К.е.н. Акєнтьєва О. Б.

Донецький державний університет управління

ЩОДО ВИЛУЧЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

Стан наукових знань про податковий контроль підтверджується низкою невирішених проблем щодо дефініцій, принципових підходів до його організації, стандартизації контрольних процедур, аналізу виявлених порушень та вилучення документів у процесі перевірки. В умовах сьогодення, на жаль, існує негативна практика вилучення усіх документів разом, з посиланням органів державної податкової служби (далі – ДПС) саме лиш на право їх вилучати, що є досить популярним заходом для вчинення певного тиску на суб’єктів підприємницької діяльності (далі – СПД). Однак, застосування на практиці ДПС необґрунтованого чинним законодавством порядку вилучення документів порушує стале функціонування бізнесу.

Значний внесок у розвиток наукової думки про податковий контроль внесли такі видні вчені, як В.П. Вишневський, П. Ю. Буряк, Б. А. Карпінський, Н. С. Залуцька, В. З. Бєлінський та ін. Як свідчить практика, у 9 випадках із 10 спілкування суб’єкту господарювання з контролюючими органами переходить у конфлікт. Формування гармонійних відносин гальмує низька правова культура суб’єктів господарювання та їх посадових осіб, а також недосконалість податкового законодавства [1,с.31].

Вилучення документів проводиться з метою збирання доказів щодо порушення податкового законодавства або скоєння злочину у сфері оподаткування. Звичайно вилучення документів, що свідчать про приховування об’єктів оподаткування, несплату податків та інших платежів, здійснюється посадовою особою податкового органу ДПС та є заходом примусового позбавлення суб’єкта підприємницької діяльності користуватися зазначеними документами. У цілому, до вилучення документів можуть залучатися спеціалісти інших органів, зокрема, податкової міліції, якщо є ймовірність приховання чи знищення цих документів платником податків. Слід зазначити, що в чинному українському законодавстві існують два окремих порядки вилучення документів: (1) передбачений Інструкцією про порядок вилучення посадовими органами ДПС України у підприємств та організацій документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та інших платежів (далі – Інструкція), затверджену наказом Державної податкової адміністрації України від 1 липня 1998 р. №316; (2) – передбачений КПК.

У цьому зв’язку певний акцент необхідно зробити на те, що об’єктом вилучення можуть бути тільки ті документи, що свідчать про приховування (заниження, несплату тощо), а не будь-які, що викликали підозру перевіряю чого. Звичайно, для того, щоб такі документи виявити, повинні мати місце: (1) наявність фактів приховувань, занижень, несплат тощо; (2) перелік конкретних документів, які про такі факти свідчать. Особливо слід підкреслити, що, для того, щоб факт приховування (заниження, несплати тощо) можна було б вважати встановленим, однієї перевірки недостатньо, а потрібне або визнання такого приховування самим СПД, або судове рішення з цього приводу.

Відповідно до пункту 2 Інструкції вилученню у підприємств підлягають фактично будь-які документи, за винятком тих, які містять відомості, визначеними в законодавчому порядку такими, що становлять державну таємницю, що однак не означає, що усі документи неодмінно мають бути вилучені за найменших ознак порушення. Щодо особистих документів (чернеток, листів, записників та будь-яких інших), що належать працівникам підприємства або іншим особам і з якихось причин опинилися у приміщенні підприємства, то у порядку, передбаченому Інструкцією, вони вилученню не підлягають незалежно від змісту, відношення до суті справи та “викривної сили” – хоч би це була “чорна” касова книга. Слід відзначити, що дійшовши висновку про необхідність проведення вилучення, службова особа органу контролю повинна скласти з цього приводу письмово мотивовану постанову про проведення вилучення документів (далі – Постанова). Остання є підставою для вилучення і складається за формою, встановленою додатком до Інструкції. Слід особливо підкреслити, що у Постанові обов’язково зазначається причина, з якої провадяться вилучення, тобто склад виявленого перевіркою порушення. Крім того, форма постанови вимагає конкретного зазначення документів, що будуть вилучатися: їх назв та вказівок, з якими порушеннями ці документи пов’язані або про що вони свідчать. Документи, не перелічені у Постанові, вилученню не підлягають. Відомо, що форма Постанови передбачає її затвердження керівником, а не заступником відповідного податкового органу. Слід відзначити, що присутність при вилученні керівників підприємства або відповідних підрозділів не обов’язкова, але бажана в інтересах самого підприємства. Пункт 4 Інструкції прямо вказує, що вилучення документів здійснюється в присутності тих посадових осіб підприємства, у яких вилучають документи. Крім цього, у присутності службової особи підприємства особа органу ДПА, яка здійснює вилучення документів, знімає з них копії. Копії вручаються керівнику підприємства, про що робиться позначка в Протоколі. Крім цього копії Протоколу та Опису (у разі складання останнього) вручаються під розписку тим службовим особам підприємства, у яких було здійснено вилучення документів. У цьому зв’язку певний акцент необхідно зробити на те, що протокол подається для підписання посадовим особам підприємства двічі. Першого разу, безпосередньо після складання, він подається тим службовим особам підприємства, які були присутні при вилученні (серед них повинна бути і та службова особа підприємства, у якої безпосередньо вилучалися документи). Другого разу та службова особа підприємства, у якої було вилучено документи, розписується у Протоколі в одержанні Протоколу та Опису. Отже є парадоксальним, що форма Опису передбачає його підписання керівником та головним бухгалтером підприємства, хоча вони можуть і не бути присутніми при вилученні, а службові особи підприємства, у яких (і в чиїй присутності) проводилось вилучення, в Описі не підписуються, а тільки у Протоколі.

