Право/3. Административное и финансовое право

К.ю.н. Романюк О.І., Войтюшенко О.Т.

Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган – Барановского, Україна

Деякі питання захисту прав інтелектуальної власності

Результати творчої діяльності окремої людини, колективу є продуктом праці і охороняються відповідними законами. Але в життєвій практиці винакають суперечки та ситуації, які потребують розгляду у суді.

Сьогодні при розгляді спорів у сфері інтелектуальної власності спостерігається перекіс у бік судової експертизи. Дотепер у практиці судового розгляду превалює норма, закріплена в п. 45 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 10.06.2004 р. № 04-5/1107: «У вирішенні спорів, пов’язаних із визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони, для з’ясування питань, що потребують спеціальних знань господарському суду необхідно призначати судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта. Господарські суди не повинні встановлювати схожість знаків для товарів і послуг на власний розсуд». Це положення означає, що у 100% справ, які стосуються, зокрема, знаків для товарів та послуг, суд призначає судову експертизу [1].

Дійсно, експертиза потрібна у складних справах щодо винаходів, фармацевтики тощо. Але проводити експертизу в усіх справах недоцільно.

Якщо сьогодні в судовому порядку можна добитися прийняття рішення про припинення порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності, то відшкодування збитків залишається terra incognita.

Відповідно до чинного законодавства України (ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України) кожна особа, кожен суб’єкт господарювання може захистити свої права та інтереси в суді, вимагаючи, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, а також відшкодування збитків (матеріальної шкоди), у тому числі упущеної вигоди. Але, як свідчить практика, навіть судове рішення на користь власника порушених прав далеко не зажди відновлює становище, що існувало раніше, і не забезпечує повне та справедливе відшкодування збитків, понесених суб’єктом підприємництва.

При розв’язанні в судах спорів щодо прав інтелектуальної власності сторони надають власні розрахунки сум заподіяної шкоди (згідно з приписами п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПКУ позовна заява має містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються). Суди ж, розглядаючи справи, можуть виносити рішення про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається судом відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин (ст. 432 ЦКУ). Проте, як свідчить практика, здебільшого невідомо, з чого виходять суди, визначаючи розмір завданих збитків, які підлягають відшкодуванню.

Проблема пов’язана насамперед із чинним законодавством України. Зокрема, у чинних законодавчих актах існує шість термінів, які позначають можливе стягнення на користь потерпілої особи: «шкода», «збитки», «компенсація», «штраф», «доходи», «прибуток». Якщо говорити про захист об’єктів інтелектуальної власності, то мова може йти тільки про відшкодування упущеної вигоди, тобто тієї вигоди, яку особа могла отримати, якби її право не було порушене. Моральна шкода, завдана порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності, може бути відшкодована, якщо буде доведене заподіяння шкоди діловій репутації.

Водночас основна проблема полягає у складності доведення зв’язку між правопорушенням і спричиненими ним збитками. Тому визначення дійсного розміру доходу, незаконно одержаного порушником, або розміру матеріальних збитків потребує спеціальних знань та має бути роз’яснене експертом. Своєю чергою, у Реєстрі атестованих судових експертів зазначені експерти, які мають право проводити експертизи за цією спеціальністю.

Щоб передбачити в законодавстві можливість ефективнішої та простішої процедури відшкодування збитків необхідно за аналогією із Законом України «Про авторське право і суміжні права» [2] ввести до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» поняття «компенсація». Зараз власник товарного знака в разі порушення має право на відшкодування шкоди, яка може як бути прямою, так і мати вигляд упущеної вигоди. Проте, як свідчить судова практика, домогтися відшкодування такої шкоди важко. Адже деякі процесуальні норми суттєво обмежують можливості правовласника. Необхідно скористатися аналогією з авторським правом, яке дозволяє власнику порушеного права замість відшкодування шкоди отримати компенсацію, котра визначається у вигляді певної кількості мінімальних заробітних плат.

Література:

1. Фоміна К. Актуальні питання захисту прав інтелектуальної власності [Электронный ресурс]. – режим доступа: http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=1928

2. Закон Украини «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [Электронный ресурс]. – режим доступа:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3689-12