Медицина / 7. Клиническая медицина.
Аймедов К.В.
д.мед.н.,
професор, завідувач кафедри психології
Одеського
національного медичного університету
Асєєва Ю.О.
к.психол.н.,
старший викладач кафедри психології
Одеського
національного медичного університету
Стаханов К.О.
асистент кафедри психології та
Одеського національного
медичного університету
Сімейноцетрований супровід пацієнтів з
постшизофренічною депресією
Депресію при
шизофренії розглядають як резистентний симптом, наявність якого негативно
впливає на терапевтичний прогноз, підсилює суб’єктивні страждання пацієнта,
рівень тривоги, сильно підвищує ризик суїциду або агресивної поведінки,
збільшує тривалість термінів госпіталізації, може привести до погіршення
перебігу хвороби [1, 2]. Присутність депресії, тривожності та агресивності при
постшизофреній депресії (ПШД) вимагає корекції терапевтичних підходів до
лікування. Ефективним способом лікування прогредієнтних форм шизофренії на
стадії формування ремісії, після купування гострого психотичного стану, є
сполучення комплексної психофармакотерапії, психотерапії та соціальної
реабілітації [2, 3]. Такий комплексний підхід сприяє поглибленню і подовженню
ремісії, знижує рівень інвалідності та підвищує соціальний статус пацієнтів.
Для вітчизняної
психіатричної практики психоосвітня робота з пацієнтами та їх родичами є новим
видом лікувально-реабілітаційного втручання. Сім’я для пацієнта з психічним
розладом виступає як багатофункціональний адаптаційний фактор. У сучасній
моделі психіатричної допомоги сім’я пацієнта займає більш значуще місце.
Зростає розуміння того, що сім’я, як найближче оточення хворого, здатна чинити
на нього істотний терапевтичний вплив [4, 6]. При цьому внутрішньо-сімейні
чинники можуть чинити, як негативний вплив, при неправильному сприйнятті
хвороби пацієнтом і родичами хворого, що сприяє черговому рецидиву, так і
чинити сануючий вплив шляхом формування соціальної підтримки, тобто форми
допомоги в подоланні вимог, які пред'являються оточенням індивідууму, що
позитивно позначається на адаптації пацієнта [4, 6]. Дослідження показують, що пацієнти,
які отримують підтримку від сім’ї, достовірно відрізняються більш високими
показниками матеріально-побутового забезпечення, якості життя, інформованості
про своє захворювання [4].
Виявлення найбільш
актуальних проблем хворих і родичів є механізм зворотного зв’язку – необхідний
елемент сучасної системи управління і визначення пріоритетних напрямків
організації сімейної реабілітації [1, 4].
В рамках нашого
дослідження було обстежено 141 хворий на ПШД. Всі обстежувані були розділені на
дві групи за гендерною ознакою: 68 чоловіків склали першу групу (Г1), а 73
жінки – другу групу (Г2). Хворі та їх родичі були ознайомлені з темою, метою та
методами даного дослідження. Дослідження якості життя пацієнтів проводилось за
допомогою методики Mezzich, Coher, Ruipezer, Liu & Yoon, рівень соціального
функціонування оцінювався за допомогою шкали дисфункціональних відносин (DAS) [5].
Під час дослідження виявлено певні особливості соціального функціонування пацієнтів
(таб.1, 2).
