Чаплак Я.В., Солійчук І.І.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ДО КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗІ СТАРШОКЛАСНИКАМИ

Постановка проблеми. Дослідження становлення життєвого шляху старшокласників здобуває активність у теперішній час за такими причинами: збільшилася кількість старшокласників у центри зайнятості, які з певних причин не змогли повністю отримати середню освіту; збільшилася кількість суїцидальних спроб серед учнівської молоді; збільшилася кількість правопорушень; збільшилася кількість молодих людей, які страждають алкогольною чи наркотичною залежністю; зростає кількість учнівської молоді з ВІЛ/СНІД.

Ефективність роботи школи, до цих пір, оцінюється кількістю учнів, які поступили у вищі навчальні заклади. При цьому: організація виховної роботи з учнівською молоддю в ЗНЗ зводиться, в більшості випадків, до екскурсій, класним годинам та бесідам із профорієнтації; програма з психології, сприяє скоріш за все просвітницьку, чим корекційну роботу з молоддю; практичні психологи, в більшості випадків, працюють над „образом теперішнього”, упускаючи при цьому роботу над образом „реального майбутнього”; на даний час не відпрацьовані механізми впливу психологів на реалістичність життєвих програм старшокласників[9].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні науковці-дослідники вказують, що характер професійної консультативної діяльності вимагає від практичного психолога знайомства з широким колом питань, крім теоретичної та практичної психологічної підготовки, починаючи з організації системи професійної роботи в цілому, і відповідного законодавства, елементів соціології і економіки, загальної і соціальної педагогіки, закінчуючи конкретними, прикладними знаннями (О.Бондаренко[1], С.Васьківська[2,3], П.Горностай[3], Л.Карамушка[5] С.Максименко[7], В.Рибалка[10, 11] та ін.). Ідея професіоналізму закладає відповідну модель і стандарт поведінки, впливає на всю організацію психологічної служби – від низової до глобальної, оскільки створює ту ідейну єдність, яка характеризує професійну групу як деяке віртуальне суспільство. Не дивлячись на різнобічні сфери спеціалізації (різноманітні категорії клієнтів, різні стилі роботи, різні теоретичні підходи)[11]. Тобто, будь-яка діяльність може успішно здійснюватись лише за умови готовності до її виконання. Готовність до психоконсультативної діяльності – це наявність певного рівня сформованості в майбутнього консультанта знань, умінь здійснювати дану діяльність[2]. Відповідно до вимог, які висуваються до творчої практичної психологічної діяльності, готовність до неї – це складна, залежна від характеру і умов консультативної діяльності, багаторівнева характеристика особистості, яка включає систему мотивів, установок, станів, а також спеціальні знання, уміння і навики, які дозволяють суттєво підвищити ефективність психоконсультативного процесу[12].

О.Бондаренко зазначає, що «…професійною вимогою до особи психолога-практика є його здатність бути відкритим до нового особистісного досвіду, здатність до суміщення рольових етичних стандартів з великою екзистенційною «ємністю» власного «Я» і, головне, здатність до вільного вибору, до вільної дії у межах власного життєвого світу»[1,с.198].

Аналіз літератури з даної проблеми засвідчує, що психоконсультативна діяльність з учнівською молоддю, в першу чергу, носить психолого-педагогічний зміст, має психологічні й педагогічні форми та методи (С.Максименко[7], Р.Нємов[8], В.Панок[9], В.Рибалка[10]).

Мета статті. Визначення змісту психологічної консультативної діяльності із старшокласниками передбачає аналіз ефективності основних теоретичних підходів для роботи з цією віковою категорією та конструктивного використання різних галузей консультування має одне з основних значень для обґрунтування специфіки реалізації та розвитку особистості учнів старших класів в умовах навчально-виховного процесу в ЗНЗ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Готовність психолога-практика до консультативної діяльності залежить від рівня розвитку психологічної культури та рівня загальнолюдської культури взагалі, від отриманої загальної і професіональної освіти. За словами В.В.Рибалки: «В цьому плані розвиток особистості практичного психолога як суб’єкта професійного систематичного, дієвого засвоєння психологічних знань, умінь, навичок, розвитку відповідних психічних здібностей та їх реалізації у плідній психологічній діяльності дійсно означає і визначає підвищення рівня прояву психологічної культури як у психологічному товаристві, так і в суспільстві»[11,c.29].

В основі діяльності психолога-практика – знаходиться певний функціональний стандарт, пов’язаний з наданням конкретних видів психологічної допомоги як особистості, так і різноманітним групам. Тобто, професійна діяльність практичного психолога спрямована на підтримку, розвиток особистості людини[13].

