УДК 378.371.4

В.А.Венгржановський, М.О.Пастушак

Хмельницький національний університет

Роль фундаментальної освіти в підготовці інженерних кадрів

Сьогодні перед вищою школою стоїть завдання побудови системи освіти таким чином, щоб не тільки підготувати з молодої людини фахівця, але й закласти в нього розуміння необхідності навчатись, самовдосконалюватись протягом всього життя. Адже освіта формує особистість у всій її багатовимірності, а не просто дає знання і професію [1].

Чотири роки тому в університеті розпочато експеримент навчання за кредитно - трансферною системою. Разом із бажанням вступити до Євросоюзу планується підготовка фахівців і видання відповідних дипломів, які даватимуть право на працевлаштування в європейських державах, що дозволить підняти авторитет держави в цілому і університету зокрема. Це в значній мірі зобов'язує до перебудови навчального процесу і підвищення вимог як до викладання так і до навчання. Адже рівень освіти, головним чином, залежить від умов навчання, рівня професорсько-викладацького складу, матеріально-технічної бази вузу.

Постає резонне питання, як же за умов, що склались з освітою в нашій державі не тільки не втратити, але й нарощувати рівень підготовки фахівців. Без сумніву, однією з важливих складових у вирішенні цього питання є рівень фундаментальної підготовки студентів. Питання терміну “фундаментальні науки” впродовж тривалого часу дебатувалось, так як дехто відносить до фундаментальних тільки теоретичні науки, що приводить до протиставлення їх прикладним наукам. Фундаментальними, безумовно, являються ті науки, які служать опорою чи основою для всієї решти курсів і без міцного засвоєння яких структура вищої освіти виявляється нетривкою. На основі фундаментальних дисциплін слід читати інші курси.

До недавнього часу підготовка хіміків класичного університету і хіміків-технологів інженерного профілю відрізнялась переважно більшим числом годин у перших з усіх дисциплін, що традиційно викладаються – загальної і неорганічної, органічної, аналітичної, фізичної хімії, хімії поверхневих явищ і хімії високомолекулярних сполук.

До фундаментальних дисциплін відносяться також курси вищої та обчислювальної математики, фізики. Особливу роль серед фундаментальних наук відіграють: загальна хімічна технологія і процеси та апарати хімічної технології, які поєднують теорію і практику.

Сукупність знань, одержаних студентами з усіх перелічених курсів, складає той фундамент, ту опору, на якій повинна будуватись споруда вищої хімічної освіти. При викладанні цих курсів не варто деталізувати їх, а викладати основні положення і закономірності. При цьому бажано було б при викладанні фізики і математики показувати їх прикладне застосування.

З трансформацією технічних і технологічних вузів у класичні, а далі й у національні університети роль фундаментальних дисциплін повинна піднятись ше на вищий рівень. Адже фундаментальні курси повинні дати суму знань, які дозволили б майбутньому спеціалісту вирішувати складні задачі з загальнотеоретичних позицій, а більш детально повинні викладатися спеціальні курси.

Показовою є освіта в Японії, досягнення якої в науці і техніці займають ведучі світові позиції. Японці приділяють постійну увагу навчанню і вихованню з певною специфікою і акцентами. Так, у спеціалістів середньої кваліфікації виробляється акуратність у виконанні завдань. Студенти багато часу витрачають на розвиток пам'яті, а також на покращення здоров'я і фізичної витривалості. Що стосується спеціалістів вищої кваліфікації, то основна увага приділяється вивченню фундаментальних наук, на базі яких формується майбутній спеціаліст. Більшість японців працюють усе життя на обраній фірмі, а фірма в свою чергу піклується про достаток і добробут своїх працівників. Фірма в обов'язковому порядку пропонує інженерові почергово попрацювати на різних посадах і ділянках. Це робиться задля зацікавленості працівника в роботі, підвищення його кваліфікації і разом з тим результатів його праці. Швидка і безболісна перекваліфікація можлива тільки за умови глибоких знань фундаментальних наук.

Та хіба тільки японці міняють види робіт? У нас, в Україні, хіба що в медицині і педагогіці вимагається відповідна освіта, а в інших галузях цілий ряд співробітників працюють на роботах не зв'язаних або мало зв'язаних з їх базовою освітою. Людині з вищою освітою за життя іноді доводиться кілька разів змінювати профіль роботи. А це можливо тільки завдяки належній фундаментальній підготовці. До того ж європейська двоступенева вища школа була вже апрорбована та використана в Україні ще в 60-70 роках минулого століття. В цей час, у зв'язку з бурхливим розвитком народного господарства, створився дефіцит в спеціалістах з вищою освітою. Щоб не відкривати нових навчальних закладів, на які знадобилися б величезні матеріальні ресурси, було запропоновано при існуючих вузах відкрити загально-наукові і загально - технічні факультети, а в невеличких містах, де небуло вищих навчальних закладів - навчально-консультаційні пункти (НКП). На факультетах та НКП протягом трьох років на вечірній або заочній формах навчання вивчались загально-наукові та загально-технічні дисципліни за програмою вищої школи, тобто те, що тепер освоюється за програмою бакалаврату. Для одержання спеціальних знань, а також проведення лабораторних і практичних робіт з спеціальних дисциплін, які потребували певної матеріальної бази, студенти прикріплялися до певних вузів ще на три роки навчання. Там вони отримували решту необхідних знань з обраної ними спеціальності. З допомогою даної форми навчання змогли отримати вищу освіту, без відриву від виробництва, як випускники середніх шкіл так і кваліфіковані робітники і працівники з середньою спеціальною освітою. Таким чином за короткий час без значних матеріальних витрат була вирішена кадрова проблема з спеціалістами вищої кваліфікації.

