К. ф. н. Романюк О.І., Федоренко К. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ВИКОРИСТАННЯ НОУ-ХАУ В УКРАЇНІ

На сьогодні все більш очевидним стає той факт, що не приділяти увагу питанням захисту об’єктів інтелектуальної власності, враховуючи процес інтеграції України у світову спільноту, неможливо. Як об’єкт інтелектуальної власності інформація комерційного чи технічного характеру дозволяє підвищувати ефективність бізнесу і є дуже значимим і дорогим товаром.

На сьогоднішній день питання, пов’язані із організаційно-правовим використанням «ноу-хау», розглядаються багатьма вченими, серед яких особливо слід відмітити спеціалістів в галузі приватного права таких, як Свядоч Ю.І., Богуславський М.М., Сахарова О.А., а також Балакін Д.В., Князєв С.О. На жаль, доводиться констатувати, що спеціальне законодавство, яке б докладно регламентувало б правову охорону ноу-хау, в Україні є відсутнім. Тобто існує проблема забезпечення правової охорони ноу-хау як об’єкта інтелектуальної власності.

Метою даної статті є дослідження сутності і значення терміну «ноу-хау» в Україні, розгляд проблеми взаємозв’язку його з поняттям комерційної таємниці, що необхідно враховувати підприємцям в процесі своєї діяльності для забезпечення захисту своїх прав.

Щоб не допустити використання інновації конкурентами й одержати вигоду від її монопольного використання підприємство може вибрати один з двох методів захисту – патент чи ноу-хау. Але ці два методи принципово розрізняються.

Під патентуванням розуміється розкриття інформації і подальший (попередньо оплачений авторами) захист із боку закону, у тому числі право забороняти іншим особам використовувати таке ж рішення без згоди власника патенту під загрозою судового переслідування. Таким чином, вся інформація про винахід надається до уповноваженого державного органу і стає загальнодоступною. Це дозволяє конкурентам визначити напрямок розвитку вашого бізнесу, виявити суть новації та обійти патент шляхом патентування вдосконаленого технічного рішення.

Що стосується ноу-хау, то мається на увазі захист за допомогою таємниці. Охороняється секретна інформація в тому обсязі, в якому власник матиме бажання охороняти її. В цьому випадку інформація про нове рішення нікому не розкривається. Проте у разі її розголошення чи незалежного відкриття заборонити використання такого технічного рішення іншими особами вже неможливо. Тобто права на ноу-хау діють доти, поки зберігається конфіденційність [1]. Проблема з ноу-хау полягає в тому, що його не можна зареєструвати як вид інтелектуальної власності. Проте існують деякі особливості ноу-хау, які роблять його привабливішим для використання у бізнесі.

Так, ноу-хау має необмежений термін охорони у той час як термін охорони патенту не більше 20 років. Початок захисту винаходу більш затягнутий, тому що термін реєстрації і набуття прав на винахід займає не менше одного року. Захист ноу-хау настає миттєво і не потребує затвердження державним органом. До того ж процедура реєстрації ноу-хау дуже проста.

Проте, є певні особливості правового використання «ноу-хау», що обумовлюються різними поглядами на зміст цього терміну. Дійсно, жоден з визначених вітчизняних нормативно-правових актів не надає чіткого визначення, що ж розуміється під терміном «ноу-хау» в Україні. Зупинимося на визначенні «ноу-хау», що знаходиться у законодавстві Європейського Союзу. Регламентом Комісії ЄС № 772/2004 від 27 квітня 2004 року щодо застосування частини третьої статті 81 Договору про заснування ЄС до категорій угод про передачу технологій «ноу-хау» визначається як сукупність незапатентованої практичної інформації, що є результатом досвіду або випробувань і яка є:

- секретною, тобто не загальновідомою або легко доступною;

- значимою, тобто важливою та корисною для виробництва товарів за угодою;

- визначеною, тобто описаною у достатньо повний спосіб так, що можна підтвердити, що вона відповідає критеріям секретності та значимості [2].

Визначення терміну «комерційна таємниця» в Цивільному кодексі України у порівнянні з вищенаведеним визначенням «ноу-хау» та світової практики його використання, дає певні підстави для віднесення «ноу-хау» до категорії конфіденційної інформації, що становить комерційну таємницю [3].

Щодо співвідношення понять «ноу-хау» і «комерційна таємниця» існують різноманітні погляди серед науковців. Але на нашу думку під «ноу-хау» слід розуміти дещо передове, перш за все в галузі техніки, проте як комерційна таємниця часто віддзеркалює лише повсякденну підприємницьку діяльність, у зв’язку з чим треба відокремлювати ці два поняття.

Крім того, з врахуванням світового досвіду, основними принципами захисту ноу-хау в Україні мають стати такі:

1) ноу-хау має економічну цінність і належить тому, хто його створив або придбав законним шляхом;

2) передача ноу-хау здійснюється на договірній основі або іншим способом відповідно до національного законодавства;

3) ноу-хау захищається від незаконного присвоєння і розголошення. При цьому власник ноу-хау повинен вжити всіх заходів для збереження таємниці ноу-хау.

Окремо слід врахувати інтереси суб’єктів, що придбають ноу-хау. Наприклад, як правило ноу-хау передається в формі технічної документації, в певних випадках в угоді доцільно передбачити додавання зразка виробу. Також угоди на передачу ноу-хау можуть включати обов’язкову умову надавати допомогу на його впровадження.

Список використаної літератури:

1. Литвін О. Сучасні реалії ноу-хау або не поспішай патентувати інноваційне рішення // Інтелектуальна власність. – 2010. - №5. – С. 38-40.

2. Князєв С.О. Проблеми правового використання «ноу-хау» в Україні// Юридичний журнал. – № 12. – К., 2007. – с. 85-89.

3. Князєв С.О. Комерційна таємниця в Україні: особливості організаційно-правового впровадження // Юридичний журнал. – № 6(48). – К., 2006. – с. 93-96.