Учнівська молодь, як значна соціально-демографічна група, займає в суспільстві специфічне становище. ЇЇ недостатньо розуміти у традиційному змісті, тобто в якості майбутнього суспільства. ЇЇ необхідно оцінювати як органічну частину сучасного суспільства, яка несе в собі особливу, притаманну тільки їй функцію відповідальності за збереження і розвиток країни, за спадковість її історії, її культури, життя старших і відтворення нових поколінь, в решті-решт – за виживання народу як культурно-історичної спільноти. Вірогідність реалізації тієї чи іншої концепції розвитку держави у великій мірі залежить від того, наскільки вона підтримується молодим поколінням, його свідомою частиною, який спосіб думок, сподівань і життя молодих людей[6].

Загальна модель психологічного консультування учнівської молоді повинна містити відповідні компоненти такі як:

1) мотиваційний компонент – визначення рівня мотивації адміністрації, педагогічного колективу, учнівського колективу та батьків щодо психологічного консультування старшокласників із нагальних психологічних проблем та формування в них вираженої позитивної мотивації щодо отримання такого виду допомоги;

2) когнітивно-смисловий компонент – психологічний аналіз основних запитів адміністрації, педагогічного колективу, батьків та учнівської молоді на психологічне консультування психологом-практиком та здійснення їх типології;

3) операційно-технологічний компонент – обґрунтування доцільності використання практичними психологами ЗНЗ різних стратегій, методів і форм психологічного консультування учнівської молоді, введення його основних етапів залежно від специфіки запитів учасників навчально-виховного процесу;

4) особистісний компонент – визначення основних особистісно-професійних утворень психолога-практика, необхідних для ефективного консультування старшокласників із різноманітних проблем;

5) організаційний компонент – аналіз використання практичними психологами можливих організаційних форм психологічного консультування старшокласників залежно від виду організації навчально-виховного процесу ЗНЗ взагалі, типу запиту тощо.

Як відомо із соціально-психологічних досліджень щодо особистостей дітей старшого шкільного віку, у них в процесі взаємодії з іншими людьми (однокласниками, педагогами, адміністрацією ЗНЗ, батьками, однолітками та іншими) суб’єктивно виникають труднощі, протиріччя, конфлікти, які мають психологічну основу. Таким чином, потреба у психологічному консультуванні старшокласників існує. Але консультативна діяльність із старшокласниками може здійснюватися лише тоді, коли учні старших класів (або інші учасники навчально-виховного процесу, батьки тощо) звертаються до шкільного психолога-практика, роблять певний запит, для того щоб у старшокласника з’явилося спонукання, мотив щодо психологічного консультування з певних проблем.

Л.Карамушка зосереджує свою увагу на тому, що «…психологічне консультування є свого роду діалогом між психологом та клієнтом, який може здійснюватися за механізмом мотивації з обох боків»[5,с.41]. Мотивом до психологічного консультування є внутрішнє спонукання конкретної особистості – старшокласника як усвідомлення потреби звернення до психолога-консультанта щодо розв’язання відповідних проблем, які є в наявності. Але для появи такого спонукання необхідно створити відповідні зовнішні сприятливі умови:

1) формування у старшокласників відповідного рівня психологічної культури у навчально-виховному процесі. Психологічна просвіта учнів, розкриття можливостей сучасної наукової психології, і зокрема різних видів надання психологічної допомоги: психологічна діагностика, психологічна корекція, психологічна терапія та психологічне консультування, сприятимуть усвідомленню ними психології в успішному становленні своєї особистості;

2) розвиток у старшокласників психологічної компетентності, тобто здатності виявити психологічну проблему, психологічний аспект у формуванні своєї особистості;

3) формування в учнівських колективах творчого середовища, пов’язаного з виникненням потреби в інноваційних технологіях у шкільній та позашкільній діяльності учнівської молоді».

Важливою передумовою формування у старшокласників мотивації до психологічного консультування є наявність кваліфікованого психолога-практика, який спроможний допомогти особистості учня розв’язати відповідні проблеми.

Когнітивно-смисловий компонент моделі психологічного консультування учнівської молоді передбачає психологічний аналіз практичними психологами основних запитів учасників навчально-виховного процесу ЗНЗ та батьків старшокласників. Консультант на цьому етапі має вміти збирати потрібну інформацію, визначати проблемні ситуації та формулювати основні проблеми, будувати їх структуру та актуалізувати пріоритетні протиріччя. На думку Л.Карамушки: «Під час такої роботи не тільки формується проблемне поле, воно також осмислюється клієнтом і створюються установки на необхідність конструктивних змін»[5,с.47].

