Економічні
науки/14
Філіпович В.В.
До початку ХХ століття в
економічній науці складається і затверджується статична модель конкуренції і
монополії як двох протилежних варіантів ринку, так, що між ними нібито і не існує проміжних станів.
В середині 30-х рр. ХХст. після
великої депресії епіцентр досліджень швидко змістився від цих двох гіпотетичних
крайнощів до центру – до ринків
монополістичної конкуренції і олігополії. По-перше, Їх суб'єкти, знаходяться в стані суперництва, а по-друге,
вони в тій або іншій мірі володіють ринковою
владою. Причиною такого різкого зміщення акцентів, став вихід у 1933р.
по обидві сторони Атлантики праць Е.
Чемберліна і Дж. Робінсон. Їх дослідження уже в більшій мірі, ніж
попередні, відображали реальну
ситуацію на ринках. Для них досконала конкуренція вже не є теоретичним
фундаментом та ідеалом, якого, як відомо, у житті не буває (втім, як і чистої
монополії). Через два десятиріччя після деякого коригування своєї
теорії монополістичної конкуренції Чемберлін
говорив, що це не теорія недосконалості в тому чи іншому значенні,
це – загальна теорія, призначена замінити загальновизнану теорію чистої
конкуренції як відправну точку і
базу для аналізу всієї економіки.[ 1, с. 343]
Чемберлін запроваджує поняття монополістичної конкуренції, стверджуючи, що
типовим для сучасного ринку є поєднання конкуренції і монополії, що означало
прямий виклик традиційній теорії. Базується вона на диференціації продукції, на
закріпленні у свідомості споживачів переваг тих чи інших марок. В той же час
існують шляхи для підриву монополії завдяки випуску товарів-замінників. Таким
чином, Е.Чемберлін відкриває абсолютно інший підхід до аналізу ринку. Одна з
головних його заслуг полягає в тому, що він поклав початок дослідженню
конкуренції як динамічного по своїй природі процесу. В такій системі і
досконала конкуренція, і монополія
виявляються лише моментами єдиного
процесу розвитку ринку. Він писав, що у всій системі цін сили конкуренції і
монополії нерозривно сплітаються в єдину тканину, відрізняючись в ній
лише своїми особливими узорами.[ 2, с. 29] Е.Чемберлін вважає, що
повне усвідомлення тієї обставини, що продукт завжди диференційований,
розкриває значення проблеми різноманітності і робить зрозумілим, що чисту
конкуренцію не можна більше вважати в усіх відношеннях «ідеалом» для економіки
добробуту.[ 2, с. 266]
В своїй головній праці «Теорія
монополістичної конкуренції» Чемберлін розглядав олігополію і монополістичну
конкуренцію як дві різні моделі структури ринку, при цьому останню він пов'язував
з диференціацією продукції. А через четверть століття Чемберлін дійшов
висновку, що всі типи структури ринку, що знаходяться між досконалою конкуренцією і монополією, містять елементи
і тієї, і іншої, і тому всі вони, включаючи олігополію, можуть бути об'єднані в
широкий клас ринків монополістичної конкуренції. «Чиста конкуренція,
монополістична конкуренція, чиста монополія, - писав він в 1957р., - така
класифікація, яка представляється мені за природою справи вичерпною».[ 2, с. 340]. Виділення олігополії
в самостійний, відособлений від монополістичної конкуренції тип структури ринку
Чемберлін пов'язував з її «вдалою» назвою. Він писав, що як тільки ця назва
була знайдена, вона, подібно вдалій торгівельній марці, відразу допомогла її
«збуту». [ 2, с. 340]
Вихід у світ книг Е.Чемберліна і
Дж.Робінсон був сприйнятий багатьма як революція в економічній теорії,
революція монополістичної, або недосконалої конкуренції. [3, с. 354-371] Проте незабаром теорія Чемберліна була
піддана критиці. «Значення роботи Чемберліна, - пише М.Блауг, - було перебільшене: монополістична
конкуренція може бути таким же рідкісним випадком, як і досконала конкуренція».
