Філософія 3/історія філософії

К.ф.н. Майданюк І.З.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

«Підручник пізнання правної системи»Київської Русі – «Руська правда»

У кожний переломний період історії проблеми природного права звучать з особливою силою і гостротою, адже саме тоді зрозумілішим факт, що при реформуванні правової системи необхідно використовувати всі можливості ціннісного підходу до розуміння права, звертати увагу на духовні аспекти права. Суспільство переконується, що держава повинна визнавати свободу людської особистості, яка належить людині первинно, незалежно від закону, бо дана їй природою і Богом, і шукає зразки і приклади утвердження у філософських чи правничих документах ідей і цінностей природного права. В Україні такі ідеї вперше представлені у філософських пам’ятках Київської Русі, однією з яких є «Руська правда».

Як вважав М.Ф.Владимирський-Буданов, «Руська правда» – ряд збірників, складених приватними особами із княжих Статутів, звичаєвого права і частково – візантійських джерел, в котрих в загальному можна розрізняти три редакції – коротку (відкриту В.Татищевим 1738 р. у тексті Новгородського літопису), широку ( з найстарішими Синодальним та Троїцьким списками) та середню (відому з тексту Кормчої Книги з 17 ст.), яка, найімовірніше, була лише скороченням широкої [1, с.151]. Складається «Руська правда» з «Правди Ярослава», або «Найдавнішої правди» (її датують 1016р., коли вона була дана Ярославом новгородцям), «Правди Ярославичів» (датують 1072 р.) і окремих законодавчих постанов. Кожна з редакцій «Руської правди» відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин, і є не лише узагальненням попередніх правових кодексів а й самобутньою пам’яткою права, оскільки відповідає знародному світогляду українців і не суперечить природному праву[2,с.387]
Як зазначає один із дослідників «Правди» Р.М.Лащенко, ближче ознайомлення з «Правдою» дійсно вказує на те, що найголовнішим її змістом є власне стародавні українські (руські) народні звичаї, котрі увійшли в «Руську правду» безпосередньо або в формі т. зв. "уставів ”і "уроків" руських князів, які в своїй законодавчій діяльності базувалися саме на тогочасних народних звичаях; деякі ж звичаї увійшли в «Руську правду» разом із судовими рішенням, що були занесені до неї її укладачами. Крім того, він погоджується з М.Ф.Владимирським-Будановим, що, крім українських правових норм, на «Руській правді» позначились і візантійські впливи, хоч рецепції права грецького, порівняно з національними елементами, мають лише поодинокий характер[3].

Норми права викладені у «Правді» без певної системи, але основою їх є визнання природного права, перевага норм права приватного над публічним, повага до особи, досить незалежне становище жінки і т.ін. Найвищою цінністю «Правда» називає людське життя, тому найбільший злочин – забрати у людини право на життя – заслуговував, за нею, на найбільше покарання. Закріплюючи в офіційному документі норми звичаєвого права, «Руська правда» підтримувала феодальну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, створювала умови для поневолення і узалежнення населення, однак певною мірою дбала і про права «низів», зокрема захищала від господарської сваволі закупів, не допускала протиправного обернення їх на холопів тощо.

Основним об'єктом захисту стало життя, тілесна (щоправда, різна за фінансовою оцінкою) недоторканість людини. Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою «Руської правди», головним завданням якої було давати можливість боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Окрім того, на відміну від багатьох аналогічних європейських юридичних пам'яток (так званих «варварських правд»), «Руська правда» не передбачала застосування смертної кари, відрубування рук, ніг чи аналогічних покарань, а також мученицьких покарань або катувань під час допиту, а кровна помста хоча й допускалася за часів Ярослава Мудрого, вже його синами була категорично заборонена - замість неї вводилася грошова компенсація. Загалом же в «Руській Правді» було вміщено багато норм захисту життя, честі і гідності особи. Посягання на честь та гідність особи (заподіяння ударів палицею, жердиною, тильною частиною меча або піхвами меча, виривання вусів та бороди) каралося значно суворіше, ніж завдання людині каліцтва, ран та побоїв.

Відобразила «Руська правда» і демократичну сутність ментальності українського етносу: захист права на вираження волі народу (віче), законоустремлінь боярської думи та виконавчої волі князів, фіксація колективної правової відповідальності, сувора регламентація прав і обов’язків всіх без винятку соціальних верств і в усіх сферах життя: державній, родинно-побутовій, виробничій, конфесійній. Згадаймо: гени такого правового статусу формувалися тисячоліттями, що відзначено, наприклад, автором «Велесової книги», бо ще віддавна свої права русичі узгоджували з волею Богів, з природним і Божим світовим порядком, тому й мислили глибоко гуманістично, патріотично, з позицій Божої етики, законів честі, гідності, обов’язку.

