Тимофієва М.П.

Буковинський державний медичний університет

Психогігієна медичного працівника

Збереження трудової активності працюючих є необхідною умовою для успішного виконання завдань економічного та соціального розвитку держави. Особлива роль у підтримці працездатності виробничого потенціалу країни належить медичним працівникам, які опікуються станом здоров’я громадян, зайнятих у виробництві товарів і послуг. Втім ефективність роботи медичної галузі щодо збереження і відновлення здоров’я працюючих залежить, зокрема, від стану здоров’я самих медичних працівників.

Медичні працівники часто зазнають труднощі при спільній роботі з колегами, іншими установами або родичами пацієнтів. Складні взаємини між фахівцями – звичайне явище в системі охорони здоров'я, і  як наслідок –  це приводить до   фрагментації  процесу  надання  допомоги.   Ці  труднощі   взаємин  часто пов'язані з підсвідомим суперництвом на рівні осіб або установ і свідчать про невротичний компонент при виконанні лікувальної роботи. Багато медичних працівників демонструють дуже високий рівень професійної самовіддачі, надаючи допомогу в неробочий час, часто не піклуючись про особисте благополуччя і свої сімейні відносини.

До основних причин професійної захворюваності медиків в нашій країні можна віднести: вплив психосоціальних факторів (втрата престижності професії лікаря, недостатнє фінансування галузі, відсутність соціального захисту медичного персоналу); високий рівень робочого стресу (риск професії, напруженість трудового процесу лікаря); низький рівень поінформованості медпрацівників з питань медицини праці та правових аспектів лікувальної діяльності; зневажливе ставлення лікарів, як і інших осіб, до свого здоров'я; вплив біологічних, хімічних і фізичних чинників (інфекції, алергени, токсичні речовини й ін.).

Медики відзначають чинники які впливають на психічне здоров’я: напружений ритм роботи (і його вплив на особисте життя); недостатність ресурсів; неадекватні методи управління; постійні реорганізації; невизначеність ролей і пов'язані з цим конфлікти; відсутність кар'єрного зростання; неадекватні форми підтримки і контролю; недостатня можливість впливу на умови роботи.

Спосіб життя більшості медичних працівників – неспокійний, напружений, вимагає самовіддачі, майже завжди супроводжується значним виробничим навантаженням – це і є джерелом стресу. Всі фахівці повинні удосконалювати свої навички в організації робочого часу і у виділенні пріоритетів, щоб підвищити ефективність своєї роботи і захистити себе від професійного вигорання. Стан здоров'я медичних працівників повинен бути одним з основних показників діяльності всіх служб охорони здоров'я.

Важливо для психічного здоров’я звертати увагу на симптоми   професійного   виснаження   (або вигорання):

Емоційні: втрата відчуття гумору (або надмірне використання чорного гумору); подразливість, відчуття образи, смутку; стійкий депресивний фон настрою; відчуття неспроможності, провини, засудження; апатія, пасивність.

Когнітивні: труднощі концентрації уваги; ригідність, опір змінам; підозрілість, недовірливість; стереотипне мислення; формальне і відчужене мислення; нав’язливі думки (звільнитися, помститися і т.п.).

Поведінкові: ухилення від роботи (прогули, очікування кінця робочого дня і т.п.); зменшення кількості безпосередніх контактів з пацієнтами і колегами; стереотипна негнучка поведінка; девіантні   форми   поведінки   (вживання   алкоголю, наркотиків,   подружні зради).

Соматичні: стомлюваність, сонливість, порушення сну; почастішання випадків несерйозних захворювань (наприклад, головний біль, біль в спині) [2].

Серед причин, зумовлених взаємовідносинами в колективі і рольовими взаєминами, домінують: довготривала й жорстка рольова деформація, низький морально-етичний рівень в колективі; директивний стиль спілкування та сувора ієрархія взаємин між персоналом; патерналістичний підхід до підлеглих, який пригноблює ініціативу й можливості самореалізації на роботі, а також знижує самооцінку персоналу; відсутність стимулу до особистого й професійного зростання.

До основних груп профілактичних і лікувальних заходів, які проводяться з метою збереження психоемоційного здоров’я лікарів, слід віднести:

1. Соціально-організаційні;

2. Гігієну виробничих відносин;

3. Психогігієну та психотерапію.

