А.
І. Тесля
Львівський
національний університет ім. І. Франка
Напрями стимулювання розвитку
інтелектуального капіталу в умовах глобального інформаційного суспільства
Що стосується
державної підтримки процесу відновлення і нагромадження інтелектуального
капіталу в умовах поширення ринкових відносин в Україні, то він здійснюється
через фінансування освітньої галузі. А основним джерелом фінансових ресурсів,
що спрямовуються на розвиток вітчизняної освіти, є державний бюджет. Планування
обсягів витрат у цій сфері здійснюється з урахуванням законодавчо встановленої
мінімальної частки витрат державного бюджету в освітню галузь, нормативних
показників витрат в грошовому виразі на одного учня, студента та іншого
здобувача освіти, а також переліку видів витрат на освіту, що включаються до
захищених статей бюджету.
Внаслідок
постійного скорочення державного фінансування освіти в Україні необхідно
використовувати в навчальному процесі платні послуги та залучати бізнесові
структури до фінансової підтримки освіти тощо. Усе це підвищить якість і
розширить доступність в отриманні освіти громадянами України.
На нашу
думку, важливим напрямом розвитку сучасної освітньої системи є широке
застосування в навчальному процесі інформаційних технологій та інноваційних
форм навчання, в тому числі і дистанційного навчання. Водночас відмітимо те, що
дистанційне навчання має ряд суттєвих переваг порівняно з традиційним
навчанням. Такі переваги полягають у забезпеченні рівності в отриманні освіти,
оперативності навчального процесу; індивідуальному підході до учнів; можливості
займатися у зручний час і у відповідному темпі навчання; широкого використання
ІКТ, електронних бібліотек, банків даних, світових досягнень в галузі освіти і
науки, нижчої ціни за отримані знання тощо. Зважаючи на економічні та соціальні
реалії вітчизняної освітньої галузі, розбудова структури дистанційного навчання
є одним із шляхів інтеграції України у світову освітню систему. Застосування в
навчальному процесі ІКТ дає змогу значно підвищити навчальну продуктивність
кожного індивіда, що згодом позитивно впливатиме на рівень розвитку їхнього
інтелектуального капіталу. Проте, важливо не тільки правильно вибрати
інформаційну-комунікаційну технологію, але й спроектувати і організувати
навчальний процес таким чином, щоб забезпечити ефективний зв’язок між окремими
його елементами.
Сьогодні в
Україні існує значна кількість серверів дистанційного навчання, а саме:
Міжнародний дослідно-навчальний центр інформаційних технологій та систем;
лабораторія дистанційного та віртуального навчання Харківського технічного
університету радіоелектроніки; міжнародний центр дистанційної освіти;
інформаційний центр Академії державного управління при Президенті України, що
входить до Навчальної мережі глобального розвитку Світового банку та інші. На
серверах дистанційного навчання подано посилання на програми і гранти для
студентів, викладачів, наукових працівників та інших категорій громадян
України, зокрема, програми Міжнародного фонду “Відродження”, гранти США,
програми Великої Британії, стипендії в Нідерландах тощо. Але варто також зазначити, що в Україні дистанційне
навчання ще не набуло широкого застосування у зв’язку з недостатнім поширення
інформаційних технологій у суспільстві.
На думку таких вчених, як Д. В. Дубова, О. А. Ожевана, С. Л. Гнатюка [7], ля
розвитку ІТ-індустрії в Україні необхідно: забезпечити державну
підтримку розвитку підприємницької діяльності в цій галузі через введення
спеціальних податкових пільг, спрощення процедури реєстрації; прогнозувати
потреби галузі ІКТ і відповідно до нього формувати державне замовлення на
підготовку спеціалістів; проводити оперативну перекваліфікацію вітчизняних
ІТ-кадрів, відповідно до потреб галузі; прискорити поширення ІКТ в навчальних
закладах; стимулювати розвиток технопарків і профільних державних підприємств,
залучення висококваліфікованих
кадрів на основі конкурсно-грантової системи та ін.
