Економічні науки/12.Економіка сільського
господарства
Д.е.н. Шубравська О.В.
ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАНУ»
Оцінка рівня відповідності діяльності
українських агропідприємств екологічним вимогам
Питання
екологізації агропродовольчого виробництва нині набувають першорядного значення
у сільськогосподарських стратегіях переважної більшості держав. Український
аграрний сектор, який, як відомо, є одним з найпотужніших споживачів ресурсів
природного середовища, внаслідок неефективного і часто-густо просто
варварського їх використання уже зіткнувся з проблемою виснаження, забруднення
земельних і водних ресурсів, а в майбутньому – може ще повніше відчути
наростаючі наслідки цього, передусім, у вигляді зниження урожайності,
опустелювання сільськогосподарських земель, скорочення виробництва, погіршення
загальної екологічної ситуації в країні.
Відомо, що
родючість ґрунту в Україні постійно знижується: щороку внаслідок водної та вітрової ерозії втрачається від 450 до
600 млн т родючого шару ґрунту, 30 млн га земель сільськогосподарського
призначення визнано деградованими, а від 14 до 17 млн – ерозійно небезпечними.
В цілому ж родючість ґрунту можна оцінювати за вмістом у ньому гумусу й поживних речовин, необхідних для формування врожаю. За результатами агрохімічної
паспортизації земель протягом 1986-2010 рр. вміст гумусу в ґрунтах зменшився на
0,5%, а баланс втрати гумусу останні 10 років був гостродефіцитним (щорічні
втрати становили 0,4-0,8 т/га) [1].
Аналогічна картина має місце й по поживних речовинах (азоту і фосфору). Їх
втрати після 1990 р. стабільно перевищують відповідні надходження: у 1996-2000
рр. – на 77 кг/га, у 2001-2005 рр. – на 135, а у 2006-2010 рр. – на 118 кг/га.
Нині площі ґрунтів з низьким вмістом гумусу становлять 15%, середнім – 28,
підвищеним – 34, високим вмістом гумусу – 23%. До того ж, площі з високим
вмістом гумусу поступово перерозподіляються у середньозабезпечену групу.
Тому, поряд
зі стимулюванням проведення заходів з ресурсозбереження, необхідно відстежувати
діяльність сільгоспвиробників з позиції використання ними ресурсів природного
середовища, відходів виробництва, комплексної переробки продукції. У цьому
зв’язку доцільно принаймні для підприємств, що претендують на отримання
державної підтримки, розраховувати певні показники, за якими має здійснюватися
моніторинг зазначених процесів.
Такими
показниками можуть бути параметри економічно сталої агробіосистеми, зокрема ті,
що характеризують екологічну складову сталого економічного розвитку сільського
господарства, а саме: структуру посівів, рівень використання відходів
виробництва, впровадження альтернативних систем землеробства, використання у
виробництві ГМ компонентів.
Нормативи
щодо структури посівів визначені у
Постанові КМУ від 11 лютого 2010 р. №164 «Про затвердження нормативів
оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних
природно-сільськогосподарських регіонах». У 2013 р. Мінагропрод ініціював
перегляд діючих правил оптимального співвідношення культур у сівозміні, що мало
би забезпечити зростання продуктивності ґрунту в межах 40-50%. Відома також
думка деяких спеціалістів, зокрема, з представників агробізнесу стосовно
недоцільності контролю структури посівів, а також з приводу необхідності
відміни положень щодо перевірки використання земель сільгосппризначення.
Водночас
аналіз показав, що в Україні нормативи зазначеної постанови переважно не
дотримуються, навіть виходячи з даних офіційної статистики, не кажучи вже про
реальну ситуацію. Порівняння рекомендованої структури посівних площ у
природно-сільськогосподарських регіонах України та масштабів фактичної площі
посівів у 2013 р. засвідчило, що в усіх регіонах мають місце порушення.
