Осіпова Л. В. 

          Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ 

     

СВІТОВА КОНКУРЕНЦІЯ І ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ        

                                                  БІЗНЕСУ

 

 

    Глобалізація  веде до зростання цілісності світового господарства . Набувши істотну потужність в межах національної економіки, корпорації намагаються активно відтворювати на міжнародному рівні придбану практику господарювання і управління. Причиною цього є природний процес розвитку і зростання провідних виробників, який натрапляє на обмеження розвитку у вигляді національних кордонів . Подолання цих обмежень відбувається у вигляді розповсюдження діяльності на міжнародний рівень, де організовується виробництво згідно певним правилам економічної поведінки. Міжнародне виробництво дає корпораціям можливість долати обмеженість внутрішнього ринку окремих країн, досягати збільшення розмірів підприємств  і зростання диверсифікації виробництва, підвищувати ефективність , максимально використовувати вигоди міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва, ефективно використовувати людські і природні ресурси, науково-технічний потенціал інших країн.

 Зростаюча інтернаціоналізація ,що розповсюджується сьогодні практично на всі країни, всі сфери виробництва та обігу ,обумовлює виникнення  якісно нового явища - глобалізації соціально-економічного розвитку в цілому, і глобалізації бізнесу безпосередньо.

Формування нової глобальної системи пов’язано зі створенням великих міжнаціональних ринків фінансового капіталу і транснаціональних корпорацій (ТНК), функціонування яких спирається на нові інформаційні технології. Для сучасної світової економіки з її процесами глобалізації характерна значна концентрація капіталів, кількісний та якісний ріст тран­снаціональних корпорацій (ТНК) та фінансових груп,  розмитість економічних кордонів країн та прискорене  формування єдиного загаль­носвітового ринку.

Транснаціональні структури об’єднують національні економіки не за географічним принципом, а на основі глибоких відтворювальних зв’язків, в тій або іншій сфері або галузі господарства. Транснаціоналізація — це міждержавна інтеграція, що реалізовується на рівні окремих інститутів глобального і регіонального характеру .Термін ,,транснаціоналізація”, з одного боку, співзвучний і об’єднує такі терміни, як ,,транснаціональна корпорація” і ,,транснаціональний банк”, а з іншої — вдало відображає таку загальну межу міжнародних економічних відносин, як інтернаціоналізація. ,,Транснаціоналізация” — порівняно новий термін, в останнє десятиліття що отримав широке розповсюдження в  економічній літературі . Термін ,,транснационализация” вперше був використаний в ,, Govard business review “ Т. Левіттом в 1993 р., який позначив феномен злиття ринків окремих продуктів, що вироблялись найбільшими транснаціональними корпораціями. Розширене трактування цього терміну було сформульовано Гарвардською школою бізнесу, і зокрема  К. Оме , що опублікував в 1990 р. монографію ,,Світ без меж”, який стверджував, що економічний націоналізм окремих держав став безглуздим з огляду на те, що в ролі сильних акторів на економічному полі виступають глобальні фірми   .

 Використання цього поняття покликане підкреслити ту обставину, що транснаціональні корпорації, так само як і транснаціональні банки, перетворилися разом з національними державами в реальних суб’єктів економічних відносин. На сучасному етапі їм властиві наступні риси:

 •        високі темпи зовнішньої експансії;

 •   перебудова організаційної і виробничої структур з урахуванням сучасних вимог розвитку науки і техніки;

 •        формування системи міжфірмових зв’язків;

 •     нарощування участі в спекулятивних операціях на міжнародних фінансових ринках.