Таблиця 1
Дані дослідження соціального
функціонування пацієнтів (%)
|
|
Рівень виразності дисфункції в групах Г1(n=68)/Г2 (n=73) |
||||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
||||||
|
Загальна поведінкова дисфункція |
|||||||||||
|
самообслугову-вання |
0,00/0,00 |
2,94/6,85 |
63,24/69,86 |
33,82/23,29 |
|
0,00/0,00 |
|||||
|
інтереси та зайнятість |
0,00/0,00 |
0,00/2,74 |
55,88/61,64 |
42,65/32,88 |
1,47/2,74 |
0,00/0,00 |
|||||
|
діяльність в родині та у побуті |
0,00/0,00 |
1,47/4,11 |
61,77/68,49 |
36,76/26,03 |
0,00/1,37 |
0,00/0,00 |
|||||
|
спілкування та ізоляція |
0,00/0,00 |
0,00/1,37 |
41,17/52,05 |
52,95/39,73 |
5,88/6,85 |
0,00/0,00 |
|||||
|
Виконання соціальних ролей |
|||||||||||
|
участь в домашніх справах |
0,00/0,00 |
2,94/8,22 |
41,17/63,01 |
47,07/28,77 |
8,82/0,00 |
0,00/0,00 |
|||||
|
сімейна роль |
0,00/0,00 |
1,47/4,11 |
50,00/69,86 |
32,35/23,29 |
16,18/2,74 |
0,00/0,00 |
|||||
|
шлюбна роль |
0,00/0,00 |
2,94/10,96 |
29,41/67,12 |
44,12/17,81 |
23,53/4,11 |
0,00/0,00 |
|||||
|
батьківська роль |
0,00/0,00 |
0,00/5,48 |
22,06/53,42 |
51,47/34,25 |
26,47/6,85 |
0,00/0,00 |
|||||
|
соціальні контакти |
0,00/0,00 |
4,41/8,22 |
41,17/54,79 |
41,17/27,40 |
13,25/9,59 |
0,00/0,00 |
|||||
|
професійна роль |
0,00/0,00 |
0,00/1,37 |
22,06/23,29 |
36,77/35,62 |
41,17/39,72 |
0,00/0,00 |
|||||
|
зацікавленість і поінформова-ність |
0,00/0,00 |
0,00/4,11 |
48,53/57,53 |
39,71/30,14 |
11,76/8,22 |
0,00/0,00 |
|||||
|
поведінка в нестандартних і складних ситуаціях |
0,00/0,00 |
1,47/1,37 |
60,29/64,38 |
29,41/28,77 |
8,83/5,48 |
0,00/0,00 |
|||||
Примітка: 1 – відсутність дисфункції (немає порушень); 2 – мінімальна дисфункція;
3 – очевидна дисфункція; 4 – серйозна дисфункція; 5 – дуже серйозна дисфункція;
6 – максимальна дисфункція; * – різниця достовірна (р≤0,05) (при
порівнянні Г1 та Г2 у кожній колонці).
За даними таблиці 1 переважна більшість осіб обох груп мала
очевидну серйозну або дуже серйозну дисфункцію за всіма показниками загальної
поведінкової дисфункції та виконанням соціальних ролей, при цьому рівень соціального
функціонування в Г1 був достовірно вищим у порівнянні з Г2 за показниками
«самообслуговування», «інтереси та зайнятість», «діяльність у родині та в
побуті», «спілкування та ізоляція», «участь в домашніх справах», «сімейна
роль», «шлюбна роль», «батьківська роль», «соціальні контакти», «поведінка в
нестандартних і складних ситуаціях» (різниця між групами достовірна
(р≤0,05)). Рівень мінімальної дисфункції виявлявся в Г1 та Г2,
здебільшого, стосовно загальної поведінкової дисфункції; показники у сфері
виконання соціальних ролей знаходились в площині очевидної, серйозної або дуже
серйозної дисфункції.
Також у рамках
дослідження було розглянуто загальний рівень адаптації досліджуваних пацієнтів
обох груп (табл. 2).
Таблиця
2
Ступінь
адаптації по групах Г1(n=68)/Г2(n=73)
|
Ступінь адаптації |
n |
% |
|
відмінна або дуже добра адаптація |
0/0 |
0,00/0,00 |
|
хороша адаптація |
0/4 |
0,00/5,48 |
|
задовільна адаптація |
22/35 |
32,35/47,94 |
|
погана адаптація |
27/21 |
39,71/28,77 |
|
дуже погана адаптація |
19/13 |
27,94/17,81 |
|
важка дезадаптація |
0/0 |
0,00/0,00 |
Примітка: * - різниця достовірна
(р≤0,05).
