Історія / 3. історія науки і техніки
Мудрук О.С.
Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук, м. Київ, Україна
У 1884 р. В.І. Вернадський вперше проводить ґрунтові спостереження на
Україні, де він зацікавився діяльністю дощового хробака і опублікував статтю на
цю тему за рекомендацією Докучаєва на сторінках «Праць Вільного економічного
товатиства» за назвою «Подорожні замітки про ґрунти басейну р. Чаплинки
Новомосковського повіту Екатеринославської губернії». Тривалий час стаття В.І.
Вернадського після публікації цитувалася багатьма зоологами як едине у своєму
роді спостереження, що вперше торкається питання про вплив тварин на ґрунт.
В 1890 р. В.І. Вернадський приступив до дослідження ґрунтів у Полтавській
губернії, які включали також спостереження по геології й рослинності краю.
Докучаєв разом з молодим Вернадським провели експедиційні маршрути по
Полтавському й Кременчуцькому
Він досліджує геологічну будову, ґрунтовий покрив,
природні умови Кременчуцького повіту й публікує свій нарис про нього в 15-м
випуску «Праць» експедиції, який супроводжувався ґрунтовою картою повіту. В.І.
Вернадський бере участь і в складанні зведеної ґрунтової карти Полтавської
губернії в масштабі 10 верст в 1 дюймі (1 :420000). У сусідній
Екатеринославській губернії він вивчає вплив ховрашків на ґрунт і публікує
результати своїх спостережень в «Працях Ґрунтової Комісії», організованої
Докучаєвим у складі Вільного економічного товариства.
Археологічну карту з позначками курганів і кілька скульптур, привезених у
Полтаву, він подарував Полтавському краєзнавчому музею, ініціатором заснування
якого був Докучаєв і в організації якого велика роль належить і Вернадському.
Одночасно В.І. Вернадський уже чітко проявляє особливий і великий інтерес до
ролі живих організмів у походженні й розвитку ґрунтового покриву. Згодом саме
ці риси одержали особливо яскравий розвиток у його творчості.
Робота В.І. Вернадського з описом механічного складу, властивостей,
розподілу й генезису ґрунтів Кременчуцького повіту була опублікована в 1892 р.
в «Матеріалах до оцінки земель Полтавської губернії», що склали 16 томів, із
двома картами грунтів.
У виданій роботі В.І. Вернадського з дослідження полтавських ґрунтів
робиться акцент на ролі живої речовини в ґрунтоутворенні й на новій методиці
вивчення ґрунтів. Значення живих істот як грунтоутворювачів у степах, – робив
висновок учений, – заслуговує серйозного вивчення, але воно повинне
ґрунтуватися на біологічних спостереженнях життя в різні пори року й не може
бути результатом звичайного ґрунтового дослідження.
У числі спостережень і узагальнень В.І. Вернадський формулює свою точку
зору на утворення гіпсу й формування супіщаного чорнозему на схилах.
При обстеженні кременчуцьких ґрунтів склались оригінальні погляди молодого
вченого на походження, хімізм і стадії розвитку солонців.
В.І. Вернадський розглядає питання про вплив розчинів солей на ті силікати
й глини, які з ними стикаються. Він аргументував свій висновок про те, що
«солонці шляхом утворення нерозчинних магнезіальних, натрієвих і інших солей
кремнезему можуть втрачати солі й тим часом залишатися солонцями, тому що
солонець не є тільки ґрунт, змочений, як губка, соляними розчинами, але ґрунт,
змінений соляними розчинами.
Відзначається, що в процесі
створення фундаментальної праці, що обмірковував і писав В.І. Вернадський на Україні - у Шишаках, Полтаві й Києві
в 1916-1919 р., а пізніше й у Криму, у нього виникали задуми деякі питання
розвити й оформити у вигляді окремих статей. У той же час по науковій
значимості локальна проблема могла бути дуже важливою й природним є бажання
автора скоріше довести до відома наукової громадськості результати свого
дослідження. Саме в подібних умовах, була створена Вернадським оригінальна
наукова праця «Про участь живої речовини в створенні ґрунтів».
У цій роботі В.І. Вернадський стисло намічає основні
напрямки впливу живих організмів на процеси ґрунтоутворення. Він аналізує
різноманітні функції живих організмів у створенні ґрунтів і представляє
розгорнуту програму досліджень. Тут уперше дається визначення живої речовини як
сукупності організмів, зведених до їхньої ваги, маси, хімічного складу й
енергії, що в них міститься, обґрунтовується принцип хімічного аналізу
дослідження живої речовини, що порівнюється Вернадським з іншими масами, що
беруть участь у геологічних процесах – водою, повітрям, мінералами й гірськими
породами.
В статті міститься також ряд інших ідей, що мають
значення для сучасного теоретичного й практичного ґрунтознавства. У числі їх -
з'ясування шляхів впливу живої речовини на ґрунт. Відзначається, що до
біогеохімії В.І. Вернадський ішов значною мірою через ґрунтознавство. Ґрунт
привертав увагу вченого як потужна біогеохімічна лабораторія.
Розглядаючи форми прояву впливу живої речовини на
ґрунтознавство, учений відзначає, що воно перетворює хімічні процеси, що
відбуваються в ґрунті, у біохімічні, порушуючи тим самим співвідношення між
ґрунтом і підґрунтям. Жива речовина істотно впливає на дрібнозернистість і
крихкість ґрунту. В.І. Вернадський пояснює дію живої речовини як подібнювача й
розпушувача ґрунтових часток у результаті фізіологічних і біохімічних процесів,
що має геохімічне значення, тому що сприяє розсіюванню хімічних елементів у
біосфері. Відзначаючи діяльність тваринного світу в цьому процесі, Володимир
Іванович звертає пильну увагу на такому важливому екологічному питанні, як
вертикальна міграція ґрунтового населення у зв'язку з добовим обертанням Землі
й часом року.