 Тут необхідно зазначити, що внаслідок збігу ряду історичних обставин Київська Русь не знала рабовласництва, перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму тут не призвів до нелюдської сваволі правителів, пригнічення людських прав і правового нігілізму, який був притаманний багатьом феодальним державам тогочасної Європи. Хоча в Київській Русі й існувала різниця в суспільному становищі між вільними, напіввільними і невільниками, кожна із верств населення не була замкненою, тому був можливим перехід з однієї верстви до іншої. Так, до боярства мали доступ «люди» - представники нижчих верств населення, дружинником могла стати будь-яка вільна людина (навіть звільнений раб), а серед вигнанців іноді опинялися навіть князі. Помітно відзначалися наші пращури і віротерпимістю, про що свідчать,наприклад,  норми русько-візантійських договорів, за котрими договірні сторони скріплюють угоди клятвами: греки клянуться церквою св. Ільї, а ще не хрещена Русь - Перуном. Ознакою демократичного устрою Русі  і були «ряди» -договори, які укладали жителі зі своїми князями, основною вимогою котрих  до князя була вимога  «не ображати народу». Якщо князь не виконував взятих на себе зобов'язань, то народ на віче міг усунути його з князівського престолу (як, до прикладу, у 1067 р. Київське віче усунуло з князівства Ізяслава, а Чернігівське у 1078 р. - князя Всеволода). 

Беззаперечно, варто погодитись із Р.М.Лащенком, що «Руська правда», як памятник української правної творчости, в історії українського права мусить займати і займає почесне і визначне місце. І хоча вона не була офіційним збірником законів, проте була фактично збірником живого, діяльного в той час народного права, і з цього власне боку являє собою глибокий інтерес для усіх, хто прагне уважно з’ясувати правову еволюцію українського народу. Положення, викладені у «Правді», сприяли не лише дальшому розвиткові українського народу, але й вплинули свого часу на правові погляди інших слов’янських народів, а у пізніших століттях, як це засвідчує один із її знавців професор Леонтович, продовжували діяти в південно-західній Русі, не кажучи вже про те, що яскраво відбилися на всіх пам’ятниках литовського періоду нашої історії (листи і привілеї великих князів литовських, "устави" і "ухвали" литовсько-руських князів, судебник короля Казимира Ягайловича" 1468 р.), історики права знаходять ясні сліди впливів Руської Правди і на стародавні слов’янські законодавства (Польський Вислицький Статут 1347 р., Статут Володлислава Ягели 1420-1423 р, Судебники Московської держави ХІІІ-ХIV ст.). Про відповідність цих норм основним цінностям природного права (свобода, рівність, справедливість) свідчить і той факт, що саме такі рецепції з «Руської правди», які спочатку були зроблені Московським законодавством, дуже швидко були вилучені московськими самодержцями, а вся подальша історія Московської держави складалася із процесу поступового пригнічення тих політичних і суспільних основ, якими жила Київська Русь [3, с..431].

«Щодо значення «Руської правди» .., то треба ствердити, що вона є головним твором, де зібрані правні погляди українського народу в першій добі, є немов підручником пізнання цілої правної системи… Правні погляди «Руської правди» відбилися відгомоном як у наших правних пам’ятках другої доби, так і в пам’яках.., які не є власністю українського народу» [4, с.459].

Література:

1. Владимирский-Буданов М.Ф. Русская правда// Антологія української юридичної думки. В 6 т.-Т.2: Історія держави і права України:Руська правда/ Упор. І.Б.Усенко.-К.:Юридична книга, 2002.-592 с - С.150-152.

2. Малиновський О.О. Русская правда// Антологія української юридичної думки. В 6 т.-Т.2: Історія держави і права України:Руська правда/ Упор. І.Б.Усенко.-К.: Юридична книга, 2002.-592 с.- С.380-387.

3. Лащенко Р.М. Руська правда// Антологія української юридичної думки. В 6 т.-Т.2: Історія держави і права України:Руська правда/ Упор. І.Б.Усенко.-К.:Юридична книга, 2002.-592 с.- С. 426-432.

4. Чубатий М.Д. Руська правда// Антологія української юридичної думки. В 6 т.-Т.2: Історія держави і права України:Руська правда/ Упор. І.Б.Усенко.-К.:Юридична книга, 2002.-592 с.- С.454-459.

5. Зимин А.А. Правда русская.-М.: Древлехранилище, 1999.- 489 с.

6. Рогов В.А.История государства и права России.- М.: Юрист, 1994.-389 с.

7. Романов Б.А. Люди и нравы Древней Руси.-М.: Наука, 1966.-356 с.

8. Юшков С.В. Русская правда.- М.:Наука, 1950.- 235 с.