Философия / 1. Философия литературы и искусства

Пакуліна Г.С.

ЗОСШ № 95, м. Харків

Синестезія в процесі пізнання об'єктивної реальності

Синестезія відіграє важливу роль у процесі пізнання об'єктивної реальності. Під синестезією розуміють накладення в одночасному когнітивному акті різних за модальністю видів сприйняття. Наприклад, зорові образи можуть постійно супроводжуватися запахами, смаковими відчуттями, образи букв – колірним забарвленням, масиви інформації – асоціюватися з цифрами і так далі. Такого роду комплексне сприйняття досить розвинене в художньо обдарованої натури. Так, серед музикантів є немало людей з «кольоровим слухом», при якому звукові комплекси візуально представляються безпосередньо в кольорі, а зорові образи озвучуються.

Синестезія істотно збільшує пізнавальні здібності людини. Вона як концентрована й симультанна актуалізація чуттєвого в широкому спектрі його проявів сприяє кращому сприйняттю цілісності світу. Синестезія як специфічна форма взаємодії в цілісній системі чуттєвого віддзеркалення є проявом сутнісних сил людини. У ході дослідження нами було проаналізовано найбільш значущі й цінні аспекти когнітивного, синергетичного і квантового підходів для епістемологічного аналізу проблеми синестезійного сприйняття в контексті пізнавальних здібностей.

Когнітивний підхід бере у фокус свого розгляду діапазон від молекулярного рівня до рівня нейрофізіології й функціонування мозку в цілому. Залишається відкритою проблемою взаємозв'язок станів мозку зі станами свідомості.

Синергетика робить акцент на моделюванні процесів породження емерджентних властивостей – особливих структур як на рівні груп клітин мозку, так і на рівні індивідуальної свідомості індивіда й соціуму в цілому. Описуючи схеми процесів породження тих або інших структур, синергетика залишає за кадром детальне пояснення смислопороджуючих механізмів, зводячи їх до феноменів самоорганізації.

Квантовоподібна методологія, при всій її близькості до синергетичної, зовсім інакше підходить до розгляду феноменів свідомості, акцентуючи увагу на прикордонних станах, екзистенціальних переживаннях. Характерний, що на відміну від когнітивної і синергетичної методологій, квантовий підхід пропонує модель, вектор розвитку якого рухається від цілого до часткового, на противагу іншим підходам, які через опис елементів прагнуть пояснити ціле (емерджентні властивості). Цілісність феномену свідомості така ж очевидна, наскільки й невловима, – цей аспект проблеми схожий на ситуацію в квантових вимірюваннях. Наприклад, принцип доповнюваності Н. Бора. Таким чином, найбільш продуктивним для дослідження синестезії й пізнавальних здібностей представляється звернення до ресурсів усіх трьох міждисциплінарних підходів і спільне використання їх можливостей.

При дослідженні синестезії й пізнавальних здібностей доцільно розглянути процес становлення проблематики несвідомого в дослідженнях пізнання, прослідкувати основні силові лінії, щодо яких виявляються й групуються позиції філософів, що розділяють принципи класичної епістемології, розглянути базові принципи класичної епістемології: критицизм, фундаменталізм, нормативізм, суб'єктоцентризм і наукоцентризм, висвітлити позиції провідних філософів періоду класичної епістемології, чиї погляди серйозно вплинули на розуміння процесів пізнання і пізнавальних здібностей людини, а також враховували тією чи іншою мірою таку їх неусвідомлювану поки компоненту, як синестезія. Важливо відзначити, що як специфічний термін несвідоме було відсутнє в класичній епістемології. Проте під різними іменами несвідоме й пов'язані з ним явища були присутні у полі зору мислителів (вчення Платона про пізнання-спогад; несвідоме у вигляді афектів і смутних ідей у Б. Спінози; «непомітні сприйняття» - як нижча форма душевної діяльності, що лежить за порогом усвідомлених уявлень у Р. Лейбніца; початок, що породжує, творить світ, у Шеллінга; у Г. Фіхте - принцип вільної діяльності людини; воля, що лежить в основі світу, - у А. Шопенгауера; воля до влади - у Ф. Ніцше). Людське Я розумілося як абсолютно прозоре і достовірне для самого себе; абсолютна єдність, що є; явища свідомості, що належать людському Я, розумілися як самоочевидні та єдино достовірні. Таким чином, для класичної теорії пізнання представлялися помилковими твердження про зовнішні предмети і явища, тоді як очевидність внутрішніх психічних процесів і станів не бралася під сумнів. Саме тому інтроспекція - самоспостереження виступала як цілком достовірний метод дослідження людської психіки аж до середини XX ст. Нами не ставилося завдання висвітлити всі філософські позиції щодо несвідомого й пізнавальних здібностей, основна увага приділялася тенденціям та інтерпретаціям. Дискусії та ставлення мислителів до проблеми інтуїції як здатності, так чи інакше пов'язаної з несвідомою компонентою пізнання, визначили важливі для дослідження дві провідні тенденції, що характеризують підхід класичної епістемології до проблеми пізнавальних здібностей, які можна позначити як раціоналізм та інтуїтивізм. Навколо цих полюсів формуються позиції мислителів і філософів Нового часу.

У класичній епістемології пізнавальні здібності людини розумілися з одного боку вкоріненими в раціоналістичному способі збагнення світу, невід'ємною частиною якого виступав безпосередній розсуд, споглядання, інтелектуальна інтуїція. З другого - понятійний апарат та інтуїція розводяться і протиставляються, перевага надається то першому (Гегель), то другому (Шеллінг, Шопенгауер). Бергсон завершує це розділення людських пізнавальних здібностей, провівши жорстке розмежування не просто між понятійним способом пізнання та інтуїтивним, але розділивши інтелект та інтуїцію в принципі, віднісши здатність до дійсного пізнання чистому спогляданню, можливому тільки в акті безпосереднього розсуду.

Синестезійне сприйняття сприяє зближенню людських пізнавальних здібностей та їх збагаченню шляхом об'єднання інтелекту й інтуїції.

Зараз уже складно сперечатися про реальність і об'єктивність синестезії. Ми пропонуємо піти ще далі, - визнати синестезію як філософське поняття, пов'язане з процесом пізнання об'єктивної реальності.