На думку, наприклад, П. Ю. Буряка, якщо податковий перевіряючий не має достатніх підстав для вилучення документів, то до акту перевірки додаються копії таких документів, завірені печаткою й підписом платника податків. Якщо таких документів є значна кількість, то робиться їх опис і в акті ставиться про це відмітка. Про виявлені факти порушень може складатися проміжний акт, який передається правоохоронним органам чи податковій міліції для подальшого проведення перевірки чи розслідування [2, с.187].

У цьому зв’язку певний акцент необхідно зробити на той факт, якщо виявлені порушення визнаються підприємством і відповідний акт належним чином складено і підписано, жодної підстави ще й вилучати документи у податківців немає.

Особливої актуальності набуває проблема повернення вилучених документів. відомо, що вилучені документи передають на зберігання до органу ДПС, де їх оглядають, перевіряють та досліджують. Крім цього, за рішенням керівників органу ДПС вилучені документи підприємства можуть також передаватися підрозділам податкової міліції або іншим правоохоронним органам. Зазвичай, перевіривши та дослідивши вилучені документи, орган ДПС, за рішенням його керівників, повертає документи підприємству під розписку про одержання документів з кур’єром або пересилає поштою.

На жаль, час від вилучення до повернення документів законодавчо не обмежений. Слід відзначити, що процедура повернення вилучених документів в Інструкції детально не описана, однак вона потенційно становить для підприємства більшу небезпеку, ніж процедура вилучення. Варто пам’ятати, що жодна перевірка не є останньою чи остаточною, а при поверненні документів не можна виключати в майбутньому, з одного боку – цілком природних чи навмисних помилок посадових осіб підприємства або, з іншого боку – умисного псування документів після їх вилучення, повернення документів з провокаційною метою тощо.

При отриманні документів після вилучення СПД треба: 1. їх перерахувати; 2. звірити їх зміст з Описом (Протоколом) вилучення та наявними у підприємства копіями; 3. ретельно оглянути їх на предмет змін стану (наприклад, залитий кавою, чорнило розмазане, піваркуша відірвано тощо), появи або зникнення написів (згідно з п.14 Інструкції на вилучених документах забороняється робити будь-які відмітки та написи), підчисток тощо [3, с.38]. Коли найменші зміни у вилучених документах порівняно з первинним станом виявлено, слід наполягати на складанні відповідного акту.

Узагальнюючи результати дослідження можна зробити наступні висновки: 1. Вилучення документів є заходом примусового позбавлення підприємств можливості ними користуватися (п.1 інструкції), а також засобом запобігання їх знищенню, підробці тощо (п.6 Інструкції), доступ до вилучених документів посадових осіб підприємства протягом усього цього часу не передбачається (для цього підприємству і залишають копії). 2. Вилученню документів обов’язково повинна передувати перевірка, а не навпаки. Вилучення документів проводиться у разі встановлення під час перевірки фактів приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплати податків та інших платежів (п.3 Інструкції). 3. Різниця між вилученням і обшуком полягає в тому, що вилучаються документи, відносно яких перевіркою на момент вилучення вже встановлено, що вони існують і дійсно пов’язані з виявленими порушеннями, а не розшукуються документи, які можливо теж коли-небудь стануть податківцям у пригоді. 4. Права вилучати документи без залишення їх копій податківцям не надано. Залишення копій – це не право підприємства, а обов’язок податківців, не виконавши який, вони своїм правом на вилучення документів без згоди суб’єкта вилучення скористатися не можуть. 5. У Постанові про вилучення мають бути зазначені всі без винятків документи, що вилучаються. Результати проведеного дослідження можуть використовуватися при викладанні дисципліни “Податковий контроль”.

Література

1. Якщо до Вас прийшли з перевіркою …/ Петрушина В., Казанова М., Іванченко А., Кузнєцов В., Вітковська О. та ін.;– Х.: Фактор, 2007. – 864 с.

2. Податковий контроль: Підручник /Буряк П. Ю., Карпінський Б.А., За луцька Н.С., Білінський В.З. – К.: Хай-Тек Прес, 2007. – 608 с.

3. Контроль фінансово-господарської та іншої діяльності//Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – Контроль і перевірки підприємницької діяльності – № 8. – С. 46-48.