За даними таблиці, хороша та задовільна адаптація
характеризувала в достовірно більшому ступені пацієнтів Г1 у порівнянні з
хворими Г2. (Г1– 19,73 %, Г2 – 6,90 %), (р≤0,05). Взагалі дезадаптивні
прояви в різному ступені відмічались у 80,27 % пацієнтів Г1 та 93,10 %
досліджених Г2. Дуже погана адаптація достовірно частіше відмічалась в групі
пацієнтів з помірним ступенем когнітивних порушень при деменції (р≤0,05).
Отже, хворі розглянутих груп,
крім лікування, потребують не тільки сімейноцентрованого супроводу, а і реабілітаційних
заходів спрямованих на соціально-трудову адаптацію з постійним підбором для них
адекватної трудової і професійної діяльності. Для відновлення сімейного,
побутового і професійного статусу психічно хворих, обґрунтовано, розроблено і впроваджено
в клінічну медико-психологічну практику комплексний гендерно-специфічний
сімейноцентрований медико-психологічний супровід для пацієнтів з ПШД з
урахуванням визначених мішеней психокорекції. Супровід на стаціонарному етапі
включав участь родичів та складався із тренінгу суспільних здібностей, терапії
зайнятістю, індивідуального психологічного консультування. Для родичів
пацієнтів було організовано програму психоосвітніх втручань. На амбулаторному
етапі в межах супроводу було організовано домашні візити, які здійснювались
спільнотною виїзною бригадою охорони психічного здоров’я з метою попередження
психотичних проявів у пацієнтів та профілактики зайвих госпіталізацій у
психіатричний стаціонар. Для пацієнтів продовжували терапію зайнятістю. Також було
створено інтернет портал, на якому пацієнти з ПШД та їх родичі могли
спілкуватись один з одним, ставити питання фахівцям. Для родичів пацієнтів було
організовано роботу груп самодопомоги. Апробація заходів психосоціального
супроводу показала їх ефективність в 72,37 % випадків (р≤0,05).
Таким чином,
проведене дослідження доводить, що підвищувати якість реабілітаційної допомоги
пацієнтам психіатричних стаціонарів необхідно завдяки впровадженню сучасних, а
також форм і методів роботи з душевнохворими на основі сімейно-орієнтованого
підходу. Підвищувати кваліфікацію лікарів-психіатрів, психотерапевтів,
психологів, соціальних працівників. Проводити професійну підготовку фахівців з
питань реабілітації в психіатрії на базі психіатричних стаціонарів, диспансерів
та кафедр ВНЗ.
Література:
1. Кожина А.М. Эффективность
цикла психообразовательных занятий на госпитальном этапе лечения пациентов с
шизофренией / А.М. Кожина, В.И. Коростий, Е.И. Сухоиванова //
Український вісник психоневрології. – 2014. – Т. 22. –
№ 2 (79). – С. 83-85.
2. Первинний психотичний епізод:
діагностика, фармакотерапія та психосоціальна реабілітація (методичні
рекомендації) / Н.О. Марута, Л.М. Юр’єва, Т.В. Панько – Харків, 2010. – 31 с.
3. Пінчук
І.Я. Спільнотні служби охорони психічного здоров’я – перспективний напрям
розвитку психіатричної служби України / І.Я. Пінчук О.В. Колодєжний, А.К.
Ладик–Бризгалова, Ю.В. Ячнік // Україна. Здоров’я нації. 2016. № 4 (40)
С.162-166.
4. Професійний діагноз як складова багатоосьового
психологічного діагнозу при параноїдній шизофренії // Оновлення змісту, форм та
методів навчання і виховання в закладах освіти: Збірник наукових праці. Наукові
записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 37 – Рівне:
РГДУ, 2007. – 274 с. – С. 154-157.
5. Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты / Д. Я.
Райгородский // Самара. «Бахрах-М», – 2002. – 672 с.
6. Сімейний
діагноз як частина соціальної складової психологічного діагнозу при параноїдній
шизофренії // Психічне здоров’я. – 2006. – №4 (13). – С. 61-67.