Черкаска Валерій Володимирович

к.держ.упр., докторант Міжрегіональної академії управління персоналом

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ

Державна підтримка є невід'ємною частиною державного регулювання і являє собою сукупність різних важелів і інструментів, пільгового і безоплатного фінансування найбільш малозабезпечених в економічному відношенні підприємств і галузей. Необхідність державної підтримки аграрного сектору  є об'єктивною, і ця об'єктивність криється в економічній природі відмінності знаходження виробника сільськогосподарської продукції від місця знаходження всіх інших учасників ринку, оскільки в силу об'єктивних причин аграрний сектор на вільному ринку неконкурентоспроможний в порівнянні з іншими галузями економіки.

Державна підтримка аграрного сектору, на наш погляд, - це система бюджетного фінансування сільськогосподарського виробництва, спрямована на компенсацію частини витрат не тільки реалізованої, але і всієї виробленої продукції і забезпечує його розширене відтворення.

Реальна підтримка і захист організацій вітчизняного аграрного сектору, особливо сільськогосподарських, поки ще не відповідає міжнародним стандартам і критеріям протекціонізму, як наслідок - зниження ефективності процесу імпортозаміщення, витіснення частки українських сільгосп товаровиробників з зовнішнього і внутрішнього аграрних ринків.

Приріст інвестицій йде, як правило, переважно за рахунок крупних агрохолдингів, які освоюють нові технології. Що стосується більшості сільгосп товаровиробників, то через низьку фінансової стійкості вони позбавлені такої можливості. Економічне зростання забезпечують 25-30% високорентабельних організацій, інші працюють в режимі простого і звуженого відтворення.

Як свідчить практика, вибір і реалізація програм підтримки аграрного сектору в Україні відбувається без урахування специфічних особливостей перехідної економіки.

При розробці бюджетних програм підтримки та розвитку аграрного сектору постійно виникає проблема пошуку рішень, що забезпечують досягнення кількох пріоритетних цілей одночасно. Фінансуються з бюджету програми поряд з економічними завданнями (підвищення рентабельності виробництва, врожайності та тощо) нерідко містять набір вимог якісного характеру, які не мають явного кількісного вираження наприклад, збереження продуктивності сільгоспугідь, поліпшення екологічної ситуації аграрного сектору.

Наявність великої кількості якісних і кількісних критеріїв  надзвичайно ускладнює розробку варіантів програм, порівняння їх ефективності. А складність подібного роду завдань, недосконалість застосовуваних методик зводяться в кінцевому підсумку до того, що бюджетні засоби використовуються далеко не кращим чином [2, 114].

Фінансові ресурси пільгового кредитування та лізингового фонду спрямовуються переважно в сильні сільгоспорганізації, здатні їх повернути. Компенсації витрат на придбання мінеральних добрив, дотуються залежно від рівня продуктивності тварин, який вищий в економічно міцних організаціях.

Сільгоспорганізації, є фінансово стійкими сьогодні, як правило, ще в дореформений період мали потужну матеріально-технічну і соціальну базу, швидше за інших адаптувалися до ринку, не втратили кваліфіковані кадри, відновили платоспроможність, Відновили стабільність фінансово-економічних показників цих організацій зберігається до теперішнього часу, тому між розміром виділених коштів і стійкістю їх фінансового стану не проглядається будь-якого логічного зв'язку [3, C. 6].

Таким чином, яку проводить держава аграрна політика носить не стабільний, безсистемний характер і забезпечує умови для розвитку тільки частини сільгосп товаровиробників. Їм створено доступ до ринкових джерел фінансування, і за їх рахунок в останні роки відбувається зростання виробництва в сільському господарстві. В то же час основна маса підприємств  припиняє виробництво і збільшує борги.

Сучасний етап розвитку системи державної підтримки аграрного сектору характеризується низкою суттєвих не опрацювань. Сьогоднішня неплатоспроможність і кредиторська заборгованість сільськогосподарських організацій більшою мірою є наслідком залучення кредитів на просте виробництво та відсутністю коштів на погашення, тобто сільське господарство не здатне забезпечити повернення коштів, залучених на вирішення поточних задач. Тому отримання кредитів може бути обґрунтованим, якщо підприємство є платоспроможним. Однак не всі прибуткові сільськогосподарські підприємства можна вважати платоспроможними, тому що в більшості з них існує велика кредиторська заборгованість. Причому того прибутку, який вони отримують, не вистачає навіть на поточні потреби. При цьому частина виділених державою коштів йде в переробну сферу, торгівлю та інші посередницькі організації [1, C.98].

 

Література:

1. Кулик А.М. Удосконалення механізму державного регулювання аграрного сектору економіки України.  Галицький економічний вісник: Науковий журнал, № 3 (18), 2008. – Тернопіль: ПВНЗ «Інститут економіки і підприємництва», 2008. – 194 с.

2. Корецький М.Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Моногр. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 260 с.

3. Латинін М.А. Удосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України економіки // Автореф. дис... канд. екон. наук. – К., 2000. – 19 с.