Гаркавенко Н.В.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

НИЗЬКА САМОПОВАГА ТА ПОРУШЕННЯ САМОРЕГУЛЯЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ

Важливий фактор, що корелює з поведінкою, яка відхиляється, – низька самоповага, переживається як неприємне, що травмує стан, оскільки кожна людина прагне до позитивної Я-концепції. Люди з низькою самоповагою відчувають потребу в тім, щоб якось змінити ситуацію і підвищити самоповагу.

За даними М.Розенберга, що дослідив більш 5000 старшокласників 15-18 років, для індивідів зі зниженою самоповагою типова загальна нестійкість образів «Я» і думок про себе. Вони частіше від інших схильні «закриватися» від навколишніх за допомогою масок, «помилкового обличчя», граючи невластиві їм ролі. Індивіди зі зниженою самоповагою більш ранимі і чуттєві до усього, що якось торкається їхньої самооцінки; вони хворобливіше реагують на критику, осудження, сміх; ближче до серця приймають невдачі чи недоліки.

За даними Л.Кале, Р.Кулка і Д.Клінгель низька самоповага породжує цілий ряд труднощів у сфері спілкування. Індивіди з високою самоповагою частіше лідирують у групах, вони більш самостійні і менше піддаються впливу; вони краще відносяться до навколишнього світу, до людей. Індивіди з негативним відношенням до себе частіше відносяться до інших підозріло, недоброзичливо, а то й агресивно. Низька самоповага – характерний супутник депресії.

G. Klein, узагальнюючи наукові дані і результати власного 10-літнього лонгітюдного дослідження, у якому взяли участь 9300 семикласників, зробив висновок, що знижена самоповага позитивно корелює практично з усіма видами девіантної поведінки – нечесністю, приналежністю до асоціальних груп, здійсненням правопорушень, уживанням наркотиків, пияцтвом, агресивною поведінкою, аутоагресією (суїцидом) [9]. Він висуває 4 пояснювальні гіпотези такого кореляційного зв'язку:

1) Девіантна поведінка сприяє подальшому зниженню самоповаги, оскільки втягнутий у неї підліток мимоволі засвоює і розділяє негативне відношення суспільства до своїх вчинків, а тим самим і до себе.

2) Низька самоповага сприяє росту протиправної поведінки, тому що беручи участь у діях асоціальних груп, підліток намагається підвищити свій психологічний статус серед однолітків і знайти нові способи самоствердження, яких у нього не було в родині й у школі.

2) При низькій початковій самоповазі девіантна поведінка може
сприяти підвищенню самоповаги.

3) Крім делінквентності, великий вплив на самоповагу мають
і інші форми поведінки, значимість яких з віком змінюється.

М.Кеплан знайшов переконливі свідчення на користь другої і третьої гіпотез. Він з'ясував, що підлітки зі зниженою самоповагою здобувають негативне самосприйняття, виходячи з того, що: по-перше, вони вважають, що не мають індивідуально-значимих якостей чи не можуть зробити індивідуально-значимих дій, а навпаки, мають негативні риси і роблять негативні вчинки; по-друге, вони впевнені, що значимі для них люди не відносяться до них позитивно; по-третє, вони не вміють ефективно використовувати механізми психологічного захисту, що дозволяють зняти чи пом'якшити наслідки негативного досвіду [10].

Компенсаторні механізми, за допомогою яких підліток відновлює рівень своєї самоповаги, неоднакові для різних аспектів Я-концепції. Більш того, низька задоволеність собою і висока самокритичність не завжди свідчать про знижену самоповагу. Розбіжність реального й ідеального «Я» цілком нормальне явище особистісного розвитку в підлітковому і юнацькому віці. Важливий ступінь цієї розбіжності, що залежить від інтелектуальних і індивідуально-психологічних особливостей індивіда.

В.В.Столін встановив, що емоційна структура відносин до самого себе трьохмірна і неоднорідна: вона включає осі симпатії-антипатії, поваги-неповаги, близькості-віддаленості і може бути недостатньо сформована як у змісті розмірності, так і в змісті готовності до внутрішнього діалогу між «Я» і не-«Я» з різними варіантами ідентифікації з ними [8;9].

Суть нормальної саморегуляції поведінки індивіда полягає в самостійній корекції усвідомлюваних відхилень від передбачуваного результату діяльності чи спілкування. В основі лежать механізм зворотного зв'язку, прямо зв'язаний з оперативним самоконтролем, і механізм антиципації, тобто передбачення наслідків [2; 6; 8]. Саморегуляція модифікує чи стримує прояв неприйнятних установок поведінки - не тільки коли вони негативні, а навіть якщо вони позитивні, але не відповідають ситуації [6].

За даними О.Г.Дробницького, регуляторами поведінки здавна вважалися страх покарання, сором розголосу, совість, що породжує моральні сумніви і почуття провини, почуття відповідальності [1;3].

