Секція: Право. 4. Труд. право та право соц. забезпечення.

Лавріненко О.В., кандидат юридичних наук, доцент, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка

Проблемні питання доктринальної термінізації поняття «принципи трудового права»

Важливим завданням термінотворення в царині вчення про галузеві принципи трудового права є уніфікація наявних термінів, що передбачає поступове узгодження й, відповідно, «звуження» наявного термінологічного реєстру. В означеному процесі, під час з’ясування співвідношення таких категорій, як «поняття» та «терміни», методологічно слід виходити з того, що поняття – це форма мислення, яка відтворює предмети та явища в їхніх суттєвих ознаках. Поняття є нерозривно пов’язаним із терміном: єдність понять та відповідних їм термінів виражається крізь призму співвідношення таких філософських категорій, як «зміст» та «форма», «сутність» та «явище». «Зміст» як визначальний вектор цілого створює й забезпечує єдність усіх складників об’єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв’язків тощо, а «форма» є способом існування та об’єктивації «змісту». Філософська категорія «явище» є формою вияву «сутності», а остання розкривається через певне «явище». Оскільки поняття є «змістом», «сутністю», а термін – «формою», «явищем», то звідси й випливає нерозривний характер їхнього існування.

Визначення обсягу й змісту поняття здійснюють через вказівку на родову ознаку й найближчу видову відмінність. Аналіз наявних доктринальних розробок свідчить, що значна кількість авторів характеризує зміст поняття «принципи трудового права» крізь призму таких родових якісних характеристик, як «первісне», «головне», «керівне», «вихідне», та вказівку на те, що вони є певними «ідеями», «засадами», «началами», «початками» у окремому сегменті (рівні) правового регулювання трудових відносин. Між тим, як на нас, то беззастережне використання перелічених понять, категорій у єдиному логічному контексті з такими характеристиками не є обґрунтованим, і ось чому. Уживання під час дефінування поняття «принципи трудового права» слів ««засади», «начала», «початки», «основи», «основні положення», «основоположні засади» тощо, як уже наголошувалося, є тавтологічним. Доцільність використання наразі слова «ідея» також потребує уточнення: звичайно, і «принципи», і «норми права» – це, якщо мислити генетичне, є ідеями, але «норма права» розглядається в теорії як певне «правило», «припис» або «вимога». Власне останнє й відрізняє норму права від суто філософських, ідеологічних – неправових категорій. Принципи трудового права як різновид правових принципів об’єктивуються в нормах права й тому повинні визначатися (дефінуватися) з більш реалістичною практичною й категоричною спрямованістю як правовий інструмент (детермінанта), що впливає на наявні процеси правового регулювання (правозастосування) і правотворення. Інакше кажучи, «ідея» є більшою мірою атрибутом, категорією правосвідомості, ніж нормативної матерії. Вказівка на те, що «принцип права» – це «ідея» є допустимою задля позначення й характеристики суто генетичного аспекту цього поняття. Правотворення є процесом перетворення правових ідей – правосвідомості – у відповідні правові норми. Як тільки такі норми створені, система координат існування, функціонування «принципів-ідей» також трансформується, і останні «підкоряються» вже іншим чинникам, закономірностям, що властиві системі права загалом та відповідного галузевого утворення зокрема, а не закономірностям, властивим формам людської свідомості, ідеології. У сучасній галузевій науці пропонується під час дефінування принципів використовувати слово «вимога», позаяк лише «принцип-вимога» є «інструментом, що має активне функціональне навантаження, а не є декларативним твердженням» (Д. А. Смірнов). На наш погляд, під час дефінування «принципів трудового права» доцільним є використання іншого слова – «положення», оскільки означена родова ознака є найбільш прийнятною: «ідея» – це за певним умов керівництво до дії, до досягнення якоїсь мети, а «положення» є результатом дії тієї чи іншої матеріалізованої ідеї. Утім, у науці висловлені контраргументи щодо останнього підходу, які полягають у такому: «положення є твердженням, думкою, що лежить в основі чого-небудь», але «у його змісті немає обов’язковості, а простежується тільки декларативність. У той же час принцип права у функціональному ряді правових категорій посідає перше місце й має вагоме значення в механізмі правового регулювання. Не можна забувати, що від змісту, вкладеного в поняття «принцип права», залежить його практичне застосування. Поняття принципу права повинне виключати всякі ознаки декларативності й відсутності активної функціональності в механізмі правового регулювання, якщо держава прагне до створення якісного правового інструментарію. Тому потрібно враховувати, що термін «положення», так само як і «ідея», ні до чого не зобов’язує й має широке значеннєве навантаження. Зовсім інша справа з терміном «вимога». Він означає правило, умову, обов’язкове для виконання, що більш властиво правовій матерії» (Д. А. Смірнов).

Етимологічно «вимога» передбачає значний ступінь категоричності – імперативність, чітку деталізацію її суті, а також вказівки на її конкретних носіїв та адресатів, що не властиве «принципам». Більше того, наведені Д. А. Смірновим доводи не заперечують можливості дефінування принципів трудового права через вказівку на те, що вони є «положеннями», адже, якщо «твердження лежить в основі чого-небудь» і «посідає перше місце й має вагоме значення в механізмі правового регулювання», то саме в цьому полягає його й «обов’язковість», і «зобов’язувальний характер». Правове явище не може існувати без такої першооснови, яка визначає його сутність, засоби, форми й напрями реалізації. Не випадково принципи трудового права в доктрині співвідносять із нормами законодавства, які передбачають права й обов’язки суб’єктів, як категорії «сутності» та «явища», наголошуючи, що, якщо «сутність» є чимось загальним, то «явище» – одиничним, таким, що виражає якийсь момент вияву (об’єктивації) сутності; якщо «сутність» є чимось глибоким і внутрішнім, то «явище» – зовнішнім (В. І. Семенков, О. М. Ярошенко). Твердження про «відсутність активної функціональності» у «принципів-положень», як на нас, є вельми сумнівним, адже вони «активно функціонують» у структурі механізму правового регулювання трудових відносин через реалізацію змісту відповідних суб’єктивних прав й обов’язків учасників таких відносин, їхні дії тощо. Отож, «принципи трудового права», якщо акцентувати увагу на визначені їхніх родових ознак, слід уважати основоположними вихідними керівними положеннями, які детермінують найбільш сутнісні характеристики механізму правового регулювання.