Пєсцов Р.Г.

старший викладач Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

Умови заочного судового розгляду у кримінальному процесі європейських країн: порівняльний аналіз

У сучасний період підтвердилась правильність позиції законодавця щодо запровадження в українському кримінальному судочинстві інституту заочного розгляду кримінальної справи, який зможе забезпечити швидкість та ефективність судового розгляду, в певній мірі спростить його, сприятиме підвищенню відповідальності сторін за свої дії та попередженню тяганини й зловживань з боку відповідачів. Проект Кримінально процесуального кодексу України запроваджує інститут заочного розгляду справи, який справедливо вважають однією з форм реалізації принципу своєчасності розгляду справи в кримінальному судочинстві. Однак, Проект КПК розглядає інститут заочного провадження досить опосередковано. На наш погляд необхідно приділити більше уваги правовому регулюванню заочного судового розгляду. Зокрема, це стосується умов застосування заочного судового розгляду.

У зв’язку з цим нам необхідно звернутися до досвіду країн, в яких інститут заочного провадження є детальніше регламентований і на практиці застосовується частіше. Так, зокрема, в ч. 4, 5 ст. 247 КПК Російської Федерації передбачено підстави для заочного судового розгляду – по кримінальним справам про злочини невеликої або середньої тяжкості, якщо підсудний заявляє клопотання про розгляд даної справи за його відсутності; у виняткових випадках по кримінальним правам про тяжкі та особливо тяжкі злочини за відсутності підсудного, який знаходиться за межами території Російської Федерації, і (або) ухиляється від явки до суду, якщо така особа не була притягнута до кримінальної відповідальності на території іноземної держави по цій кримінальній справі.

КПК Республіки Білорусь в ст. 294 також містить підстави судового розгляду кримінальної справи за відсутності підсудного – коли особа, яка обвинувачується у скоєнні злочину, який не являє великої суспільної небезпеки, або менш тяжкого злочину, визнає свою вину і заявляє клопотання про розгляд справи за її відсутності; обвинувачений знаходиться за межами Республіки Білорусь і ухиляється від в судове засідання.

Ч. 2 ст. 315 КПК Республіки Казахстан вказує, що розгляд справи за відсутності підсудного може бути допустимим лише у випадках: 1) коли підсудний, обвинувачений у скоєнні злочину невеликої тяжкості заявляє клопотання про розгляд справи за його відсутності; 2) коли підсудний знаходиться за межами Республіки Казахстан і ухиляється від явки до суду.

Ст. 321 КПК Республіки Молдова визначає участь підсудного в судовому розгляді і наслідки його неявки до суду. Згідно цієї норми розгляд справи за відсутності підсудного може здійснюватися у випадках: якщо підсудний ухиляється від явки до суду; якщо підсудний, який перебуває під арештом, відмовляється постати перед судом для розгляду справи і його відмова підтверджується його захисником; розгляд справи про вчинення незначних злочинів, коли підсудний виявив бажання, щоб судовий розгляд проводився за його відсутності.

Згідно ч.2 ст. 269 КПК Республіки Естонія як виключення судовий розгляд кримінальної справи може проводитися без участі обвинуваченого якщо: обвинувачений видалений із зали судового засідання через порушення ним порядку судового розгляду; обвинувачений знаходиться за межами Естонської Республіки і ухиляється від явки до суду, а судовий розгляд за відсутності обвинуваченого є можливим; обвинувачений привів себе після допиту в судовому засіданні в стан, який виключає його участь в судовому засіданні, і судовий розгляд за його відсутності є можливим; доставка обвинуваченого в суд ускладнена і він погоджується на участь в судовому розгляді в аудіовізуальній формі.

Згідно кримінального процесу Данії обвинувачений не зобов’язаний допомагати суду під час судового процесу. Він взагалі не зобов’язаний з’являтися до суду. Якщо підсудний не з’являється в судове засідання, захисникові такої особи буде дозволено представляти її інтереси, якщо причини такої відсутності мають істотні підстави.

КПК Франції передбачає, що заочне провадження можливе щодо кожної особи, яка належним чином була викликана до суду і не з’явилася у встановлений час, по малозначимим справам, по справам про злочини і правопорушення.

Із зазначеного видно, що умовами судового заочного розгляду є: ухилення підсудного, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, від явки до суду, а також клопотання останнього про розгляд справи за його відсутності. Як зазначається в коментарях до КПК РФ, Республіки Білорусь, що сам факт перебування підсудного за межами держави не є підставою для заочного розгляду справи, необхідно щоб така особа знала про час і місце судового розгляду та пред’явлене їй обвинувачення. На нашу думку, право заявляти клопотання про заочний судовий розгляд слід розширити, надавши його іншим учасникам судочинства, зокрема потерпілому [1,12-13].

Заочний судовий розгляд кримінальних справ не надає ні суду, ні стороні захисту чи обвинувачення додаткових прав і гарантій крім тих, які їм надані при загальному провадженні. КПК повинен лише надавати стороні захисту додаткові гарантії, так би мовити на противагу відсутності підсудного, і можливим процесуальним наслідкам. Процесуальні рішення, прийняті під час проведення заочного кримінального судочинства, є результатом дослідження обставин кримінальної справи в такій процесуальній формі, і не повинні розцінюватися як покарання за неявку до суду [3,12].

Отже, умови заочного провадження в кримінальному судочинстві, на наш погляд, мають бути розширені, що дозволить ефективний розгляд кримінальної справи в розумні строки.

Література:

1. Маляренко В.Т. Про заочне провадження у кримінальному судочинстві. // Вісник Верховного суду України. - №10 (50). – 2004. – С.5-13.

2. В.Т. Маляренко. Конституційні засади кримінального судочинства / В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. - 320 с.

3. Тукієв А.С. Проблемы процессуальной формы заочного уголовного судопроизводства. Автореферат диссертации на соискание ученой степени

кандидата юридических наук. Караганда, 2005 с.31

5. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации, ринят Государственной Думой 22 ноября 2001 года, одобрен Советом Федерации 5 декабря 2001 года

6. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Молдова Кишинэу, 14 марта 2003 г., № 122-XV

7. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь, зарегистрировано в НРПА РБ 20 августа 1999 г. N 2/71, принят Палатой представителей 24 июня 1999 года, одобрен Советом Республики 30 июня 1999 года

8. Уголовно-процессуальній кодекс Естонии Изд-во «RIIGI Teataja»ПАЭ 2004 №25