Найбільшою мірою вони стосуються частки багаторічних трав, яка, наприклад, у
Північно-степовому регіоні у понад сімнадцятеро, у Лісостеповому,
Передкарпатському – вдев’ятеро, у Поліському – в понад уп’ятеро нижча за нижню
межу нормативу. Невідповідності є й щодо посівів технічних культур: їх частка
(особливо соняшнику) у ряді областей є суттєво вищою рекомендованих значень, причому
навіть у регіонах, для яких ця культура не є пріоритетною з огляду на
природно-кліматичні умови. Зокрема, у Житомирській області питома вага посівів
соняшнику перевищила норматив в 11 разів. Крім того, на думку багатьох
експертів, в Україні фактичні площі посіву соняшнику є суттєво недооціненими.
Сільгосппідприємства
через відсутність економічної мотивації щодо дотримання зазначених нормативів
та реального контролю ситуації зазвичай не приділяють належної уваги як цьому
питанню, так і екологічним вимогам в цілому. Наприклад, відомо, що екологічно
збалансованими вважаються аграрні землекористування, в яких частка природних
кормових угідь у структурі сільськогосподарських угідь становить від 30 до 50%.
У країнах ЄС ця частка в середньому дорівнює 39%, а в Україні – лише близько
19%. Пасовища ж в Україні становлять 9% території, тоді як у Європі – 23%.
Тому
структура посівів потребує обов’язкового відстеження, як це робиться в
цивілізованих країнах, що дбають про збереження родючості сільгоспземель,
оскільки остання не може забезпечуватися за рахунок лише дотримання необхідного
балансу штучно внесених мінеральних речовин.
Встановлення рівня використання
сільгосппідприємствами відходів основного виробництва є важливим з огляду
на необхідність як утилізації таких відходів, так і максимального їх повторного
використання. Відходи
сільгоспвиробництва можуть використовуватися як без додаткової обробки
(змішування пожнивних решток із землею), так і в якості сировини для супутніх
виробництв (біогаз, сухі органічні добрива, пелети, біопластик тощо).
Інформація щодо подібного використання відходів в Україні офіційною
статистикою не фіксується. Однак можна стверджувати, що загальні обсяги
переробки відходів аграрними підприємствами мізерні. У рослинництві цим займаються
переважно органічні господарства, технологічний процес у яких передбачає
використання пожнивних решток як органічних добрив. Що стосується пелет, то їх
виробництво в більшості випадків – це окремий бізнес. Котли для спалювання
пресованих рослинних решток мають не більше кількох десятків вітчизняних
сільськогосподарських підприємств.
У тваринництві ж лише окремі великі сучасні комплекси передбачають у своєму
складі наявність виробництв з перероблення гною з метою використання на
основному виробництві отримуваного у результаті цього біогазу й органічних
добрив.
Одним з перспективних інноваційних напрямів альтернативного використання
сільгосппродукції і відходів є виробництво біопластику, застосування якого, на
думку Нідерландських учених, у найближчі десятиліття стане масовим і в 90%
випадків замінить традиційний пластик. Уже відомо, що Ford зробив сидіння для
автомобілів, у яких використаний поролон із сої, а найближчим часом при
розробці і створенні автомобілів концерн використовуватиме біопластик з
наповнювачем з гранул пшеничної соломи. В Італії існують комерційні проекти з
виробництва біоетанолу з соломи.
В Україні, згідно з інформацією представників МФК, нею спільно з
агрохолдингом «Мрія» розробляється проект з виробництва паперу з соломи.
У цьому контексті важливим є також питання зниження енергоємності
сільськогосподарського виробництва, відходи якого з успіхом можуть використовуватися
у сфері енергетики. Нині показник відношення вартості спожитих галуззю
енергетичних ресурсів до вартості її випуску є високим (0,116): у 2012 р. він більш,
ніж удвічі перевищував відповідний показник США 2011 р. (0,048) [2], але був нижчим, ніж у Росії
(понад 0,2) [3].
