Наумов О.О., аспірант,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Криза банківської системи Україні 2008 року. Причини, розвиток, наслідки.

Економічним підґрунтям для кризи банківської системи України в 2008 році стала ціла низка чинників. Оскільки неможливо розглядати фінансово-банківську систему у відриві від інших галузей економіки, ми будемо вважати фактор падіння світових цін на продукцію експорто-орієнтованих галузей економіки константою та розглянемо лише фінансові причини банківського колапсу ліквідності.

Передісторією стало значне зростання частки іноземного капіталу в комерційних банках в Україні та бурхливий розвиток кредитування за рахунок зовнішніх ресурсів за останні кілька років. На сьогодні частка іноземного капіталу в активах банківської системи України перевищує 48%. Населення та підприємства активно використовували кредитні ресурси, значною мірою запозичені за кордоном, що призвело до зростання корпоративної заборгованості перед західними кредиторами на загальну суму близько 90 млрд. дол. США, з яких 8,8 млрд. дол. США необхідно повернути до кінця 2008 року, а ще 13 млрд. дол. США – в першому півріччі 2009 року.

Проблемною є також структура зобов’язань майже всіх великих українських банків – скрізь спостерігається невідповідність по строках між залученими ресурсами і виданими кредитами та значна залежність від іноземних ресурсних джерел. Навіть у взірця вітчизняної банківської сфери – банку, який з року в рік демонстрував усім іншим, як треба проводити фінансово-кредитну політику, маючи при цьому найвищі рейтинги від іноземних рейтингових агентств, – «Укрексимбанку» з 31,33 млрд. зобов’язань (станом на 01.10.08) 16,3 млрд. залучено у вигляді міжбанківських кредитів, а депозити фізичних осіб в розмірі 6,5 млрд. грн. у разі продовження панічних настроїв серед населення можуть стати каталізатором втрати ліквідності. Загалом по банківській системі спостерігається розрив по строкам між активами та пасивами в розмірі 86 млрд. грн., ще не катастрофічно, але з урахуванням закритих зовнішніх ринків, світової кризи та політичної нестабільності в Україні однозначно вимагає дій зі сторони держави.

Банківська криза поширюється в країнах колишнього СРСР як лісова пожежа. Західноєвропейські банки, які активно брали участь у кредитуванні на банківських ринках країн, що розвиваються, тепер отримали відповідний результат перегріву кредитного ринку. Їм належить три чверті загальної суми позик у Східній Європі, Латинській Америці і в окремих країнах Азії загальним розміром понад 4,7 трлн. доларів, наданих у період кредитного буму. Європа вже розуміє, чим для неї закінчиться ця ситуація. Дефолт в Ісландії створив потенційні збитки на суму 74 млрд. дол. США, Німеччина втратила 22 млрд. доларів. У Швейцарії подібні ризики становлять 50% ВВП, в Швеції - 25%, у Великобританії - 24%, в Іспанії - 23%. Тільки в США цей показник становить лише 4%. У цій ситуації Америка виявилася найбільш розсудливою. Отже можна стверджувати, що Україна (та подібні до неї країни Східної Європи) може стати другим епіцентром світової фінансової кризи, що розгорнеться в Європі, а не в Америці. Банківські ризики Австрії на банківських ринках країн, що розвиваються, знаходяться на рівні 85% від її ВВП і здебільшого вони сконцентровані в Угорщині, Україні і Сербії. До речі, всі ці країни вже чекають (разом із Білоруссю) допомоги від МВФ.

Загалом ініціатором кредитного буму на банківських ринках країн, що розвиваються, виступили США та Японія. Європа підтримала існуючі на той час тенденції, дуже часто використовуючи баланси в доларах, що зараз лише посилює процес світової відмови від кредитних ресурсів і стимулює зростання курсу долара. Ніде кредитування не досягало таких екстремальних рівнів, як в країнах Східної Європи. Регіон позичив близько 1,6 трлн. у доларах, євро і швейцарських франках. Окремі позичальники в Угорщині і Латвії використовували іпотечні кредити, номіновані навіть в японських ієнах.

Загроза швидкої ліквідації спекулятивних позицій, що зазвичай відбувається у момент циклічного розвороту світової економіки, про яку говорили та писали деякі українські науковці стала реальністю. В Україні так нічого й не було зроблено для охолодження кредитного сектору. Навпаки, червоною ниткою в державній політиці стало залучення кредитних ресурсів за кордоном, стимулювання приходу іноземних банків в Україну та збільшення рівня їх присутності в регіонах. Українці скуповували легкові автомобілі, вкладали величезні кошти в нерухомість, підігріваючи зростання цін на неї, що в свою чергу в рази збільшувало обсяги кредитування. Світова фінансова криза та неконтрольоване проникнення іноземного спекулятивного капіталу в Україну призвели до того, що залежність від іноземного капіталу стала фатальною.