[4, с. 356] Річ у тому, що більшість ринків, і що особливо важливо, роздрібна
торгівля і ринок послуг, які, як здавалося багатьом і представляють ринки
монополістичної конкуренції, демонструють наявність взаємозалежності
пропозицій, характерну для олігополії. Прийняте Чемберліном припущення про те,
що будь-яка зміна ціни або будь - якої іншої характеристики товару окремим
продавцем впливає на таку велику кількість конкурентів, що вплив, який
відчувається кожним з них окремо, мізерно малий, було відкинуто. Та і сам
Чемберлін в статті під знаменитою назвою «Переглянута монополістична
конкуренція» приймає за відправну ситуацію просторову олігополію, при якій
окремий продавець володіє локальною монопольною владою, що ґрунтується на його
специфічному місцезнаходженні.[5, с. 343-345]
Дж. Робінсон розширює межі
монополістичної конкуренції, надаючи особливу увагу ролі концентрації
виробництва, яка спричиняє різноманітні обмеження, квотування, раціоналізації
та зростання велетенських компаній. За таких умов форми конкурентної боротьби
кардинально змінюються, зокрема, шляхом зростання нецінової конкуренції. Якість
товарів, часта зміна модифікацій, створення вірної клієнтури – усе це сприяє
зниженню еластичності попиту і формуванню «монопольних зон». Дж. Робінсон,
детально аналізуючи форми недосконалої конкуренції, вперше виокремлює такі, як
лідерство у цінах, зговори виробників та постачальників, державні обмеження –
це нові дискримінації, зв’язані з сегментуванням ринків та споживачів.
Перш за все вона чітко виділила сферу аналізу, давши визначення галузі, яке
продовжує й дотепер лежати в основі теорії організації ринків. Галузь – це
«група фірм, що виробляють однойменний товар», тобто товар і його найближчі
всілякі субститути. [6, с. 54] З часів Дж.Робінсон в економічній теорії
поступово затверджується положення про
наявність прямої залежності між рівнем концентрації на ринку (числом
продавців), рівнем ринкової ціни і величиною монопольного прибутку кожного
продавця. Складається механістичне уявлення про монополію і конкуренцію на
ринку – чим менше фірм діє на ринку,
тим сильніша їх монопольна влада.
Дж. Робінсон уточнює технологічну концепцію
рівноваги в умовах досконалої конкуренції. Так, конкурентна рівновага
характеризується оптимальним розміром фірми, конкурентна фірма виробляє такий
обсяг продукції, при якому її граничні витрати дорівнюють середнім витратам і
ціні. Таке уточнення рис досконалої конкуренції дозволяє їй обгрунтувати
наслідки недосконалої конкуренції, в умовах якої індивідуальний попит фірми не
є абсолютно еластичним, і фірма випускає менший, ніж оптимальний обсяг
виробництва. Це відносне недовироблення є головною рисою недосконалої
конкуренції і потім буде назване
«Х-неефективністю».
Досліджуючи монополію, Робінсон виділяє галузі, де конкуренція неможлива
через технологічні особливості. Пізніше такі галузі будуть названі «природною
монополією». Крім того, її заслуга полягає в тому, що вона поширює теорію
монопольної поведінки на покупців,
розглядаючи особливості взаємодії попиту і пропозиції на ринках монопсонічного
характеру. Так, з часів Дж. Робінсон приживається найменування «досконала
конкуренція» та протилежна організація ринку – недосконала конкуренція. На
відміну від Дж. Робінсон, для якої недосконала конкуренція - мотив, щоб держава
втручалася в ринковий процес, Чемберлін вважає подібне втручання зайвим,
оскільки для нього немає підстав.
Таким чином, дослідження Е.Чемберліна і Дж.Робінсон можна розглядати як прорив в економічній теорії, як
революцію недосконалої конкуренції. З
цього часу конкуренцію починають
розглядати як певний, динамічний за
своєю природою, процес. В цьому процесі, як виявляється, конкуренція і
монополія настільки переплетені, що
доцільніше говорити про монополістичну конкуренцію і олігополію.
1.Chamberlin E. Monopolistic
competition revisited// Economica.N.S.,1951. – Vol.18, N 72.-p. 343.
2. Чемберлин Э. Теория
монополистической конкуренции.-М.,1996.-с.629.
3.Самуэльсон П.Монополистическая конкуренция – революция в теории.//Вехи
экономической мысли.-Т.2.-СПБ., 2000.-С.354-371.
4.Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі.- К: Основи, 2001.-с.356.
5.Chamberlin E.
Monopolistic competition revisited// Economica.N.S.,1951.-Vol.18, N 72.-p. 343-345.
6.Робинсон Дж. Экономическая теория несовершенной
конкуренции.М.,1986.-с.654.