Водночас українське сільськогосподарське виробництво є потужним потенційним
продуцентом енергетичних ресурсів з відходів основного виробництва. Наприклад,
у 2012 р. сільське господарство могло б не лише з лихвою задовольнити власні
потреби в цьому ресурсі, але й майже на третину забезпечити відповідні потреби
всієї держави [4]. Для реалізації цього потенціалу потрібно насамперед
відкоригувати відповідне законодавство та забезпечити підтримку ініціатив
аграріїв у сфері збільшення енергоефективності. Так, на наш погляд, для
аграрного сектора важливо було б забезпечити стимулювання виробництва біопалива
з сировини, виробленої власними силами, передбачивши фінансові пільги саме для
таких виробників.
Альтернативні системи землеробства в Україні не набули
достатнього поширення, але поступово все більше господарств усвідомлюють
переваги виробництва, орієнтованого не лише на зростання обсягів, але й на
покращення стану природного середовища. Найбільшого розповсюдження в Україні
набуло органічне виробництво, а також технології нульового обробітку ґрунту
(No-till) та точного землеробства.
Доцільно ввести у перелік офіційної інформації Держстату дані щодо
наявності й основних параметрів діяльності, зокрема, органічних господарств.
Поки, згідно з даними Федерації органічного руху України, частка таких земель в
країні не перевищує 1% (0,7% у 2012 р.).
Сприяють екологізації та підвищують економічну ефективність
сільськогосподарського виробництва й технології точного землеробства (усі
процеси контролюються за допомогою системи GPS, що відчутно зменшує виробничі
витрати), мінімального або нульового обробітку ґрунту No-Till та Mini-Till
(зберігає вологу в ґрунті, зменшує викиди вуглецю, а також скорочує сукупні
витрати та збільшує прибуток на відповідно понад 12% та 10-36% порівняно з
традиційними технологіями). Водночас суттєвим обмеженням для широкого
застосування таких технологій є досить висока ціна посівної техніки, її
порівняно тривала окупність.
Необхідність моніторингу посівів ГМ
культур та виробництва сільгосппродукції, у складі якої є ГМ компоненти, в
Україні назріла давно. Проте й досі відповідна продукція на внутрішньому ринку
не легалізована, що не лише становить небезпеку для вітчизняних споживачів, але
й починає негативно позначатися на українському агропродовольчому експорті.
Очевидно, що в даному контексті потрібні насамперед дії у сфері законодавства,
зокрема, його удосконалення в частині створення дієвої системи реєстрації ГМ
сортів рослин, встановлення чітких і прозорих адміністративних процедур для
використання на полях нових ГМ сортів. Мають бути розроблені і впроваджені у
сільгоспвиробництво правила генної інженерії, зокрема, створена правова база
щодо обов’язкового дотримання аграріями необхідних з погляду біологів вимог
розмежування посівів трансгенних і звичайних сільгоспкультур.
Отже, з метою забезпечення підвищення рівня екологічності
сільськогосподарського виробництва, контрольованості процесу використання
галуззю ресурсів природного середовища та відповідальності за недотримання
встановлених показників пропонується (принаймні для підприємств, що претендують
на отримання державної підтримки) розраховувати показники структури посівів та
рівня використання відходів основного виробництва. Має також здійснюватися
моніторинг діяльності органічних господарств за розширеним переліком
показників. Після прийняття відповідних законодавчих змін потребують офіційного
відстеження й посіви ГМ культур та виробництво сільгосппродукції, у складі якої
є ГМ компоненти.
Література:
1. Національна доповідь про стан навколишнього
природного середовища України у 2011 р. [Електронний ресурс]. –
Доступний з: <http://www.menr.gov.ua/docs/activity-dopovidi/NacDopovid2011.pdf>
2. Indices of farm output, input, and total
factor productivity for the United States, 1948-2011 [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.ers.usda.gov/data-products/agricultural-productivity-in-the-s.asps#.Urg
RC_qeMnK>
3. Антропова Э.К., Харисов Р.Г., Акмаров П.Б. Проблемы снижения энергоемкости аграрной
продукции [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://catalog-statei.ru/view_article.php?id=708>
4.
Украина имеет
потенциал биомассы, который оценивается в 27 млн т условного топлива в год, – Калетник [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.rbc.ua/rus/news/economic/ukraina-imeet-potentsial-biomassy-kotoryy-otsenivaetsya-23052013145700>