Найпоширенішим образом економіч­ної глобалізації є мультинаціональні корпорації (МНК). Це величезні корпоративні імперії, які охоплюють світ і мають щорічний оборот, що дорівнює ВВП багатьох дер­жав. У 1998 році у світі було 53 тис. МНК з 450 тис. іноземних філій і світовим обсягом продажу у 9,5 трлн. дол. На сьогодні транснаціональне виробництво переважає експорт як панівний вид обслуговування іноземних ринків [15, р. 1; 14]. Невелике число МНК панують на світових ринках нафти, мінералів, харчо­вих та інших сільськогосподарських продуктів, тоді як близько сотні їх відігра­ють провідну роль у глобалізації промислового виробництва та царини послуг. Сотня найбільших МНК контролюють приблизно 20% світових іноземних ак­тивів, мають 6 млн. працівників у всьому світі й дають майже 30% світового сукупного продажу всіх МНК [14, р. 8].Вони контролюють до 40% промислового виробництва у світі та понад 50% міжнародної торгівлі. Але зростання МНК не є вичерпним виявом глобалізації виробництва. Розвиток комунікаційних технологій та інфра­структури, який сприяв еволюції глобальних світових ринків і світової торгівлі, зумовив також інтернаціоналізацію виробництва серед малих і середніх підприємств (МСП), принаймні в межах найбільш розвинених економік світу. МСП інтегровані у мережі, в яких виробництво й розподіл товарів і послуг є глобалізованими. Мережі світового виробництва й розподілу не є, отже, суто породженням МНК (хоча й дуже важливим для збереження корпоративних імперій), але охоплюють також транскордонні зв’язки між МСП [3; 8].

МНК зростають завдяки використанню в міжнародних масштабах своїх конкурентних переваг. У деяких випадках ці конкурентні пере­ваги  пов’язані з економією на масштабах і обсягах виробництва, більш досконалою технікою управління і всесвітньою мережею продажів. Але головним джерелом конкурентних переваг МНК в сучасному  світі є технологічні інновації [2; 4]. МНК здебільшого належать до найбільш інноваційних ком­паній і найбільш технологічно динамічних галузей. На них припадає більшість приватних витрат на дослідження і розвиток. Понад те, технологічні інновації сприяли ,,поділу вартісного ланцюга”, в результаті якого складові єдиного виробничого процесу можуть бути локалізовані будь-де у світі. Розши­рення МНК, таким чином, відображає як їхню спроможність до інновацій, так і здатність використовувати їх у міжнародних масштабах.

Однак, хоча МНК панують у світовому виробництві й розподілі багатьох продуктів і послуг, їхні технологічні та організаційні переваги не зробили їх нечутливими до конкуренції. В низці секторів - від електроніки до виробництва одягу - деякі МСП мають більшу здатність до безперервних інновацій і не­зрівнянну гнучкість, утворюючи тим самим середовище ,,гіперконкуренції” , у якій мобільні МНК мусять посісти оборонну позицію [5]. Отож, конкурентні переваги більше не зосереджені суто в продуктах та технологіях, але залежать також від швидкості, з якою здійснюються інновації та виробляються і розпов­сюджуються нові продукти (стилі тощо)[див.: 1]. Світова конкуренція значно зросла в результаті інформаційної революції [3; 1]. Такі чинники сприяли зростанню транскордонних мереж виробництва і розподілу (керованих як вироб­никами, так і торговими посередниками), що давало змогу ,,малим і середнім підприємствам налагоджувати зв’язки з великими корпораціями, формуючи ме­режу, здатну до безперервних інновацій та адаптації” [3, р. 165].

Глобалізація бізнесу, таким чином, залежить від інноваційної здатності фірм та їхньої спроможності організовувати транскордонні виробничі й розподільчі мережі завдяки своїм досягненням у царинах комунікаційної технології і техно­логії менеджменту. Якби, як у минулому, транснаціональне виробництво мало на меті просто подолання торгових бар’єрів, можна було б очікувати, що його роз­ширення сповільниться або навіть розпочнеться зворотний рух, адже торгові обмеження і транспортні витрати різко знизилися. Натомість воно і далі розши­рюється, даючи підстави для припущення, що самі торгові бар’єри більше не пояснюють зростання транснаціонального виробництва. Насправді важливішою є здатність фірм до технологічних і пов’язаних із продуктом інновацій.

У зв’язку з технологічними інноваціями, які стають дедалі більш вагомим чинником конкурентних переваг МНК, посилилися стимули до організації ви­робництва і розподілу всередині фірми або серед географічно розпорошеної ме­режі фірм, якою диригує МНК. Даннінг [6, гл. 12] стверджує, що це створює нову ситуацію, за якої внутрішньофірмові трансакції стають більш важливими порівняно з ринковими трансакціями, і в цьому полягає цікавий парадокс. Якщо економічна глобалізація сприяла еволюції світових ринків, то бізнесова глобалі­зація сприяла заміні ринкових трансакцій міжфірмовими і внутрішньофірмовими мережами . В цьому разі належало б очікувати, що частка міжфірмової торгівлі в світовій торгівлі зростатиме із збільшенням трансакцій всередині МНК. Утім, як зазначалося вище, хоча внутрішньофірмова торгівля досягла високого рівня, отже, що її частка у сукупній торгівлі залишалася стабільною впродовж минулого десятиріччя. Але оскільки торгівля зросла порівняно зі світовим виробництвом це дає підстави для припущення, що внутрішньофірмова торгівля зросла порівняно зі світовим виробництвом.

