Штепа О.О., асистент кафедри правознавства Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка

Інтелектуальна власність в сфері господарювання: огляд проблеми

Однією з правових форм залучення у комерційний обіг об'єктів інтелектуальної власності є внесення майнових прав на них до статутного фонду господарського товариства.

Вкладом до статутного капіталу господарського товариства виступає не сам по собі об'єкт інтелектуальної власності і не охоронний документ (патент, свідоцтво), а майнові права інтелектуальної власності на відповідний об'єкт.

Враховуючи сказане, варто звернути увагу на те, що ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування» передбачає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися, зокрема, у вигляді будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо. У цьому аспекті варто зауважити, що іноземною інвестицією, в тому числі до статутного фонду з іноземними інвестиціями, можуть бути не будь-які права інтелектуальної власності, а лише майнові права на відповідний об'єкт. Видається, що з метою правильного тлумачення і застосування наведеної вище норми ст. 2 Закону «Про режим іноземного інвестування» її варто було б сформулювати більш чітко, передбачивши, зокрема, у вигляді «будь-яких прав інтелектуальної власності».

Відповідно до ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є :

1. права на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2. виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3. виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4. інші права передбачені законом.

Вказані права можуть бути передані повністю або частково. Тобто до статутного капіталу юридичної особи може бути внесено як увесь комплекс майнових прав на відповідний об'єкт, так і окрема частина таких прав (наприклад, право на використання винаходу). З цих міркувань не можна визнати вдалими положення ст. 156 Господарського кодексу України, де передбачено, що володілець патенту вправі передати свої права на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до статутного фонду підприємства. Адже, як було вказано вище, майнові права інтелектуальної власності не вичерпуються самим тільки правом використання об'єктів.

Одним з об'єктів права інтелектуальної власності в сфері комерційного обігу виступає бренд. Традиційно в юридичній літературі «бренд» визначається як відома торговельна марка, що дозволяє відокремити певний товар (послугу) серед подібних на ринку товарів (послуг). Цивільний кодекс України, не згадуючи термін «бренд», розкриває поняття торговельної марки у статті 429 як будь-яке позначення або будь-яку комбінацію позначень, придатних для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображальні елементи, комбінації кольорів.

Одними з розповсюджених візуальних компонентів бренду є комерційні найменування, торговельні марки, корпоративні герої, зображення та образи фізичних осіб, що відтворено безпосередньо у торговельних марках чи опосередковано при рекламуванні продукції (послуг) [3, с. 22-23].

У Господарському кодексі України [1] комерційному (фірмовому) найменуванню присвячено низку статей, проте в жодній з них не пропонується його визначення.

Крім того, в чинному ЦК все ще залишається невирішеною проблема визначення суб'єктів права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування, яка тісно пов'язана з поняттям комерційного найменування. У ст. 489 ЦК вказується, що правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Стаття 489 ЦК зазначає: «Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізують, та послуг, які ними надаються». Очевидно, мається на увазі, що ці особи є суб'єктами комерційної діяльності в різних секторах ринку. Або мають зовсім різні знаки для товарів та послуг. Або їх діяльність поширюється на різні регіони. Або існують якісь особливі відмітні ознаки їхньої продукції, які дають змогу в цих випадках забезпечити правову охорону фірмового найменування як об'єкта інтелектуальної власності [2, с. 71-72].

Література

1. Господарський кодекс України. – Харків, «Одіссей». – 184 с.

2. Воскобійник Ю. Проблеми використання фірмового найменування як об'єкта інтелектуальної власності: аналіз вітчизняного досвіду / Ю.Воскобійник, О.Мороз // Інтелектуальна власність. – 2007. - № 10. – С. 70-74.

3. Кулініч О. «Бренд» як складний правовий засіб учасників цивільного обороту товарів та послуг / Ольга Кулініч // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2009. - № 5. – С. 21-29.

4. Якубівський Ігор. Правові засади внесення майнових прав інтелектуальної власності до статного капіталу господарського товариства // І.Якубівський // Юридична Україна. - № 3. – С. 58-63.