Перші два регулятори (страх і сором) з'являються в дитини досить рано. Вони мають зовнішню крапку додатка і є соціальними регуляторами поведінки. Совість, відповідальність формуються пізніше і є внутрішніми регуляторами поведінки, які мало залежать від зовнішніх факторів.

Почуття страху має інстинктивно-біологічні основи (інстинкт самозбереження), воно притоманне усім тваринам і відбиває відношення до якихось зовнішніх сил, сприйнятим як загрозу безпеки.

І.С.Кон вважає, що сором – більш складне, суспільно-соціальне утворення, що гарантує дотримання групових норм і обов'язків стосовно «своїх». Його позитивний корелят – честь, слава, визнання з боку «своїх». Почуття сорому припускає постійну оглядку на думку навколишніх – що вони скажуть? У переживанні сорому ще немає розмежування вчинку і мотиву: соромитися можна навіть випадкових, що не залежать від людини обставин, які ставлять її в невигідне положення в очах навколишніх [48, 70-76].

Наявність совісті припускає більш високий рівень інтеріоризації соціальних норм і незалежність від того, став учинок явним чи залишився в таємниці. Негативний полюс совісті - почуття провини. Позитивний полюс – прийняття відповідальності за свій вчинок. К.Муздибаєв вважає, що відповідальність не залежить від обов'язків перед іншими, це внутрішній регулятор поведінки, що припускає особистісну автономію [7].

Проблема прийняття чи передачі відповідальності – одна з найважливіших у дослідженні процесів саморегуляції. Вона породила величезну кількість досліджень.

У саморегулюючій частині уявлення про себе (Я-концепції) підлітків найчастіше відсутні такі зовнішні регулятори поведінки, як сором і суспільна думка, тим більше, що внутрішні моральні принципи ще не до кінця сформовані, а виходить, внутрішні перешкоди девіантної поведінці діють слабко.

Та й самоконтроль у цьому віці не завжди виявляється на висоті, а підвищена імпульсивність і часті зміни настрою зв'язані не тільки з роботою гормонів, але і з недостатньо розвинутими навичками самоврядування, комунікативною некомпетентністю - і це все на тлі загостреної потреби в спілкуванні. Якщо врахувати, що на це ще накладаються могутні тенденції до самоствердження, до волі і незалежності від світу дорослих, більшою значимістю думки однолітків, чим авторитету дорослих, тоді стає зрозумілим, на чому ґрунтується переконання дослідників із приводу групи ризику.

Незважаючи на те, що вивченню самопізнання, самоповаги і саморегуляції присвячено багато досліджень, ряд аспектів цієї проблеми усе ще недостатньо вивчений, особливо в неповнолітніх правопорушників. Так, неясний зв'язок саморегулятивних і мотиваційних процесів у делінквентній поведінці; не завжди можливо визначити перспективи і напрямки особистісного розвитку індивідів: він направляється убік самоактуалізації чи дезадаптації; недостатньо вивчені механізми, що беруть участь у процесі самопізнання в підлітків; немає повної єдності думок із приводу структури їх функцій Я-концепції; вимагає ретельного вивчення специфіка рефлексивних процесів у неповнолітніх правопорушників і зв'язок Я-концепції з поведінкою, що відхиляється, у різних вікових категоріях.

Більшість дослідників, вивчаючи неповнолітніх правопорушників, не враховують специфіку їхньої злочинної діяльності, тобто конкретно того виду злочину, за який вони були засуджені.

Література:

1.Большаков В.Ю. Психотренинг. Социодинамика, игры, упражнения. – СПб., 1996. – 365 с.

2. Братусь Б.С. Аномалии личности. - М.: Наука, 1988. – 372 с.

3.Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. – М.: Политиздат, 1984. – 381 с.

4. Корнилова Т., Григоренко Е., Смирнов С. Подростки группы риска. – СПб.: Питер, 2005. – 336 с.

5. Миславский Ю.А. Природа и структура системы саморегуляции и активности личности: Автореф. дис…д-ра психол. н.: 19.00.01 / Рос. акад. образования, Психол. ин-т им. Л.Г.Щукиной. - М.,1994. - 45 с.

6.Caplan H.L. Histerical "conversion" simptoms in childhood // J.Phil.Diss. Univ. of London. - 1970. – 67. – P 45-56.

7. Hersch P.D., Scheibe K.E. Reliability and validity of internal-external control as a personality dimension // J.of Concalte. Psychology. – 1967. – 31. – P. 609-613.

8.Phares E., Richie D., Davis W. Internal-external control and reaction to threat // J. of Personality & Social Psychology. – 1968. – 10. – P. 402-405.

9. Klein G. Cognitive Control and Motivation. Assesment of motives, ed.
Gardner Lindsey. - N.Y.: Rinehart, 1959. – 367 p.

10. Caplan H.L. Histerical "conversion" simptoms in childhood // J.Phil.Diss. Univ. of London. - 1970. – 67. – P 45-56.