Право/7. Экологическое, аграрное и земельное право

Ульванський Я.Я.

Магістр права, Україна

ОКРЕМІ НЕДОЛІКИ ЗАКОНУ УКРАЇНИ “ПРО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ КООПЕРАЦІЮ”

Основним нормативно-правовим актом у сфері сільськогосподарської кооперації є Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17.07.1997 р. № 469/97-ВР (далі - Закон), який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності кооперативів у сільському господарстві та їх об’єднань. Проте, на нашу думку, він містить певні недоліки, виявлення та сприяння усуненню яких є метою даної статті.

Передусім, слід звернути увагу на поняття сільськогосподарського кооперативу. Так, згідно з абз. 3 ст. 1 Закону сільськогосподарський кооператив – юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Як бачимо, сільськогосподарський кооператив визначається як юридична особа. Такий підхід можна було вважати обґрунтованим до прийняття Закону України “Про кооперацію” від 10.07.2003 р. № 1087-IV, у якому вміщено загальне поняття кооперативу, що визначається як юридична особа (абз. 3 ст. 2). А враховуючи те, що “між родовими і видовими поняттями існують відносини не тільки координації, але і субординації, тобто останні підпорядковані першим і обумовлюються ними” [1, 21], слід з метою приведення видових понять у відповідність із загальними, слова “юридична особа” у абз. 3 ст. 1 Закону замінити словом “кооператив”, а в абз. 4 цієї статті – словами “сільськогосподарський кооператив”.

Також недоцільним є визначення засновників кооперативу в формі, наведеній у понятті, оскільки таке формулювання не відповідає ч. 2 ст. 5 Закону. Так, можливість утворення фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, логічно пов’язана з поняттям сільськогосподарського товаровиробника, який, в свою чергу, є фізичною або юридичною особою. Тому, враховуючи зміст абз. 6 ст. 1 Закону, в понятті сільськогосподарського кооперативу слова “фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками” доцільно замінити словами “сільськогосподарськими товаровиробниками та (або) особами, які ведуть особисте селянське господарство”. Адже особа, яка не відповідає вимогам, що ставляться до сільськогосподарських товаровиробників, і не має достатніх правових знань, може вважати, що шлях до членства у кооперативі для неї закритий. А внесення відповідних доповнень матиме, можливо, і позитивне практичне значення, враховуючи значну кількість осіб, які ведуть особисте селянське господарство, і потенційно можуть стати засновниками сільськогосподарського кооперативу. Так, наприклад, станом на 1 січня 2010 р. зареєстровано 4612,1 тис. домогосподарств членам яких надані земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, з них у Івано-Франківській області 269,1 тис. [2].

Закон вказує, що членами кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а засновниками – громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні. В.М. Єрмоленко на підставі аналізу положень ч. 2 ст. 7 та ч. 1 ст. 10 Закону України “Про кооперацію” стверджує, що засновниками та членами кооперативу, поряд з громадянами України, можуть бути іноземці та особи без громадянства. Він мотивує це тим, що Закон України “Про кооперацію” є більш загальним нормативно-правовим актом, порівняно із Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію”, а акт спеціального законодавства повинен відповідати вимогам загального [3, 120]. Але таке твердження є спірним хоча би тому, що відповідно до ст. 5 Закону України “Про кооперацію” “законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації”. Знаходження Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі - ЦК) у цьому переліку перед Законом України “Про кооперацію” дає підстави стверджувати, що він має вищу юридичну силу, ніж вказаний закон. У свою чергу ЦК у ч. 5 ст. 163 встановив, що особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом. Цим законом є Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію”, яким передбачені особливості членства у кооперативах. Саме до особливостей членства у кооперативі слід віднести неможливість набуття членства у ньому іноземцями та особами без громадянства. Вказаний підхід повинен бути характерним для суб’єктів аграрного права і вже простежується у законодавстві. Отож, для запобігання можливим неоднозначним тлумаченням законодавчих приписів, слід у ст. 8 Закону слова “фізичні особи” замінити словами “громадяни України”, а “юридичні особи” – словами “юридичні особи, зареєстровані в Україні”.

У Законі невиваженим видається застосування слів «термін, терміну» (ст.ст. 7, 11, 15, 16, 25, 38). Відповідно до ч. 2 ст. 251 ЦК терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а строком згідно з частиною першою тієї ж статті є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Отож, виходячи з положень ЦК, необхідним є внесення відповідних змін до ст.ст. 7, 11, 15, 16, 25, 38 та заміна слів “термін, терміну” словами “строк, строку”. Примітним є те, що Закон України “Про кооперацію” не містить таких помилок.

На сьогодні у Законі залишаються недостатньо врегульованими членські, земельні та трудові відносини, що зумовлює необхідність подальших досліджень у даному напрямку.

Література:

1. Панов Н.И. Методологические аспекты формирования понятийного апарата юридической науки / Н.И. Панов // Правоведение. – 2006. – №4. – С. 18-28.

2. Особисті селянські господарства в Україні станом на 1 січня 2010 року // Офіційний сайт Державного комітету статистики України // Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

3. Єрмоленко В.М. Майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств: теорія, законодавство, практика: Монографія. / В.М. Єрмоленко. – К.: Магістр – ХХІ сторіччя, 2005. – 304 с.