Слід відзначити, що в професійно - технічній освіті, при підготовці лаборантів хімічного аналізу, читається досить детальний курс аналітичної хімії. За об'ємом він не менший ніж вузівський, а навики у проведенні хімічних аналізів даються значно більш поглиблено, разом з тим випускники училищ не взмозі виконувати робіт, що покладаються на фахівця з вищою освітою, бо їм бракує технічних і природничих знань.

Яким повинно бути співвідношення фундаментальних і спеціальних курсів? Очевидно воно може бути різним у різних спеціальностей навчальних закладів. Так, у нинішньому навчальному плані спеціальності 7.091610 “Хімічна технологія і обладнання опоряджувального виробництва”, спеціалізації “Хіміко-екологічний контроль та управління виробництвом” це співвідношення складає майже 1:1, тобто на 1780 год. перерахованих вище, фундаментальних дисциплін припадає 1160 год, виділених за спеціалізацією. Таке співвідношення вважаємо неправильним, так як далеко не кожний випускник університету, працює за вузькою спеціалізацією, а знання фундаментальних наук допомагає йому швидко освоїтись у новій галузі виробництва. Можна навести безліч прикладів, коли випускники названої вище спеціальності влаштовуються і успішно працюють у сфері сервісу не тільки на посаді інженера – технолога, але й керівниками підприємств, інженерами-механіками, економістами та ін. Крім того вони з успіхом працюють і на інших виробництвах інженерами-екологами, нормувальниками праці та ін. До того ж ряд випускників хіміків-технологів захистили кандидатські дисертації і викладають у Хмельницькому національному університеті (ХНУ) та інших вузах бувшого Радянського Союзу не тільки цикл хімічних дисциплін, але ще й провідними науковцями механічного та економічного профілю.

І все це знаходить пояснення в тому, що в навчальних планах названої спеціальності, затверджених ще МВССО СРСР в 60-70-их роках минулого століття, співвідношення фундаментальних дисциплін до фахових складало 4:1, що відповідало загальноприйнятим нормам для вузів нашої країни [2].

Повернемось до порівняльної характеристики університетської і технічної хімічної освіти в історичному ракурсі. Адже класичні університети раніше давали тільки гуманітарну і природничу підготовку, в тому числі й хімічну. Технічна освіта ставить за мету оволодіння системою знань про наукові основи сучасного виробництва. Таким чином, сама назва засвідчує на спорідненість освіти і виробництва. І дійсно політехнічні інститути, як і хіміко-технологічні, покликані готувати інженерів для роботи у виробничих цехах заводів і конструкторських бюро.

Здавалось би, цілком різні завдання стояли перед інститутами й університетами. Та якщо порівняти їх навчальні плани, то видно, що в одних і других вивчались однакові фундаментальні дисципліни. В технічних вузах введені ще додаткові фундаментальні курси (інженерна графіка, основи теоретичної механіки, опору матеріалів, прикладної механіки), та в цілому фундамент закладається один – це загальні хімічні науки, математика, фізика, загальна хімічна технологія. Життєва дійсність показала, що технічна й університетська хімічна освіта повинні зближатися, запозичати один в одного кращі, найбільш важливі напрацювання. Адже не секрет, що сильною стороною університетської освіти завжди була її широта, знання фундаментальных курсів, яке допомагає молодому спеціалістові вирішувати складні технічні питання з загальнотеоретичних позицій. Цієї широти освіти іноді бракує інженерові, який володіє значно глибшим пізнанням в області інженерних наук, чого не вистачає університетському хімікові. Поверхневі знання інженерних наук, виробництва завжди були слабкою стороною університетської освіти. Сьогодні перед нашою вищою школою постали нові проблеми. Ряд бувших політехнічних і технологічних вузів стали класичними університетами, розширили діапазон підготовки спеціалістів, відкриваючи низку гуманітарних економічних та екологічних спеціальностей. В нових умовах ми повинні вчити студентів вирішувати прикладні задачі, базуючись на знаннях з фундаментальных дисциплін. А так як політехнічні і технологічні вузи разом із класичними університетами отримали статус національних, то кожен з цих трьох категорій вузів повинен прикласти зусиль, щоб вирівняти підготовку кадрів, тобто одним розширити кваліфікаційну підготовку, іншим приблизити навчання до практики, до виробництва.

