Прудивус К.О., Пирогова М.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Розвиток страхової культури на Україні

Термін “страхова культура” досить широко використовується як у пресі, електронних засобах інформації, так і в розмовах між зацікавленими в страхових послугах. Адже, інтенсивне вживання терміну ще не означає досягнення високого рівня такої культури. Ще більше прикрим є те, що більшість з тих, хто користується терміном “страхова культура” і тим кому він адресований рідко чітко розуміють про що йдеться. Не дивлячись на тиражування цього терміну в десятках тисяч документів до цього часу немає чіткого визначення “страхової культури”.

Ю. В. Панкратов стверджує, що “страхова культура” створюється зусиллями не лише однієї нації. Вона є наслідком зусиль усього людства.

У переважній кількості випадків у відсутності страхової культури звинувачують потенційних покупців страхових послуг. Мова йде про необізнаність, головним чином, населення, у наявних страхових послугах, їх позитивних якостях.

Але помилково було б думати, що суттєво підвищити страхову культуру можна, лише концентруючи увагу на потенційних страхувальниках. Рівень страхової культури в значній мірі формує держава й поведінка страховиків.

Можна знати багато прикладів і із сучасних відносин держави, які гальмують розвиток страхового бізнесу. Найбільше не поталанило в цьому відношенні страховим брокерам. Є поширена світова практика продажу страхових продуктів через посередників. Серед посередників у багатьох країнах переважають брокери. Це дуже висококваліфіковані працівники, які здатні надати своїм клієнтам цілий комплекс послуг зі страхування, ризик-менеджменту тощо. Саме брокер, володіючи знаннями й інформацією здатний запропонувати своїм замовникам найкращі умови страхування. При цьому ціна за послугу не залежить від того замовив її страхувальник через брокера, купив безпосередньо в страховій компанії, чи в її агента. Що стосовно України, приблизно, на 400 страхових компаній припадає лише декілька десятків діючих страхових брокерів.

Суть конфлікту в тому, що Держфінпослуг тлумачить законодавство й світовий досвід на свій розсуд. Він вважає, що брокер не має права отримувати комісійну винагороду від страхової компанії, і схиляє його до отримання винагороди за свої послуги безпосередньо від страхувальника. Таким чином, для страхувальника витрати на страхову послугу стануть більшими на суму винагороди, а для страховика такий підхід є невиправдано вигідним, бо він не несе відповідних витрат на продаж послуги, які, до речі, закладені в ціні послуги.

Не мало негативного у формуванні “страхової культури” привносять і самі страховики. Достатньо подивитися на співвідношення між страховими платежами й страховими виплатами, яке складає в цілому по ринку менше 20%, а в країнах із високою страховою культурою цей показник сягає 50-70%.

В останні роки відчувається активізація процесу капіталізації компаній, посилилась зацікавленість у продажу компаній, головним чином, нерезидентам. Є підстави очікувати привнесення новими фігурантами на страховому ринку України досягнень європейської страхової культури. В Європі добре знають, що при відносно однакових цінах на страхові послуги залучити нових покупців і втримати старих страхувальників можна тільки завдяки кращому страховому сервісу. Звичайно, що за цю культуру потрібно буде заплатити дорогу ціну. Співвітчизники, поступаючись місцем зарубіжним інвесторам втрачають дуже перспективний і вигідний страховий бізнес.

Центральне місце у формуванні страхової культури належить страховій освіті.

У широкому розумінні страхова освіта охоплює ознайомлення й засвоювання людиною знань зі страхування на протязі всього життя. У дитячому віці важливу роль відіграє інформація, яку отримує дитина з вуст батьків та інших родичів. Їх відношення до страхування формує страхову культуру молодої людини. Далі цьому мають сприяти дитячі заклади й школа. А особливе місце займає вузівська освіта.

Підвищення страхової культури вимагає скоординованих дій усіх учасників страхового ринку. Для цього має бути опрацьована програма заходів спрямованих на активізацію поширення страхових знань, підвищення рівня страхового сервісу, зростання довіри до страхових компаній.

Таким чином, страхова культура це продукт усіх учасників страхових відносин.

Слід висловити впевненість у тому, що масштабні завдання в економічному і соціальному розвитку країни об’єктивно вимагають активізації й високої культури страхових відносин, які у свою чергу стануть важливим компонентом розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки.

Література:

1. Боса Г. Функціонування ринку страхування: проблеми та вирішення // Конкуренція. Вісник антимонопольного комітету України. – 2007. - №4. – С. 7-10

2. Мних М. В. Страхування та його роль у забезпеченні соціального захисту населення // Фінанси України. – 2007. - №6. – С. 39-45

3. Ротова Т. А. Страхування. – К., 2006. – 400 с.