають народи, схильні до поглиблених духовно-моральних, екзистенціальних пошуків, екстравертивними - творців, зосереджених переважно на вдосконаленні матеріально-технічного виробництва, установ. Наприклад типовим інтровертивним народом є індуси, екстравертивним - американці.

У свою чергу, інтровертизм органічно пов’язується з індивідуалізмом. Екстравертизм як національна експансія неможливий без “колективізму”, себто підпорядкуванні одиниці загалу, беззастережного послуху, відданості колективній думці тощо. Очевидно, що всі три риси української ментальності - емоційність, інтровертизм та індивідуалізм - в їх взаємопоєднанні й поєднанні з національною ідеєю, стрижень якої становить очікування “правди”, та з об’єктивними чинниками, які інтенсивно стимулюють релігійну віру, є вельми сприятливими саме для духовної релігійності.

Література:

1. Дудар Н. П., Шангіна Л. І. Віра й релігія в житті українців // Національна безпека. – 2000. – №10. – С.83–98.

2. Мчедлов М. П. Религиоведческие очерки. М. - 2005. С. 50.

3. Колодный А., Филиппович Л. Религиозная духовность украинском: проявления, фигуры, состояние. - Львов, 1996.

4. Длинну Т. Некоторые этнопсихологические аспекты украинской религиозности / / Украинская религиоведение. - 1996. - № 3.