У розвинених країнах «резервним» джерелом ресурсів могли б стати накопичення, акумульовані населенням, пенсійними фондами та страховими компаніями. В Україні, через рейдерські атаки на один з китів банківського сектору, ЗАТ «Промінвестбанк», було знищено і це потужне джерело грошових ресурсів. Штучно створена паніка серед населення та підприємств, яка на кінець вересня не мала під собою жодних підстав, переросла рівень одного «чумного» банку та перекинулася на всю банківську систему України. Національний банк України в свою чергу заборонив комерційним банкам достроково виплачувати термінові депозити і збільшувати портфель кредитування, заморозивши розмір їхніх активів. Постанова НБУ №319 від 11 жовтня 2008 р. є цікавим юридичним казусом. З одного боку комерційні банки мають задовольняти вимоги НБУ – основного регулятора банківського ринку, з іншого – ця постанова в принципі суперечить чинному законодавству України, адже відповідно до статті 1060 Цивільного кодексу України: «За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника»

Ця постанова схожа з прийнятою Постановою НБУ в 2004 р. в часи Помаранчевої революції, коли люди кинулися в банки забирати свої гроші з депозитних рахунків. На той час, як відомо, цей документ неабияк посприяв стабілізації фінансово-банківського ринку країни і відвертанню колапсу економіки. Але в 2004 р. паніки серед вкладників не було, тому що не було об’єктивних причин для кризи в промисловості та банківській системі. В 2008 році загроза стала більш ніж реальною. Власне кризові явища ще не почали проявлятись в Україні. І саме зараз наступив слушний час для прийняття комплексу заходів, спрямованих на подолання потенційних причин кризи.

До речі, каталізатором світової кризи було масове неповернення кредитів в США. В Україні ситуація в банківській системі діаметрально протилежна – позичальники повертають кредити, але вкладники забирають свої депозити, знижуючи таким чином ліквідність банківської системи в цілому. Відплив грошових ресурсів з України задля порятунку «материнських» установ псевдо-українських банків призвів до зростання відсоткових ставок при кредитуванні та їх перегляду за вже виданими кредитами. Результатом такої неконтрольованої процентної політики буде швидке подорожчання кредитів та, як наслідок, при перевищенні ними певного рівня, коли позичальники масово не зможуть повернути кредити, почнеться бум неповернення, який призведе до ситуації, аналогічній тій, що мала місце в США.

Без комплексу законодавчих змін та посилення рівня присутності держави в банківській системі, яку віддали на безконтрольний захват іноземним компаніям, в довгостроковій перспективі український кредитний ринок буде час від часу підігравати інтересам більш розвинених країн.

Створення потужного державного банку, на кшталт російського «Сбербанку», спроможного виступати як стабілізуючим елементом банківської системи – демпфером негараздів на світових фінансових ринках так і основним джерелом інвестиційних кредитних ресурсів для розвитку та підтримки ключових галузей економіки, акумулюючи при цьому державні та приватні грошові ресурси, є логічним вирішенням як поточної кризи, так і запобіганню подібному у майбутньому. Замість ре-кредитування іноземних банків за рахунок іноземних (кредит МВФ) же коштів, що в кінцевому підсумку виллється в зростання зовнішнього державного боргу, тягар якого буде перекладено на економіку та громадян України, необхідно надати значні ресурси українському банку, наприклад, «Укрексимбанку», якому вже багато років довіряють як великі підприємства, так і пересічні громадяни (в структурі депозитів фізичних осіб 90% вкладів строкові). На сьогодні цей банк має найбільший потенціал для подальшого розвитку, його репутація бездоганна і не заплямована, як наприклад, в іншого потенційно потужного «Ощадбанку», який, внаслідок розпаду СРСР відкарбувався в пам’яті декількох поколінь як ненадійний банк. Отримані «Укрексімбанком» доходи залишаються в Україні та ре-інвестуються в її економіку, а не йдуть до кишень західних «інвесторів», а універсальність, широкий спектр послуг та присутність в усіх регіонах України дають змогу в перспективі взяти під державний контроль до 20-25% банківського ринку України, що буде цілком достатнім для відновлення довіри до банківської системи в цілому та пере направлення її з «проїдаючого» споживчого кредитування на реалізацію значних проектів в масштабі країни.

Банківська система є важливим економіко-політичним інструментом, і та сила, яка зможе її контролювати буде контролювати економіку в цілому. Фінансово-банківська криза 2008 року переконала всіх в необхідності наявності в держави потужних та дієвих важелів впливу на її банківську систему як для захисту економічних інтересів самої держави, так для захисту заощаджень простих громадян.