Професор Черненко М.І.

Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту

СУЧАСНІ АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ НЕЙРОРЕАБІЛІТОЛОГІЇ

Нейрореабілітація є широким поняттям і включає в себе наступні розділи: медичну, професійну, соціальну, психологічну та ін. В цій роботі ми остановимося лише на медичній, професійній та соціальній її розділам.

Згідно з визначенням в 1980 р. експертів комітету Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) медична реабілітація це активний процес, метою якого є досягнення повного відновлення пошкоджених внаслідок хвороби або травми функцій в період лікування та попередження інвалідності, а у випадках розвитку інвалідності – допомога хворому в досягненні максимально можливої фізичної, психічної, професійної та соціальної повноцінності з наступною найбільш адекватною інтеграцією його в суспільство. Особливого значення має медична реабілітація у хворих із захворюваннями нервової системи, при яких мають місце стійкі порушення. У таких хворих дуже важливо розпочинати реабілітацію уже в гострий період. При цьому така реабілітація включає всі сучасні види відновного лікування в умовах стаціонару або поліклініки. Потім, в залежності від хвороби проводиться санаторно-курортне лікування та диспансерне спостереження з активним призначенням всіх необхідних лікувально-профілактичних заходів.

По даним комітета експертів ВООЗ показаннями до медичної реабілітації з метою попередження інвалідності є наступні:

1) значне зниження функціональних здібностей ( при цьому ми рахуємо, що у хворих з неврологічною патологією необхідно обов’язково оцінювати ступінь виразності парезів, порушень координації, мови та інш., а також їх оборотність під впливом лікування);

2) зниження здатності до навчання ( на наш погляд, в таких випадках слід враховувати ступінь виразності когнітивних порушень, інтелект, мислення та інш.);

3) особлива чутливість до дії зовнішніх факторів (при цьому враховується не лише вплив метеофакторів, а також вплив хімічних, температурних, радіологічних і інших шкідливих факторів промислового середовища);

4) порушення соціальних відношень ( у відповідності до міжнародної номенклатури порушень вони призводять до обмеження життєдіяльності та соціальної недостатності. Соціальна недостатність у хворих на неврологічні хвороби виникає внаслідок порушення або обмеження життєдіяльності. Це зв’язано з тим, що така людина може виконувати лише обмежену роль у житті суспільства, або зовсім не може виконувати ніякої ролі. Соціальна недостатність (дезадаптація) є соціалізація порушень або обмеження життєдіяльності );

5) порушення трудових відношень у хворих із неврологічними захворюваннями залежить від стану фізичних та духовних можливостей людини і їх сукупності. Трудові відношення залежать від стану здоров’я хворого і дають можливість йому займатися різного роду трудовою діяльністю, або виконувати роботу в конкретній професії, або працювати лише в спеціально створених умовах.

Наступний розділ реабілітації це професійний. Професійна реабілітація (А.В. Іпатов зі співавт. 2001; М.І. Черненко, І.Ф. Аршава, 2007) – комплекс державних та суспільних заходів, які спрямовані на відновлення працездатності хворого або інваліда, повернення або включення інваліда у суспільно корисну працю у доступних для нього санітарно-гігієнічних умовах з урахуванням його особистих схильностей та побажань з метою досягнення ним матеріальної незалежності, самозабезпечення та інтеграції в суспільство. Професійна реабілітація включає заходи по забезпеченню зайнятості хворих та інвалідів, а також експертизу потенційних професійних здібностей, профорієнтацію , професійну підготовку та перепідготовку, підготовку виробництва до використання праці хворих людей (з неврологічним дефіцитом), професійно - виробничу адаптацію, раціональне працевлаштування та динамічний контроль за раціональністю працевлаштування і успішністю професійно - виробничої адаптації.

Питання професійної реабілітації осіб з неврологічною патологією є дуже важливими і залежать від її важкості, від віку хворих при виникненні у них такої патології, статі, освіти, соціально - економічних умов, стану ринку праці і інших умов. Так, наприклад, якщо неврологічні хвороби є вродженими особливу значимість набувають питання профорієнтації. Так як це переважно молоді люди, то при проведенні профорієнтаційної роботи необхідно враховувати нозологічну форму захворювання, його перебіг та тяжкість функціональних порушень; індивідуальні здібності і нахили дитини, реабілітаційний потенціал та інші. Дещо інший підхід до хворих, що страждають неврологічними захворюваннями у віці 40-45 і старше років. У таких осіб при проведенні професійної реабілітації слід враховувати освіту, професійний маршрут, нозологічну форму захворювання, ступінь функціональних порушень (мови, координації, психіки, рухової сфери, вегетативно-судинних, вплив промислового середовища і інш.), можливості перекваліфікації та раціонального працевлаштування, реабілітаційний потенціал та інші фактори.

Наступний розділ реабілітації – соціальна реабілітація. Згідно з визначеннями А.В.Іпатова зі співавт. (2001), М. І. Черненка, І.Ф.Аршава (2007) соціальна реабілітація – це комплекс заходів, які спрямовані на створення та забезпечення умов для соціальної інтеграції хворих та інвалідів, відновлення їх соціального статусу і здатності до суспільно корисної праці та самостійної суспільної і родинно - побутової діяльності шляхом соціально - середовищної орієнтації і соціально - побутової адаптації, різноманітних видів патронажу і соціального обслуговування.

Соціальна реабілітація включає наступні розділи: соціально - побутова і середовищна адаптація, соціально - психологічна допомога і підтримка, фізична реабілітація, юридично - правова допомога, навчання членів сім’ї навичкам обслуговування хворої людини та інш.