Економічні науки/10. Економіка підприємства

К.е.н. доцент Квятковська Л.А., Чеголя А.І.

Кременчуцький національний університет

імені Михайла Остроградського, Україна

Стратегічне управління ресурсним потенціалом підприємства в Україні

В умовах жорсткої конкурентної боротьби і надто мінливої ситуації сьогодення фірми повинні не тільки концентрувати увагу на внутрішньому стані справ, але й виробляти довгострокову стратегію поведінки, яка дозволяла б їм встигати за змінами, які відбуваються в їхньому оточенні.

Тому, на сьогодні, досить актуальним та доцільним є питання дослідження стратегій і методів управління потенціалом підприємства для досягнення максимального економічного ефекту, розгляд ресурсного потенціалу підприємства як об’єкту стратегічного управління.

Різним аспектам теорії і практики стратегічного управління ресурсним потенціалом підприємства та розробки стратегії присвячені роботи Л. Абалкіна, О. Амоші, І. Ансоффа, О Вишневська, О. Воронова, І. Гуркова, Д. Джоббера, П. Дойля, Дж. Еванса, Ф. Котлера, І. Ігнатьєва та ін.

Важливим джерелом інформації для формування стратегічних цілей є інформація про потенціал, аналіз якого дозволяє оцінити реальність поставлених цілей, спрогнозувати можливі зміни і вибрати найбільш ефективну стратегію організації [3].

Крім прогнозування, завданням стратегічного аналізу є також виявлення, розвиток і захист від конкурентів чинників стратегічного успіху.
Важливе місце серед факторів успіху підприємства належить його ресурсам та управлінню ними. Принципова відмінність ресурсного підходу визначається тим, що потреба в ресурсах аж ніяк не є похідною від ринкового положення фірми, швидше її ресурсний потенціал обумовлює успішне положення на ринку.

В основі ресурсного підходу лежить той очевидний факт, що кожне підприємство володіє різноманітними ресурсами, які воно може вибирати на ринку факторів виробництва і комбінувати у відповідності зі своїми можливостями [1].

Для досягнення оптимального результату стратегічного управління потенціалом підприємства фірмі необхідно або стати у своїй галузі виробником з найнижчим рівнем собівартості, або диференціювати свою продукцію в тих напрямках, які цінуються покупцем до такої міри, що він заплатить найвищу ціну, щоб отримати їх. Ці два напрямки можна розбити на кілька методів [2]:

1. Лідерство по витратах. Відповідно до цього методу фірма повинна прагнути мінімізувати собівартість, яка може дозволити їй проводити при необхідності цінову конкуренцію. Вона також може бути джерелом прибутку, який може бути реінвестований у виробництво для поліпшення якості продукції, у той час як ціна на цю продукцію буде відповідати середній ціні по галузі. Таким чином, не низька собівартість сама по собі надає конкурентні переваги, а можливості цієї низької собівартості покращують конкурентоспроможність.

Однак, існує декілька ризиків, пов’язаних зі стратегією лідерства по витратах, таких як: надмірний акцент на ефективність може привести: до втрати фірмою реакції на вимоги покупців; конкуренти здатні встановлювати ціну на рівні граничної собівартості, тому що у них є інші, більш рентабельні виробничі лінії, що більш ніж покривають постійні виробничі витрати.

2. Диференціація. Стратегія диференціації означає не тільки те, що потрібно чимось відрізнятися від інших. Ключем до успіху при проведенні диференціації повинна бути унікальність, яка цінується покупцями. Проте стратегії диференціації, також властивий елемент ризику. Основа досягнення диференціації може бути легко скопійована, в цьому випадку конкуренція в галузі перетвориться в цінову; фірми, що орієнтуються на широку диференціацію, можуть бути витіснені компаніями, чиї зусилля спрямовані лише на один певний сегмент; якщо фірма буде ігнорувати витрати на диференціацію, то підвищення ціни не призведе до підвищення прибутку.

3. Фокусування. Стратегія фокусування передбачає вибір сегмента або групи сегментів в галузі та задоволення потреб цього сегмента з більшою ефективністю, ніж це можуть зробити конкуренти, що обслуговують більше широкий сегмент ринку. Стратегія фокусування може застосовуватися як фірмою, що є лідером за собівартістю, яка обслуговує даний сегмент, так і диференціатором, що задовольняє спеціальні вимоги сегмента ринку тим способом, який дозволяє встановити високу ціну.

Стійка ринкова позиція підприємства залежить не тільки від обґрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон’юнктуру, а також від ефективного управління та використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів.

При виборі необхідної стратегії управління ресурсним потенціалом підприємства вище керівництво фірми в сучасних ринкових умовах має залучати аналітиків, оскільки без ретельно проведеного стратегічного аналізу, метод формування та використання ресурсного потенціалу може носити випадковий характер, бути неефективним і здатний в умовах жорсткої конкуренції призвести до банкрутства компанії.

Література:

1. Амоша О. До питання про оцінку рівня податків в Україні [Текст] / О. Амоша, В. Вишневський // Економіка України. - 2009. -№ 6. - С. 11-19.

2. Вишневська О.М. Ресурсний потенціал підприємництва / О.М. Вишневська // Економіка АПК. – 2010. – № 12. – С. 32-37.

3. Ігнатьєва І.А. Методологічні аспекти управління стратегічним потенціалом підприємства / І.А. Ігнатьєва // Проблеми науки. – 2009. – № 1. – С. 8-12.