В умовах ХНУ це означає, що по одержанні статусу національного спочатку слід було привести навчальні плани у відповідність до рівня класичного університету.

Та чи відповідають навчальні плани завданням, які нині ставляться перед вищою хімічною освітою по забезпеченню оволодіння студентами комплексом фундаментальных дисциплін? Питання варте уваги і аналізу. У нас систематично спостерігається скорочення числа годин на фундаментальні науки і на хімічні науки зокрема та введення в план цілого ряду нехімічних дисциплін.

Якщо порівняти навчальні плани, спеціальності "Хімічна технологія опоряджувального виробництва" 1974р. з сьогоднішнім, то спостерігається наступна картина. Майже на 50 год. (з 221 до 175 год) зменшився курс загальної та неорганічної хімії, майже в 3 рази (з 289 до 102 год) зменшився курс органічної хімії. І це дуже наглядно. Адже останній читався протягом 3 семестрів і завершувався трьома екзаменами. Тепер на нього відводиться 1 семестр, тобто стільки, скільки відводиться на вивчення органічної хімії на нехімічних спеціальностях. На 64 год. (з 204 до 140 год.) зменшився курс аналітичної хімії. На 113 год (з 323 до 210 год.) зменшився курс вищої математики і на 31 год. (з 119 до 87 год.) зменшився курс інженерної графіки. І це при тому, що по-перше дисципліна "Креслення" в середній школі не викладається і по-друге курс інженерної графіки розширився і включає в себе ще й розділ комп'ютерної графіки. У зв'язку з відкриттям спеціалізації "Хіміко-екологічний контроль та управління виробництвом" введено ряд нових спеціальних дисциплін, які крім інженерної дають грунтовну екологічну підготовку. Так введено енерготехнологію хіміко-технологічних процесів (51 год.), контроль та керування хіміко-технологічними процесами (51 год.). , екологічний менеджмент (80 год.), екологічний аудит (68 год.), екологічне право (34 год.), екологічні біотехнології (51 год.), процеси поводження з відходами (51 год.), екологічна експертиза (68 год.).

Вимогою сьогодення є глибока інформаційна підготовка. Тому в навчальні плани, крім загального курсу "Інформатика і комп'ютерна техніка" (88 год.) введено курси "Математичне моделювання та застосування ЕОМ в хімічних технологіях" (68 год.), "Інформаційні технології в управлінні технологічними процесами" (68 год.), "Прикладне програмне забезпечення" (70 год.), "Комп'ютеризація виробничої діяльності" (36 год.).

Такий навчальний план дійсно дозволяє підготувати кваліфікованого інженера хіміка-технолога з належною економічною і екологічною підготовкою, що розширює фахове використання спеціалістів. Але ж це ні в якому разі не повинно робитись за рахунок фундаментальної, тим більше хімічної підготовки.

Відрадно, що в нинішніх навчальних планах зменшилась заполітизованість навчального процесу. Комплекс суспільних дисциплін в старих навчальних планах (це – історія КПРС, політична економія соціалізму і капіталізму, діалектичний та історичний матеріалізм, науковий комунізм, і, на завершення, суспільно-політична практика) в першу чергу був скерований на формування у студентів марксистсько-ленінської ідеології. При цьому робився особливий акцент на те, що без глибоких знань і усвідомлення кожної з названих дисциплін, не можна підготувати фахівця незалежно від його кваліфікаційної підготовки. У нинішніх студентів вивільнились безсонні ночі на непотрібне конспектування сотень і сотень першоджерел класиків цієї ідеології і одержано більші можливості для фахової підготовки і науково-дослідної роботи.

Однією із об'єктивних причин зменшення аудиторного навантаження є перехід на п'ятиденне навчання і дотримання вимоги Міністерства освіти і науки щодо тижневого завантаження студентів, в залежності від курсу, в межах 28-24 годин, тоді як раніше воно складало і 36-40 годин. У зв'язку з цим 50% програмного матеріалу виноситься на самостійну проробку, про якість якої сьогодні годі й говорити.

Підсумовуючи, варто акцентувати, що в усьому світі найвищий статус мають вузи, які дають високу бакалаврську , тобто фундаментальну, а не кінцеву фахову підготовку. Тому, очевидно, існуючий навчальний план, у світлі підготовки фахівців за кредитно - трансферною системою, потребує подальших коректив і вдосконалення.

Література

1. А.А.Тагер. Ж.Всес. хим. о-ва им. Д.И.Менделеева, 1981.- т.26.-№2-147с.

2. М.Головатий. Болонський процес і проблеми модернізації національної освіти в Україні, газета "Персонал плюс", - 14-20 листопада 2007. - №44