Автор: Євсєєва Ірина Петрівна

Національний університет державної податкової служби України

ОСОБЛИВОСТІ ПРОСТИТУЦІЇ ЯК КРИМІНОЛОГІЧНОГО ЯВИЩА - ПРОЯВУ ЖІНОЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

На сьогоднішній день в Україні злочинність представляє собою одну з найбільш болісних суспільно значущих проблем. На протязі останніх років можна спостерігати безпрецедентний кількісний ріст злочинності і зв’язаний з нею антисуспільний прояв, в тому числі і вплив проституції на суспільство. Роль цієї соціальної вади зумовлена критичним явищем в соціальній, економічній, ідеологічній та політичній сферах.

Актуальність теми дослідження викликана тим, що по-перше, не існує єдиної думки щодо соціальної сутності проституції і її причинного комплексу; по-друге, все гучніше постає питання про легалізацію проституції. Побічники узаконення розпусти стараються знайти нуково-обгрунтовані елементи в підтримку своєї позиції. По-третє, незалежно від відношення до легалізації проституції всі дослідження даного феномена сходяться до того що він набув надзвичайно широкі масштаби і необхідно виробити міри по його обмеженню. Шляхи вирішення цієї проблеми пропонуються найрізноманітніші, і навіть такі, що суперечать один одному.[5]

Проституція – це позашлюбний систематичний вступ жінки чи чоловіка в сексуальні стосунки з однією чи кількома особами за плату, або це систематичне надання свого тіла для задоволення сексуальних потреб інших осіб для отримання матеріальної вигоди.[2]

Проституція як об’єкт соціологічного дослідження ще не знайшла належного відображення в вітчизняних наукових розробках. Як теоретична проблема вона стала предметом широкого обговорення, починаючи з другої половини 80-х рр. Довге замовчування даного соціального зла недобре відобразилось на розробці адекватних методів дослідження, когнетивної стратегії. Як один із детермінантів даного явища можна виділити традицію, адже як відомо, проституція – найдавніша професія.

Щодо соціальної негативної оцінки проституції, то вона проявляється у тому,що: проституція підриває суспільну моральність, сприяє деградації національної культури; проституція розрушає інститут сім’ї, негативно впливає на формування підростаючого покоління. Так, за статистичними даними 75,6% проституток не заміжні, 14,6% - розведені. Ця статистика стосується жінок від 16 до 35 років, однак діти є лише в 57% , при цьому тільки 60% проституток беруть участь в їх вихованні; ріст проституції обумовлює збільшення випадків самогубства; проституція зумовлює розповсюдження в країні венеричних та інших інфекційних захворювань; проституція зумовлює ріст пияцтва і наркоманії. Значна кількість публічних жінок постійно вживають спиртні напої, більшість з них є хронічними алкоголіками; проституція є одним із етапів морально-етичної деградації, яка нерідко завершується скоєнням протиправного діяння.[4]

Щодо кримінальної оцінки проституції, то її сутність полягає в тому що: проституцію як засіб наживи широко використовують злочинці, які створюють цілу мережу сексбізнесу — зі звідниками, утримувачами будинків розпусти, сутенерами, водіями, охоронцями тощо; повій використовують як співучасниць крадії, грабіжники, вимагачі, шахраї; повії самі вчиняють чимало злочинів, передусім, крадіжок у клієнтів; для того щоб мати можливість платити повіям та їх господарям вчиняються інші корисливі злочини; повії є найактивнішими розповсюджувачами венеричних хвороб та СНІДу, а також наркотиків.

Одним із головних факторів зростання проституції В Україні є зубожіння народу і на цій основі падіння суспільної моралі. Кількість повій і попит на них зростають, а боротьба з цим негативним явищем належним чином не здійснюється.

Важливою проблемою на сьогодні є законодавче регулювання даної проблеми. Так, ст.181-1 КУпАП визначає міру покарання такого правопорушення як заняття проституцією. Що ж до ККУ, то станом на 1 вересня 2001 року ст.303 було визначено злочином «Проституцію або примушування чи втягнення до заняття проституцією», але Законом України «Про внесення змін до ККУ щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією» від 12 січня 2006 року, було змінено статтю 303 ККУ на «Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією».[1] Таким чином, станом на сьогоднішній день особи, які займаються проституцією не несуть кримінальної відповідальності. Як на мене, то ці зміни у законодавстві не є позитивними. Адже, якщо за ККУ станом на 1 вересня 2001 року, за проституцію передбачався штраф від 50 до 500 неоподаткованих мінімумів громадян або громадські роботи на строк до 24 годин, то згідно із діючим сьогодні ККУ, проституція карається лише адміністративно штрафом від 5 до 10 неоподаткованих мінімумів громадян. Чому слід пом’якшувати міру покарання і не вважати дане діяння злочином? Адже проституція не є суспільно корисним діянням, а після таких законодавчих змін може стати популярною професією.[1]

Таким чином, слід зробити висновок, що прблема проституції є соціально важливою на даний час. Боротьбою з нею слід займатися не лише законотворцям, але й кожному члену соціуму. Потребує розробки концепція виховання дітей у суспільстві, особливо дівчат. В її основі має лежати притаманна українському народу моральність і порядність. Без оголошення рішучої боротьби з пропагандою вседозволеності, сексу та насильства, які панують зараз у духовній сфері, не може бути й мови про нормальне виховання підростаючого покоління. У вказаній концепції потрібний розумний підхід у формах і методах виховання хлопчиків і дівчат. Властиві їм від природи особливості фізичної та психічної структури мають не нівелюватися, а сповна використовуватися для досягнення кінцевої мети виховання. Те, що чимало школярок при анонімному опитуванні кажуть, що хочуть стати валютними повіями, має сприйматися як тривожний сигнал. Розвінчування образу повії як привабливого — важливе завдання засобів масової інформації, всіх, хто займається вихованням. Нині ж спостерігається не прихована ідеалізація "найстародавнішої професії.

Не можна погодитися і з пропозиціями легалізувати проституцію, завдяки чому держава буцімто отримуватиме баснословні податкові надходження. За будь-яких умов повія не має діставати визнання з боку держави. Навпаки, треба посилити адміністративно-правову боротьбу з проституцією, удосконаливши для цього чинне законодавство. [3]

Література:

1. Кодекс України про Адміністративні Правопорушення. – Х.: «Одіссей», 2006. – 288с.

2. Кримінальний Кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавришев та ін.; За заг. Ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 1196с.

3. Курс кримінології: Особлива частина : Підручник: У 2 кн./ М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, І.М. Мельник та ін.; За заг.ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.

4. Михайло Соболєв. Проституція як закономірність// Російський базар №4(614) 24-30 січня, 2008.

5. Антонян Ю.М. Злочинність серед жінок. – М., 2000.