Хоча окремі МНК різняться за своєю здатністю до організації внутрішньофімових виробництва і торгівлі, МНК загалом забезпечують ринки та виробництво в усьому світі. Й хоча окремі МНК не постачають товари на кожний національний ринок або ресурси в кожну країну, їхня колективна діяльність породила структурні зрушення у бік зростання світової конкуренції через екс­пансію світової виробничої системи.

Скептики звичайно піддають сумніву такі зрушення. Вони відзначають, що навіть найпотужніші МНК часто зосереджують більшу частину свого виробницт­ва, продажів, активів, доходів та установ із досліджень і розвитку на території своєї національної держави [ 9, гл. 4], і роблять висновок, що ,,глобальні корпорації є національними фірмами з міжнародними операціями” [10]. Інші автори, насамперед Портер , припускають, що МНК тепер конкурують у світових масштабах, але стверджують, що вони й далі лишаються вкоріненими у своїй економічній системі нації-держави та в її культурі. На їхній погляд, МНК дістають свої конкурентні переваги головним чином з національних джерел і вда­ються до глобальної стратегії з метою протидії конкуренції. Стопфорд і Стрейндж , поряд з іншими, вважають, що хоча це пояснення охоплює важливі аспекти повоєнного зростання транснаціоналів, національна база є недостатньою для підтри­мання корпораційних конкурентних переваг. З часом компанії за кордоном набу­вають своїх власних технологічних переваг. Інші джерела конкурентних переваг, такі, як досконаліша техніка менеджменту, також із часом зазнають дифузії. Різні автори, зокрема Дікен , Даннінг , а також Говелс і Вуд , заявляють, що МНК тепер набувають своїх конкурентних переваг радше не на вітчизняній базі, а за її межами й унаслідок цього організовують своє виробництво у світовому масштабі, їхня здатність здійснювати виробництво в низці країн і реалізовувати конкурентні переваги, набуті в різних місцях, дає їм глобальні перспективи та глобальні конкурентні переваги.

З погляду гіперглобалістів, таких як Джуліус , Огме  і Рейч , МНК, завдяки мобільності, швидко рухаються між країнами, переміщують ви­робництво і знаходять джерела конкурентних переваг для максимізації своїх при­бутків, часто коштом позбавленої мобільності робочої сили. Із цих протилежних суджень постають два центральні питання. По-перше, чи може якийсь із цих поглядів адекватно пояснити сучасний стан міжнародного виробництва? По-друге, чи можна розуміти МНК як національні компанії з зарубіжними операціями, для яких їхні конкурентні переваги ґрунтовані єдино або головним чином на вітчизняній базі?

Отже, глобалізація бізнесу в наш час великою мірою визначається ТНК. Їхнє верховенство у світовому виробництві, торгівлі, інвестиціях і поширенні технологій є безпрецедентним. Навіть тоді, коли ТНК мають виразну національну базу, їх інтерес полягає насамперед у забезпеченні світової рентабельності. ТНК виростали з національних фірм до рівня світових концернів, використовуючи свої конкурентні переваги при інвестуванні міжнародних ресурсів. Однак вони дедалі більше використовують спільні венчурні підприємства і стратегічні альянси для розвитку і використання цих переваг або для поділу витрат на технологічні інновації. Але подальша глобалізація виробництва не обмежується діяльністю ТНК. Упродовж останніх трьох десятиліть ми спостерігали значне зростання глобальних мереж виробництва й розподілу, керованих виробниками й торговими посередниками. Глобалізація бізнесу, таким чином, більше обмежується ТНК, але й охоплює також МСП.