Соціально-організаційні чинники, які перешкоджають погіршенню здоров'я лікарів (имеющие місце в розвинених країнах): політико-економічна стабільність (у тому числі, гідна оплата праці медиків бюджетних і позабюджетних медичних установ); чітке дотримання трудового законодавства і його «прозорість»; удосконалювання правової бази, що регламентує роботу медиків; дотримання суворої звітності й контроль над проведенням профілактичних медичних оглядів медпрацівників; впровадження принципів страхування ризиків лікарської практики; проведення семінарів і тренінгів для медпрацівників з висвітленням питань медицини праці та правових аспектів лікарської діяльності.

Гігієна виробничих взаємин повинна включати: підвищення професійної мотивації лікаря; встановлення балансу між витраченими зусиллями та отриманою винагородою; раціональна організація робочого часу; проведення заходів спільно з керівником організації для формування взаємної довіри та позитивної робочої атмосфери в колективі; створення умов для психоемоційної розрядки, зняття робочого напруження і підтримки психічного та фізичного здоров’я медичного персонала.

Психогігієна в цілому включає в себе два взаємодоповнюючі напрямки

Мал. 1. Напрямки психогігієни

Соціальний (суспільний) напрямок психогігієни має на меті забезпечити соціальні умови гармонійного психічного розвитку особистості, що вбирають у себе всі фактори, на які здатна впливати людина. Психогігієнічна діяльність медичного працівника передбачає відлагодження суспільних механізмів взаємодії.

Клінічні конференції з розбору конкретних випадків і заслуховування звітів фахівців представляють сприятливі можливості для взаємної підтримки і часто використовуються для неформального обговорення з колегами робочих питань.

Необхідність визначення основних напрямків вдосконалення існуючої системи охорони здоров’я працівників медичної галузі зумовлюється: складною соціально-економічною і демографічною ситуацією в Україні; повільним реформуванням системи охорони здоров’я; незадовільним станом використання кадрових ресурсів медичної галузі; особливим внеском медичних працівників у підтримку працездатності виробничого потенціалу країни; зростанням рівня захворюваності медичних працівників протягом останніх років; належністю професії медичного працівника за факторами особливого характеру і напруженості праці до категорії шкідливих; активізацією впливу негативних професійних ризиків медичної діяльності на особистість медичного працівника, зокрема психоемоційного напруження; законодавчо визначеною зміною характеру стосунків «лікар-пацієнт»;

Отже, до заходів, які покращують роботу в медичних колективах можна віднести: проведення мультидисциплінарних занять для медичних працівників може позитивно вплинути на результати роботи; проведення тренінгів для поліпшення роботи колектива. Тренінги проводять не тільки з метою професійного розвитку, а й для кращого розуміння основних питань та створення мотивації до роботи. Діяльність в колективі повязана з постйним вирішенням соціальних питань, тому не слід сподіватися, що вона буде плідною без відповідної підготовки і досвіду. Тренінги допомагають вирішити основні проблеми, що виникають в колективі і перешкоджають їм повноцінно виконувати свої обов’язки, а також допомагають у подоланні труднощів під час спілкування.

Індивідуальна психогігієна має свій особливий вплив, щодо покращення психічного здоров’я і впершу чергу треба звертати увагу на позитивне ставлення до себе; оптимальний розвиток, ріст і самоактуалізацію особистості; психічну інтеграцію; особисту автономію; реалістичне сприйняття оточення; уміння адекватно впливати на оточення [3].

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що на психічне здоров’я медичного працівника впливають два фактори: соціальний та індивідуальний. Через зріле ставлення до себе, розуміння важливості психогігієнічних заходів людина може реально впливати на хід свого життя, розумно організовувати процес життя, передбачати життєві події та їх результати.

Література:

1. Мороз В.М., Сергета І.В., Фещук Н.М., Олійник М.П. (2005) Охорона праці в медицині і фармації. Нова книга, Вінниця, 544 с.

2. Ронгинская Т.И. (2002) Синдром выгорания в социальных профессиях. Психологический журнал, 23(3): 85–95

3. Юрьева Л.Н. Профессиональное выгорание у медицинских работников: формирование, профилактика, коррекция. Сфера, Киев, 272 с.

.