Таким чином, професійна готовність психолога-практика до успішної консультативної діяльності із старшокласниками пов’язана з адекватністю наявного професійного та особистісного інструментарію конкретним завданням і структурі діяльності щодо надання психологічної допомоги. У залежності від типу психоконсультативного процесу профіль потрібних компетенцій може суттєво змінитися, однак можна узагальнити такі професійно-особистісні утворення, які є необхідними в будь-якому спрямуванні консультативного процесу: глибоке розуміння предмету діяльності, професійний досвід і знання; навики системного мислення, вміння проблематизувати, висока креативність і здатність знаходити нестандартні рішення, й можливо, висока динамічність мислення; орієнтація на досягнення мети, готовність долати труднощі, стремління до максимілізації результату, уміння спроектувати процес майбутньої діяльності, визначити потрібні ресурси та проаналізувати можливі сценарії розвитку ситуації; гнучкість та адаптованість в комунікації, вміння доносити свої думки до клієнта, знаходити взаємоприйнятні рішення; уміння навчатися безпосередньо в межах діяльності, швидко адаптовуватися до змінних умов, наполегливість, самостійність у постановці цілей.

Висновки й перспективи подальших розвідок. Таким чином, процес формування готовності майбутніх психологів-практиків до консультативної роботи із старшокласниками має за своєю суттю універсальний характер, вбирає в себе усі напрями й аспекти діяльності педагогічного навчального закладу. Головне тут полягає в тому, щоб ВНЗ, озброюючи майбутніх спеціалістів психологічної служби в ЗНЗ глибокими теоретичними знаннями, міцними навичками та вміннями, необхідними для успішної практичної роботи, виховували любов до своєї професії, захопленість, одержимість, готовність до подолання будь-яких труднощів, безмежне прагнення творити, шукати, осмислювати та впроваджувати у практику передові ідеї та кращий досвід. Досягти такого результату можна лише цілеспрямованою діяльністю вищих навчальних закладів, побудованою на основі особистісного підходу, що найбільше сприяє розвиткові самобутності, індивідуального почерку професіонала, орієнтує на підготовку не просто практичного-психолога, а психолога-майстра, наставника, художника своєї справи.

Література

1. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. – Харків: Фоліо, 1996. – 237с.

2. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 256с.

3. Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. – К.: Наукова думка, 1995. – 128с.

4. Єфімова С. Інтегративні аспекти навчання в системі підвищення кваліфікації практичних психологів / Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах. – К.: Ніка-Центр, 2002. – С.64-66.

5. КарамушкаЛ.М., Коломінський Н.Л., Войтович М.В. та інші. Основи психолого-управлінського консультування. – К.: МАУП, 2002. – 136с.

6. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Видання друге, перероблене та доповнене. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272с.

7. Максименко С.Д., Ільїна Т.Б. До проблеми розробки освітньо-кваліфікаційної характеристики сучасного психолога // Практична психологія та соціальна робота. – К.: Соціс Геллап, №1 – 1999. – С.2-6.

8. Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учеб. Для студ. Вузов. – М.: Гуманитарный мздательский центр ВЛАДОС, 2001. – 528с.

9. Панок В. Реформування змісту, форм і методів підготовки практикуючих психологів як нагальна вимога суспільної практики. // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . – К.: Ніка-Центр, 2002. – С.18-28.

10. Рибалка В.В. Особистісний підхід як психолого-педагогічний принцип організації профільної та професійної підготовки учнівської молоді // Психологія особистісно орієнтованої професійної підготовки учнівської молоді: Науково-методичний посібник. – Київ, Тернопіль: Підручники і посібники, 2002.– С.80-90.

11. Рибалка В.В. Психологічна культура особистості у професійній підготовці та діяльності практичного психолога // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . – К.: Ніка-Центр, 2002. – С.29-32.

12. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учебное пособие: В 2 кн. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – Кн.1: Система работы психолога с детьми разного возраста. – 384с.

13. Роджерс К Консультирование и психотерапия. Новейшие подходы в области практической роботы. – М.: ЭКСМО-ПРЕС, 1999.- 421 с.

14. Шандрук С.К., Одобецька Т.П. Теоретико-методологічні основи особистісно-орієнтованої освіти // Теорія і практика особистісно-орієнтованої освіти. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 8-10 квітня 2003 р. (1 частина). — Київ-Запоріжжя: Просвіта, 2003. — С.173-175.

15. Шевченко Н.Ф. Актуальні питання професійної підготовки психологів у системі вищої освіти // Психологічній службі системи освіти України 10 років: здобутки, проблеми і перспективи. – К.: Ніка-Центр, 2002. – С.186-189.