Утім, ТНК посідають осьове місце у сучасній світовій економіці. Приблизно 53 тис. МНК дають щонайменше 20% ( а за деякими даними -30%) світового виробництва і за певними оцінками до 70% світової торгівлі [7, р. 14; 13; 11; 15]. Незважаючи на регіональну концентрацію виробництва, міжнародні бізнесові мережі охоплюють три ключові регіони світової економіки, пов’язуючи добробут різних спільнот і націй у складній взаємозалежності. Всупереч скептикам, ТНК не є просто ,,національними фірмами з міжнародними операціями’’; вони являють собою, як стверджують суперглобалісти, ,,рухливі корпорації’’, що мандрують світом в пошуках максимального прибутку. [10; 12]. ТНК відіграють набагато важливішу роль в операціях світової економіки, ніж це було в минулому, а також в організації екстенсивних та інтенсивних транснаціональних мереж скоординованого виробництва і розподілу, унікальних з історичного погляду. ТНК і глобальна виробнича мережа мають вирішальне значення в організації, розміщенні та розподілі виробничих потужностей у сучасній світовій економіці. Не дивлячись на відмінності в трактуванні причин виникнення і суті ТНК, більшість економічних теорій акцентують увагу на зростанні масштабів, інтернаціоналізації і нових технологіях як основних джерелах прибутків ТНК і як засобах підвищення конкурентоспроможності і виживання фірм. Система пов’язаних виробництв ТНК налаштована тільки на перемогу в конкурентній боротьбі. У цьому їм подає значну підтримку національна держава. Обмеження на міжнародну торгівлю, а також транспортні витрати спонука­ють фірми розміщувати бізнесові структури й виробництво за кордоном замість експорту на іноземні ринки. МНК може організувати міжнародне виробництво, щоб використати переваги виробництва з нижчими витратами за кордоном на певній стадії виробничого процесу.

Еволюція транснаціонального підприємництва сприяла становленню і розвитку міжнародного виробництва, яке є сумою продукції всіх підрозділів міжнародно-оперуючих компаній. Дослідження дає підстави припусти­ти, що із плином часу глобалізація виробництва зумовлює дедалі більше відок­ремлення національних економічних результатів від результатів базованих у цих країнах МНК. Цей процес виразно виявляється у високотехнологічних галузях, де прибуток від інновацій, як слід очікувати, є найвищим.

Таким чином, транснаціоналізація стала  найважливішою складовою світового економічного розвитку в XX столітті ,а XXI століття, безумовно, продовжить цю тенденцію, примножуючи її.

 

             Список літератури

1. .Borrus,M. and Zusman, J. “Wintelism and the changing terms of global competition: prototype of the future’,// BRIE Working Paper 96B, Berkeley, 1997.

 2. Cantwell,J. Technological Innovation and Multinational Corporations. Oxford: Blackwell. 1989.

3. Castells, M. The Rise of the Network Society, Oxford: Bleckwell. 1996.

        4.Clegg, J. Multinational Enterprise and world Competition, Basingstoke: Macmillan. 1987.

5. D’Aveni, R. “Hyper-competition closes in”, Financial Times , Supplement: Mastering  Global Business, 1998, Part 2 (Feb.)

6. Dunning, J. The Globalization of Business, London: Routledge.1997.

7. Duning, J. Multinational Enterprises and the Global Economy, Wokingham: Addison-Wesley. 1993.

8. Gereffi,G. and Korzeniewicz, M.(eds) Commodity Chains and Global Capitalism, Westport :Praeger.1994.

9.  Hirst P. and Thompson, G. “ Globalization: ten frequently asked questions and some surprising answers”, Soundings, 1996.

10.  Belhaven Press. Hu, W. “ Global corporations are national firms with international operations”, California Management Review, 1992.

11.  Perraton, J. et al.  “The globalization of economic activity” , New Political  Economy,1997, 2, July.

12. Reich, R. The Work of Nations: Preparing Ourselves for Twenty-First Century Capitalism, New York: Simon and Schuster.1991.

13.  Strange, S. The Retreat of the State: The Diffusion of Power in the World Economy, Cambridge: Cambridge University Press. 1996.

         14. UNCTAD World Investment Report 1997: Transnational Corporations, Market Structure and Competition Policy, New York: United Nations. 1997.

15.  UNCTAD World Investment Report  1998: Trends and Determinants. Overview, New York: United Nations ( www.unctad.org). 1998.