Поруч
із дистанційним навчанням в навчальний процес слід впроваджувати й такі форми
навчання як тренінги, групові дискусій тощо. Вони дадуть змогу забезпечити
відкритість освіти, яка допомагає задовольнити творчі запити окремих індивідів
і самореалізуватися у майбутньому. Однак, як і у випадку дистанційного
навчання, відкрита освіта в Україні не набула широкого поширення внаслідок
відсутності матеріально-технічної та нормативної бази.
На нашу
думку, реформування системи освіти залежить не тільки від її фінансування і
застосування в освітньому процесі прогресивних форм навчання, а й від інституційної
бази розвитку інтелектуального капіталу.
Варто
зауважити і те, що інтелектуальний капітал є соціально-економічною основою
інноваційного розвитку. А для
забезпечення високих показників інноваційного розвитку економіки України
необхідно: створювати базисні інновації та наукові відкриття; широко
застосовувати в господарські процеси сучасну техніку і новітні технології; освоювати
виробництво нових видів продукції; збільшувати обсяги виробництва інноваційної
продукції; збільшити інвестиції в інноваційну діяльність; стимулювати
інноваційну зайнятість; розвивати винахідництво та раціоналізаторство та ін.
Наступним
важливим напрямом державного стимулювання розвитку вітчизняного
інтелектуального капіталу, на нашу думку, є підготовка креативних управлінських
кадрів. Від ефективності їх діяльності залежать не тільки фінансові результати
підприємства, а й атмосфера у колективі, зацікавленість окремих індивідів у
творчому підході до виконання своїх службових обов’язків, що приводить до
самоудосконалення, самореалізації людини, а відтак – до підвищення її
інтелектуального капіталу. У зв’язку з цим, державне регулювання розвитку
інтелектуального капіталу полягає у створенні відповідних умов для економічної
та моральної мотивації творчої людини, забезпеченні зацікавленості інвесторів і
підприємців у впровадженні новітніх технологій у виробничий і управлінський
процес.
Невід’ємним
елементом державної підтримки інтелектуального капіталу є проведення ефективної
державної політики на ринку праці. За часів Радянського Союзу, більший акцент
робився на залученні працівників у матеріальну сферу виробництва. Натомість для
постіндустріального суспільства характерним є переважання зайнятості у сфері
послуг, домінування, тим самим, творчої праці.
Велику практичну значущість для
організації зайнятості є своєчасне отримання індивідами достовірної інформації
про стан на ринку праці, тобто відсутність асиметрії інформації для
працівників. Для обліку, збереження і перетворення даних про осіб, які
звернулися в службу зайнятості з приводу працевлаштування використовується
пакет прикладних програм „Зайнятість”, а також табличні (Excel) і текстові (ЛЕКСИКОН, Word) процесори. Позитивним є те, що з
кожним роком державна служба зайнятості удосконалює форми і методи роботи.
Зокрема 1999 р. відбувся перехід на роботу за Єдиною технологією
обслуговування незайнятого населення, наприкінці 2003-го впроваджено Єдину
інформаційно-аналітичну систему (ЄІАС), а з 2011 р. реалізується
модернізований програмний продукт ЄІАС(.NET). Варто погодитись із
твердженням Г. В. Прошака [6] про те, що оптимізація схеми зберігання і
використання даних, підвищення безпеки доступу до них дає змогу безробітним в
режимі он-лайн оперативно дізнаватися про наявні
пропозиції праці у загальнодержавній базі вакансій, а працедавцям – здійснювати
пошук потенційних працівників за спрощеною процедурою як в межах регіону, так і
в цілому по Україні
Актуальним завданням державних
установ ринку праці у підвищення зайнятості залишається діяльність, спрямована
на приватний сектор, який створює в сучасних умовах найбільше нових робочих
місць. В умовах становлення національної економіки альтернативним напрямом
підвищення гнучкості ринку праці є також розвиток мережі недержавних інститутів
сфери зайнятості (кадрових агентств, бірж праці тощо).
Названі шляхи
дадуть змогу вирішити найбільш актуальні проблеми, які є на ринку праці.
Водночас ці заходи дають змогу зберегти нагромаджений упродовж попередніх років
інтелектуального капіталу і ефективно його використовувати в економіці України.
Відповідно до
політики зайнятості Європейського Союзу, сьогодні необхідно забезпечити
населенню оптимальний перехід від стану безробіття до працевлаштування. Зумовлено
це тим, що безробітні не охоче відмовляються від соціальної допомоги на користь
низькооплачуваній роботі. Для усунення цієї проблеми необхідно здійснювати
нарахування до низької заробітної плати, забезпечити виконання субсидіями
функції захисту від бідності і підвищити фінансову привабливість часткової зайнятості.
Ще одним
напрямом державної політики зайнятості є стимулювання молодіжної зайнятості.
Поруч з уже зазначеними вище напрямами підвищення рівня зайнятості населення,
слід використовувати досвід зарубіжних країн щодо впроваджувати у практику господарювання нових форм бізнесу.
Такими можуть виступати субконтракція, інноваційне мале підприємництво, електронне
надомництво. Водночас, на нашу думку, необхідно широко застосовувати гнучкі
форми зайнятості (часткова, тимчасова зайнятість). Вони дозволять за
відсутності нових робочих місць, зменшити рівень безробіття, залучити до
економічної діяльності найбільш вразливі верстви населення (молодь, жінки,
інваліди, особи передпенсійного віку), а також забезпечити незайняте населення
працею, яка приносить їм більше задоволення і сприяє зростанню їх людського
капіталу.
Зайнятість населення залежить також від винагороди за виконану роботу. Тому
держава, через систему оплати праці може впливати на розвиток інтелектуального
капіталу. В Україні величина середньомісячної заробітної плати значно
поступається іншим країнам, що спонукає найбільш перспективну частину населення
мігрувати за кордон. На думку В. Лагутіна [2], необхідно реформувати систему оплати праці через:
зменшення податкового тиску на фонди оплати праці підприємств і установ, доходи
громадян; періодичний перегляд рівня неоподаткованого мінімуму доходів
працівників; індексацію заборгованості по заробітній платі; проведення
державного контролю за правовим забезпеченням трудових відносин; запровадження
державою погодинної оплати праці із відновленням її
мінімальної межі; доведення середнього рівня номінальної заробітної плати до
розрахункової величини прожиткового мінімуму; виявлення і встановлення
відповідальності працедавців за недотримання останніми гарантій матеріального
забезпечення працюючих.
Спрямованість державної політики на
формування високого рівня інтелектуального капіталу формує конкурентні переваги
країни у глобальній економіці. Визначальним чинником розвитку національної
економіки стають інформація та знання. Усвідомлення цього вимагає формування
нової парадигми знань щодо створення, ефективного використання та збільшення
інтелектуального капіталу, що стане фундаментом моделі інноваційної економічної
системи. Ефективна державна політика щодо фінансування
освітньої галузі та науки, сфери зайнятості, системи оплати праці, упровадження
в освітній процес прогресивних форм навчання, створення відповідної
інституційної бази формування складових інтелектуального капіталу, протидія
виїзду вчених і руйнуванню вітчизняних наукових шкіл є основними напрямами
стимулювання його розвитку в Україні.
Література:
1.
Інформаційне суспільство в
Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В.
Дубов, О. А. Ожеван, С. Л. Гнатюк. – К.: НІСД. – 2010. – 64 с.
2. Прошак Г. В. Інформаційна система
управління людським капіталом і її використання в державній службі зайнятості /
Г. В. Прошак // Науковий
вісник НЛТУ України: Збірник науково-технічних праць. – Львів: РВВ НЛТУ
України. – 2011. – Вип. 21.09. – С. 338–343.
3. Лагутін В. Реформа оплати праці стимулюючого типу:
необхідність і перспективи / В. Лагутін // Україна: аспекти праці. – 2000. –
№7. – С. 16–20.